ДБР – що, навіщо і чому? Новий правоохоронний орган створений для боротьби із злочинами високопосадовців та працівників правоохоронних органів.
Історія
Закон про створення нового органу Верховна Рада прийняла ще у 2015 році. 14 січня 2015 року Президент України підписав закон, а у лютому було утворено Державне бюро розслідувань. Лише у листопаді 2018 року бюро почало здійснювати правоохоронну діяльність.
У ВР в 2015 році було прийнято закон про створення ДБР як спершу громадськість на це відреагувала?
- “Негативно, оскільки закон було “вивернуто назовні”. Іншими словами, концепція, яка спочатку була розроблена експертним середовищем, отримала зовсім інше вираження після голосування в Раді. Між тим, великого скандалу не було, оскільки на той час мало хто стежив за ДБР, всіх цікавило процес створення НАБУ і подальший відбір керівництва САП”, – розповідає громадський активіст, голова конкурсної комісії №1 Олександр Лємєнов.
Чому так довго запускалось ДБР, ще у 2015 році був прийнятий закон про створення, а перші розслідування розпочались в кінці 2018, на вашу думку?
- “Ключова проблема стосується політичних домовленостей між НарФронтом і БПП, які близько 1.5 роки не могли між собою з’ясувати хто очолить Бюро. Потім новообраний директор не надто поспішав у формуванні особового складу центрального апарату і територіальних управлінь, а згодом – розслідуванні злочинів. Як мною і прогнозувалось, Бюро розпочне свою повномасштабну роботу в період ближче до літа 2019 року”, – каже Олександр.
Підслідність
Державне бюро розслідувань займається злочинами, які вчинили:
- Вищі посадові особи категорії А – вищий корпус державної служби;
- Працівники правоохоронних органів ( НАБУ, НАЗК, СБУ, Поліцейські );
- Особи, які вчинили військові злочини (крім передбачених статтею 422 ККУ – Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості);
Структура
Державне бюро розслідувань, центральний апарат якого знаходиться у Києві, має 7 територіальних управлінь по всій Україні. Злочини, які вчиняються на теренах Тернопільської області розслідуватимуться Львівським Територіальним управлінням.
Громадський контроль
При ДБР створено Раду громадського контролю, яка забезпечує прозорість та контроль громадськості за діяльністю органу.
Також у конкурсних комісіях, які відбирали кандидатів на посади присутня громадськість.
У 2017 році Кабміном було затверджено Раду громадського контролю при ДБР, як відбувались перші контрольні кроки тих людей які претендували на посади в орган?
- “Ситуація з обранням РГК при ДБР надто складалась негативно. По-перше, директор ДБР Роман Труба пообіцяв, що буде онлайн-голосування, проте пішов іншим шляхом і не вніс відповідних пропозицій на уряд стосовно методу формування цього консультативно-дорадчого органу. По-друге, зважаючи на обставини – провладні громадські організації завели своїх репрезентантів по “старій” схемі, просто по колу проголосували один кандидат за іншого. По-третє, директор ДБР не заблокував результати цього запуску РГК при ДБР після ідентифікованих порушень. Як наслідок, абсолютно непрофесійна РГК при ДБР більше року створює більше проблем, ніж реально допомагає запуску Бюро”, – розповідає Олександр.
Які ключові питання ви ставите при відборі на посаду?
- “ Ключових питань немає, існують параметри, яким має відповідати кандидат. Вони стосуються доброчесності, прозорості майна, відсутності плям на репутації, попередній професійний досвід, а також зваженість у відповідях на запитаннях. Також важливо розуміти, що спроба обманути комісію майже завжди наштовхується на ідентифікацію подібної поведінки (наприклад, зазначення про знання англійської мови, коли вони її взагалі не знають)”, – каже Олександр Лємєнов.
Чи є якісь внутрішні фактори, які впливають на рішення при відборі?
- “Жодних внутрішніх факторів, впливають лише вищезазначені критерії, які попередньо вже відкомуніковані як серед кандидатів на посади, так і в публічному просторі”
Чи присутній суб’єктивізм при відборі кандидатів на посади у ДБР?
- “В нашій конкурсній комісії я жодного разу не помічав суб’єктивізм. Більше того, якщо один з членів комісії особисто знайомий з кандидатом (разом працювали, тісно спілкуватись чи навіть тренувались в спортзалі), то такий член комісії стандартно заявляв про конфлікт інтересів і не брав участі ні в озвученні питань, ні в голосуванні за такого кандидата. Подібна процедура була реалізована близько 50-60 разів різними членами конкурсної комісії №1 (для центрального апарату). Інші комісії до оголошення про конфлікт інтересів не вдавались, вочевидь ніхто ніколи за жодних обставин не перетинався з кандидатами”, – розповідає Олександр.
