“Зрадив той, з ким обідали за одним столом”: тернополянин розповів родинну історію, яку не можна забувати

– В ту ніч, яскраво світив місяць, (зі спогадів тітки Марії, рідна сестра мого батька Степана Кульпи). Світив як ніколи, здавалося було видно все село. Ми готувалися до сну, та несподівано у двері постукали робітники Збаразького РВ МДБ. З’ясувалося, що вони прийшли по діда Корнила. Під прицілом автомата, вивели його з подвір’я. Забрали в кальсонах, босоніж. Бабця Оліянна кинулася за ними, але міліціонер, якого залишили біля дверей пригрозив автоматом. Усі хто був в хаті побігли до вікна, щоб подивитися що відбувається. Діда Корнила прив’язали колючим дротом до стовбура ялини й катували. В ту ніч вже ніхто в хаті не спав. Усім було страшно, плакали. Враз почули постріл і зрозуміли, Діда Корнила застрелили. Вбили за те, що був батьком бандерівців. Бандерівцями ж були його сини – Іван та Андрій, яких напередодні заарештували за зв’язки з націоналістами.

Син Андрій тоді був головою сільської Ради (село Новики, Збаразький район, Тернопільська обл).

Другий син Іван – станичним, (керівник місцевого осередку ОУН) .

У другій книзі з серії “Реабілітовані історією. Тернопільська область”, на стор. 659, 660 автори розмістили інформацію за якою статтею засудили обох братів:

Кульпа Андрій Корнилович, 1911 р., с. Новики, освіта 6 кл. Брат І. А. Кульпи. Голова сільради. Заарештований 06.07.1947 р. Збаразьким РВ МДБ (ст. 54-1а КК УРСР). Підтримував зв’язок з ОУН. Засуджений 22.09.1947 р. ВТ військ МВС на 10 р. ВТТ з конфіскацією майна. Покарання відбував у м. Воркута (нині Республіка Комі, РФ). Звільнений 19.07.1955 р. Повернувся в родинне село. Реабілітований 07.02.1992 р. Помер 27.09.1993 р. (8454-П).

Кульпа Іван Корнилович, 1920 р., с. Новики, освіта початкова. Брат А. К. Кульпи. Заарештований 10.06.1947 р. Збаразьким РВ МДБ (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). Член ОУН, станичний. Згідно з постановою ОН при МДБ СРСР від 30.08.1947 р. ув’язнений на 10 р. у ВТТ. Звільнений 07.09.1955 р. Проживав у с. Старі Кривотули Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. Реабілітований 11.10.1991 р. (7057-П).

Зі слів тітки Марії, коли забирали діда Андрія, не допомогли благання вагітної дружини, не заважали “сексотам” сльози маленьких дітей (5, 9, 10 років). В одному з міліціонерів рідні упізнали «товариша», який не раз заходив на подвір’я, обідав за одним столом з дідом, а сьогодні він вже не був товаришем і Василем, якого знали. З його наглої пики вирвалося: «Для вас я уже не Вася, а гражданін начальник отделения», додав сексот під час арешту діда Андрія.

Політика сталінського режиму, яка була спрямована на ліквідацію української ідентичності та створення нової спільноти «радянський народ», призвела до численних втрат та знищення мільйонів людей, лише за те, що любили свій край, Україну.

За те, що були головами колгоспу чи сільської ради, інженерами, або ковалями, станичними ОУН, або нескореними захисниками України. Насправді це були справедливі, чесні, люди, які любили працювати на своїй землі та вірили в Господа Бога.

Зі спогадів молодшого сина Івана, історія його батька після 1955 року у Воркуті не скінчилась.

Ще були: примусове поселення, знайомство в Воркуті з його мамою Зофією Телевяк, також репресованою, та народження сина Ігоря (його старшого брата) у Воркуті в 1957 р. Була спроба повернення в Україну на початку 60-х років, але довелося знову залишити рідну землю з політичних причин. Прихистком тоді стала Молдова (в той час Молдавія). А повернутись вдалось в Україну Іванові та його сім’ї лише в 1989р.

Мій батько, Степан Андрійович Кульпа, був здібним хлопчиною, але через ці події не мав права вчитись бодай в училищі, оскільки вважався сином «врага народа». Доступ до вступу в навчальні заклади неподалік був закритим, тому змушений був вчитися за 1000 кілометрів від рідної домівки на цілині, на Херсонщині. Там вступив в училище механізації, закінчив його з відзнакою та здобув спеціальність тракториста-машиніста, водія.

Повернувшись додому після навчання, ситуація стабілізувалася. Дід Андрій (його батько) повернувся в родинне село. На подвір’ї організував власну кузню. Був до останніх днів свого життя хорошим ковалем, до нього приїздили з усіх навколишніх сіл, щоб ремонтувати вироби з заліза.

Час робив своє, батько продовжував вчитися. Таки добився свого та вступив до Збаразького професійно-технічного училища, яке закінчив також з відзнакою. В країні відбувалася електрифікація міст та сіл. На заміну старим технологіям приходили нові. Захопившись наукою батько продовжив навчання у Львівському технікумі електрифікації, а згодом в політехнічному інституті в Києві. Вчився до тридцяти п’яти років. Інколи йому закидали, що ти так і не оженишся з навчанням. Але встиг усе, і вивчитися, і оженитися, народити з дружиною двох дітей – сестру та мене. Усе своє життя він працював інженером в обленерго, а коли вийшов на пенсію був обраний головою найбільшого в місті гаражного кооперативу «Східний» де налічувалось 1200 гаражів.

Уже немає наших батьків, щоб їх послухати, нема їх батьків, дідів. Але залишились ми, продовжувачі роду, яким дістався історичний спадок, а з ним обов’язок тримати правильний шлях, у війні за незалежність нашої держави. Історія продовжується, війна за Україну ще триває, у ній з’являються нові Герої, яких ми не повинні зрадити. І тільки об’єднавшись в одне ціле, зможемо здобути незалежність, за яку боролись наші предки, про що мріяли захисники з різних поколінь. Вірю, що нам вдасться перемогти, щоб зберегти наш український рід. Найголовніше, не стояти осторонь, примножувати здобутки наших предків, і не боятися, адже у наших жилах протікає кров Героїв.