
У 1985 році він закінчив із золотою медаллю та отримав відзнаку Харківського вищого військового авіаційного інженерного училища за спеціальністю «Літальні апарати та силові установки». Але справою його життя став живопис. Зараз Юрія Клапоуха називають одним з кращих українських художників сучасності. Його роботи у приватних колекціях в Америці, Чехії, Польщі, Австрії, Німеччині та ПАР. Сьогодні вперше з полотнами художника, для якого на початку війни Тернопільщина стала другою домівкою, познайомилися у Кременці. Та їх уже знають у Тернополі, Збаражі, Бережанах.
Виставку відкрили у незвичному місці – у нижньому храмі собору Преображення Господнього. Там презентували 15 картин серії “Обличчя Війни”. “Терміново” не могло пропустити такий захід. Ми поспілкувалися з Юрієм Клапоухом про те, як йому живеться та твориться на Тернопільщині.

- Для тимчасового проживання Тернопільщину обрали випадково. Поки ми з дружиною зупинилися у Залізцях, то були десь у п’яти містах. А потім моя учениця розповіла, що є порожній будинок, у якому вже 10 років ніхто не живе. Ми оселилися у ньому і мешкаємо уже майже два роки, – розповідає художник.
На питання, чи хоче повернутися до Харкова, чи все ж залишитися на Тернопільщині, каже, що наперед нічого не планує.

- Найдалі, що можна планувати, це на завтра і то не певно. Якщо все буде добре, то Тернопільщину не залишу. І Харків не залишу. Мрію жити на дві області. Так, відстань 1000 км, але за день я її долаю на авто, – ділиться пан Юрій. І додає, що хоч усе життя прожив на сході України, до західної частини має особливий сентимент, а надто до Карпат.
Ідея відкрити виставку саме у Преображенському соборі належить директору Кременецько-Почаївського ДІАЗу Василю Ільчишину. З Юрієм Клапоухом співпрацюють не вперше, тож й цього разу думки зійшлися. Ще два тижні “Обличчя Війни” можна буде побачити у центральному офісі ДІАЗу (за адресою вул. Козубського, 6, м. Кременець).
- Картини з цієї виставки не продаються, хоч пропозицій уже було багато. Поки не закінчиться війна, вони експонуватимуться у різних місцях, але не продаватимуться, – зазначає митець.
Ділиться Юрій Клапоух й історією про те, як з доволі успішного військового таки став художником романтично-реалістичного живопису.
- З військовою кар’єрою наче й складалося. 5 років викладав у льотному училищі теорію. Але все життя хотів лише писати. Для мене це, без перебільшення, як дихати. Коли ще був школярем, батько привів мене у Харківський художній інститут. На мене там подивилися і сказали: “Не годиться”. А тато був військовий, й не зрозумів, що треба “підмазати”. І, так, аби не гаяти часу, я вступив до військового вишу. Ще бувши військовим, вступив заочно у Московський народний університет мистецтв. Закінчив його у 1993 році. Зараз навіть і не шкодую, що так і не забрав звідти диплом. Він мені жодного разу не став у пригоді. Люди бачать роботи, про диплом ніхто не питає.
Цікаво, що свого часу художник пробував створити дитячу серію картин. Одну з них й досі можна купити.
- Пробував створити серію картин для дітей, коли народилася онучка. Написав дві, вони були досить цікаві, але щось мені ця тематика не пішла.
Під час відкриття художник коротко розповів про кожну з робіт представлених на виставці. Але не надто детально, аби залишити у відвідувачів простір для уяви. І його не бракувало. Адже картини Юрія Клапоуха направду викликають емоції, пробуджують у кожного свої особисті спогади, якими охоче ділилися гості заходу.
Є гарний вислів: у хорошого художника ви дивитеся на красуню, у геніального – вона дивиться на вас. Герої декотрих картин “Обличчя Війни” дивляться не просто на вас, а зазирають у душу. А в деяких полотнах краще й не уявляти, що коїться за їх межами.