У Миколаївському соборі та колишніх келіях монахів-францисканців цими днями тихо. У приміщеннях древньої сакральної споруди чути старовиною і ледве вловлюється запах хімічних речовин, за допомогою яких майстри зі Львова творять магію. Вони рятують старовинні, подекуди унікальні артефакти, деякі знайшли на горищі чи у коморі, які хтось викинув, як непотріб. Ми на власні очі побачили, як до життя повертають давно забуті раритети та розпитали фахівців про секрети цього відтворення.
Читайте також: Почаївському музею повернули 4 ікони після 2 років реставрації
Деякі роботи у критичному стані
Перша робота, реставрацію якої бачимо, у критичному стані. Ікону “Коронування Марії”, кінця XVIII – початку XIX століття, знайшли на горищі дзвіниці, де вона була приречена на суцільне знищення. На щастя, її виявили працівники ДІАЗу, тепер над нею працюють двоє фахівців.
- Ікона у критичному стані. Є здуття левкасу та фарбових шарів. Підводимо потрібні місця колагеном. Це етап консервації, пізніше буде сам процес реставрації. Залежно від складності він може тривати 2-6 місяців і більше, – розповідає художник-реставратор темперного живопису Євген Манько.
У колеги Євгена Марії Шпаківської запитую: чи не набридає така клопітка, навіть ювелірна робота.
- Наша робота дуже цікава, – каже Марія. – Це збоку вона може здаватися нудною. Тут зовсім не нудно. Коли доводиш ту чи іншу роботу до належного стану, охоплює почуття радості. Часто з-під верхнього шару ікони відкривається багато несподіваного.
Безпосередньо у соборі спілкуємося з завідувачем Львівської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України Тарасом Отковичем. Тим часом його колеги працюють над унікальним барельєфом Св. Онуфрія.
-
- З Кременцем у нас досить тісна співпраця. Як із ДІАЗом, так і з краєзнавчим музеєм. Зараз ми робимо декілька ікон (4-5), які є найважливішими для цього храму і які найбільше потребують нашого втручання. Одна з ділянок, яку охоплює наша філія – це виїзди, де ми робимо консервацію. А потім, по можливості, беремо уже на реставрацію до Львова. Ця частина процесу може затягнутися на рік-два.
Здебільшого на стан творів сакрального мистецтва впливає температурно-вологісний стан, якого досить важко правильно дотримуватися у храмах, – зазначає Тарас Откович. Бо ж це не музей. Велика будівля, де з частою періодичністю збираються багато людей. За цим потрібно стежити, бажано, аби це робили професійні реставратори. Особливо, якщо це цінні речі.
- Попередні користувачі (орендарі) не дбали про збереження культурної спадщини та творів мистецтва, – каже директор Кременецько-Почаївського ДІАЗу Василь Ільчишин. Їх завдання були пропаганда і заробляння грошей. Зараз ми максимально залучаємо фахівців і намагаємося врятувати те, що бодай залишилося.
Тарас Откович трохи втаємничує у сам непростий процес консервації та реставрації. У Львівській філії працюють 12-15 спеціалістів. І це досить небагато, як на 8 областей, які вона охоплює.
-
- Ікони, скульптури, інші твори, які мають по кілька сотень років час від часу поновлюють. Їх підмальовують, перемальовують, утворюється нашарування фарб. Це поширена практика. Оці верхні шари ми забираємо, адже вони у 90% випадків художньої цінності не мають. Є досить складна реставраційна процедура – розшарування. Верхній шар знімається і переноситься на нову основу. Це роблять, аби зберегти обидва шари роботи. Але таке роблять надзвичайно рідко, – каже пан Тарас.
Найбільш незвичний серед творів у Миколаївському соборі – барельєф Св. Онуфрія
Рельєфна ікона святого Онуфрія до реставрації була розташована на північній стіні храму. Вона залишилась ще з часів, коли тут відправляли служби для офіцерів драгунського полку, що розміщувався тоді у Кременці. Зараз її вважають однією з найцікавіших пам’яток не лише Миколаївського собору.
-
- Усі ці ікони є цінні. Найбільш незвичний серед творів у Миколаївському соборі – барельєф Св. Онуфрія. Це напівскульптура, напівживопис родом з XVIII століття. Швидше всього реставрувати її будемо у Львові, – зазначає Тарас Откович. Є тут і фаретрони – переносні ікони, вони мають цікаві сюжети та унікальне різблення. Цікаві також ікони під металевими шатами. Робота майже суцільно покривалася металом, наприклад сріблом.
Хто платить за реставрацію?
Коли “Терміново” анонсувало роботу львівських фахівців у Кременці, у багатьох читачів постало питання, а хто усе це оплачує? Тож дізнаємося відповідь з перших уст.
-
- Ми – філія головної в країні організації з реставрації. Одне з наших першочергових завдань, які фінансуються державою, виїзна робота по музеях, або у цьому випадку історичних заповідниках. Під час воєнного стану у нас триває програма співпраці із закордонними благодійними організаціями, які фінансують наші відрядження. Міжнародний альянс із захисту культурної спадщини в зонах конфлікту ALIPH (Швейцарія) допомагає та підтримує культуру в країнах під час військових криз. Зокрема, серйозно допомагають і фінансово, й обладнанням Україні. Нам купили мікроавтобус, на якому може приїхати більше наших фахівців, привезти з собою необхідне обладнання. Всіляко сприяє нашому перебуванню у Кременці директор ДІАЗу Василь Ільчишин. У нас є взаємна зацікавленість та інтерес до спільної роботи. Приватним організаціям можемо надавати послуги лише за гроші (наприклад, коли храм належить парафії). У Кременці є багато роботи. З ДІАЗом ми працюємо вперше, але приїхали сюди не востаннє, – наголошує Тарас Откович.
Наша сьогоднішня зустріч з реставраторами мала продовження. Несподівано для себе ми відкрили сумну історію древніх артефактів, які фактично викинули, як непотріб. Та є усі підстави вважати, що продовження та фінал у неї буде хороший. Який? – читайте найближчим часом на “Терміново”.