Ірина Небесна

Усього 15 хвилин автобусом від Тернополя і ви маєте нагоду побачити один із найбільших костелів області – храм Матері Божої Утішительки у Великому Ходачкові. Перший камінь для костелу в містечку (а тоді Ходачків був містечком) заклали з нагоди 25-ї річниці шлюбу найяснішого та Сісі – цісаря Франца-Йосифа та Єлизавети Баварської – в 1879 році. Принаймні так пише Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Храм звели за рік, однак його зруйнувала Перша світова. Але римо-католицька громада була чисельною, тож в 1934 році вже на іншому місці звели новий храм. Упродовж останніх ста років етнічний склад населення України різко змінився. Відповідно, змінилось і співвідношення релігійних громад. Але багато їхніх храмів та домів молитов залишились. За Радянського Союзу вони отримали інше функціональне призначення: подекуди стали складами, магазинами. Потім, вже за незалежної України, де-не-де костели почали перетворювати на церкви, а синагоги – […]

"Що, дівчата, любите квіти?" , – ловить наш погляд на вазон із хризантемами, кольору стиглої вишні, чоловік у кашкеті. Квіти він дбайливо загорнув у целофановий пакет і навіть скотчем підклеїв, щоб не випали. Ми віджартовуємось і втуплюємо погляд у вікно автобуса. Ми їдемо в Бучач. Пінзель. Ратуша. І коньяк. Якщо питати в знайомих, що для них Бучач, то асоціативний ряд в моїх був приблизно таким. Хто більше цікавився книжками, назвав Шмуеля Аґнона – нобелівського лауреата, уродженця цього містечка. Декілька знайомих ще згадали Симона Візенталя – мисливця на нацистів, який народився на сусідній із рідним домом Аґнона вуличці. Але яким Бучач є зараз? Автобус плавно зупиняється на станції. Першим в очі впадає пагорб. Майже рік тому його обнесли муром. Бо це не просто пагорб, а єврейське кладовище. Над автостанцією – саме його найстаріша частина. Мацев майже не видно у високій траві […]

“Co, dziewczęta, lubicie kwiaty?” – łapie nasze spojrzenie na doniczkę z chryzantemami o kolorze dojrzałych wiśni, mężczyzna w czapce. Pieczołowicie owinął kwiaty w celofanową torbę a nawet przykleił taśmą samoprzylepną, aby zapobiec ich wypadnięciu. Żartujemy i patrzymy w okno autobusu. Jedziemy do Buczacza. Pinzel. Ratusz. I koniak. Jeśli zapytać znajomych, czym jest dla nich Buczacz, to seria skojarzeń dla moich znajomych była czymś takim. Kto bardziej interesował się książkami, wymieniał Shmuela Agnona – laureata nagrody Nobla pochodzącego z tego miasteczka. Kilku znajomych wspomniało także Szymona Wiesenthala – myśliwym polującym na nazistów, który uroził się przy sąsiedniej z ojczystym domem Agnona uliczce. Ale jakim Buczacz jest teraz? Autobus powoli zatrzymuje się na stacji. Jako pierwsze wpada w oko wzgórze. Prawie rok temu zostało otoczone murem. Ponieważ to nie zwykłe wzgórze, to jest cmentarz żydowski. Nad dworcem autobusowym znajduje się jego najstarsza […]

Виставку під назвою "У згасаючому світлі: слідами євреїв Східної Європи" днями відкрили у галереї "Триптих" на Андріївському узвозі в Києві. Її автор – німецький фотограф Крістіан Геррманн. Він роками їздить Європою, аби зафіксувати те, що залишилось від місць, де жило колись чисельне єврейське населення. В Україні буває досить часто, зокрема, і на Тернопільщині. Тому й не дивно, що цього разу значна частина світлин зроблені саме тут. Для цієї виставки відібрали 14 фото. 7 із них показують єврейську спадщину саме Тернопільщини. Вишнівець, Скалат, Озеряни та Скала-Подільська, Чортків – до Другої світової частина євреїв становила третину, а подекуди навіть половину населення кожного з цих містечок. Дані зображення не є коментарем про стан утримання та збереження об'єктів єврейської спадщини, яки залежить від багатьох факторів і відрізняється залежно від місцевості. Деякі локації були в центрі уваги міжнародних європейських, національних та місцевих організацій та ініціатив, […]