
На фронті загинув Борис Гора з Тернопільщини – спелеолог, мандрівник, гід і людина, яка відкривала іншим світ гір, річок та печер. Для багатьох він був не просто досвідченим провідником, а вчителем, наставником і другом, який залишив слід у їхньому житті.
Звістка про загибель Бориса відгукнулася болем у тих, хто роками мандрував із ним, ходив у сплави, бував у печерах і пластових таборах. У спогадах близьких він постає принциповою людиною, яка мала власні переконання, не зраджувала їм і вміла навчати інших не лише туристичних навичок, а й життєвих цінностей.
«Разом із тією людиною гине частина тебе», – написав його друг Мирослав Кувалдін. Саме через особисті історії та спогади тих, хто знав Бориса Гору, можна побачити, яким він був поза своїми мандрівками та громадською діяльністю.

“Мій вчитель у водному, пішому та велотуризмі”
Громадський діяч Назар Зелінка познайомився з Борисом Горою у 2000 році на своєму першому юнацькому пластовому таборі. Згодом вони разом ходили в десятки сплавів, мандрували горами та досліджували печери.
Борис став для нього вчителем у водному, пішому та велотуризмі. Зелінка згадує не лише спільні пригоди, а й речі, які супроводжували його протягом багатьох років.
«Мій перший таборовий наплечник шив він, я з ним пройшов сотні кілометрів мандрівок та десятки таборів», – написав Назар Зелінка.
Особливо врізався в пам’ять сплав Дністром від Галича до Заліщиків у березні 2003 року. Тоді вони пливли на катамарані серед криги.
Ще один дорогий спогад – подарунок Бориса на одному з пластових з’їздів. Це був «Кобзар», який Гора читав на горі Ельбрус на Кавказі.
«Спочивай з миром, друже… Тихо спи, без тривог…» – написав Зелінка.

«Таких, як він, справжніх, я знала мало»
Інна Сирник згадала історію зі студентських років, коли вони компанією поїхали до печер Млинки. Під час подорожі Борис вирішив не вести групу до печери через поведінку її учасників.
«Я вас не поведу в печеру, бо я не люблю тих, хто п’є алкоголь, матюкається і говорить російською», – так, за спогадами жінки, він пояснив своє рішення.
Компанія залишилася вночі сама в полі, адже Борис пішов. Однак згодом він надіслав їм іншого провідника.
Ця історія залишилася в пам’яті Інни Сирник як приклад його принциповості та вірності власним переконанням.
«Таких, як він, справжніх, я знала мало… Клята війна…» – написала вона після звістки про загибель Бориса.

«Він завжди був принциповим і таким залишився до кінця»
Мирослав Кувалдін також поділився болем від втрати друга й учителя. Він зізнався, що лише тепер до кінця зрозумів, чому смерть близької людини завдає такого болю.
За його словами, разом із людиною зникають спільні пригоди, спогади, історії та особливі взаємини, які неможливо відтворити з кимось іншим. Зникає і частина власного життя, пов’язана саме з нею.
Остання розмова Кувалдіна з Борисом відбулася 9 жовтня. Він наголосив, що друг залишався принциповим до кінця.

«Борис мав патріотичну позицію, коли це було геть не модно»
Андрій Мельничук назвав Бориса Гору одним із лідерів туристичного руху Тернопільщини, який розвивав цю справу ще в складні 1990-ті роки.
За його словами, Гора підготував сотні інструкторів, які згодом передавали свої знання іншим. Мельничук визнає, що Борис мав непростий характер, проте в екстремальних умовах був чудовим методистом.
«Борис мав патріотичну позицію, коли це було геть не модно. Він робив з неї стиль», – написав Мельничук.
Він також зауважив, що для багатьох людей Борис був частиною дитинства, людиною, на яку можна було рівнятися. Тепер же, за його словами, покоління, яке зростало поруч із такими наставниками, саме залишилося старшим.
«Борис загинув на війні. Честь! Вічна пам’ять», – написав Мельничук.

«Дякую Борисе за все, що ти робив для молоді та природи»
Іван Космина згадав спільні подорожі з Борисом Горою на катамаранах. Вони не раз разом вирушали у водні мандрівки, які стали частиною його особистих спогадів про загиблого.
Космина подякував Борисові за все, що той робив для молоді та збереження природи. Він також висловив сподівання, що про мандрівника пам’ятатимуть діти з його рідного села.
«Вірю, що діти мого рідного села завжди тебе пам’ятатимуть», – написав чоловік.
«Один зі стовпів мандрівництва»
У спільноті NTAR Бориса Гору назвали одним із людей, на яких тримався туристичний рух.
«Один зі стовпів мандрівництва. Без перебільшення патріарх. Честь і слава», – йдеться у дописі.
«Ви точно не забудете цю Людину»
Соня Денисюк уперше потрапила до печер Млинки у 2020 році. Відтоді вона не раз привозила туди молодь і перед виходом із автобуса попереджала всіх, що зустріч із Борисом Горою запам’ятається надовго.
«Ви точно не забудете цю Людину», – казала вона.
Жінка згадує Бориса як людину, яка цілковито віддавалася улюбленій справі. Навіть деталі облаштування його простору – стіна хатини з кришечок і кумедні комбінезони – залишилися в пам’яті тих, хто там бував.
Денисюк також любила розмовляти з ним, адже кожна бесіда могла бути непередбачуваною.
«Пам’ятаю добре відчуття після першого знайомства: ого! Так можна віддаватися справі?!» – написала вона.
Жінка радіє, що цього літа їй знову вдалося побувати там, де працював Борис. Тепер вона шкодує лише про те, що не знала, наскільки важливою виявиться та зустріч.
«Дякую, що відкрили для багатьох незвіданий світ печер і показали те, наскільки можна горіти сродною працею», – написала Денисюк.
«Він навчив сотні людей любити природу, свободу та Україну»
Ольга Батуєва згадала Бориса Гору як людину, яка своїм прикладом навчала інших цінувати природу, свободу та Україну.
У її дописі він постає людиною без фальші й нав’язаних стереотипів, яка жила так, як вважала правильним.
«Без костюмів, без стереотипів, без фальші. Справжній. Легенда. Гора», – написала Батуєва.
«Людина легенда, в котрої я вчився проходити пороги на Дністрі»
Роман Нагуляк назвав Бориса Гору другом і вчителем. Саме він допомагав йому опановувати водний туризм і знайомив із підземним світом печер.
«Людина легенда, в котрої я вчився проходити пороги на Дністрі і пізнавати коридори підземного світу печер!» – написав Нагуляк.
Нагадаємо, про загибель Бориса Гори 23 жовтня повідомила його дочка Аліна Ярмакова. Чоловік загинув у понеділок, 19 жовтня. Він був відомий на Тернопільщині як спелеолог, мандрівник і гід.

Фото з відкритих джерел
