Нещодавно двоє студентів відвідали Тернопільський будинок дитини «Малятко». Перший з них, зараз, намагатиметься вам розповісти про своє перебування там (вибачте будь ласка, якщо занадто особисто і емоційно, по-іншому писати не хочеться). Звичайна будівля, ще радянської зовнішності на вул. Сахарова, 2, гарно заховалася за висаджені перед нею сосни й ялинки. Вона б так і залишилась для нас непримітною, якби ми не знали, що саме сюди нам потрібно передати невеличкий пакуночок для дітей від імені коледжу: гофрований папір, термоклеєвий пістолет, двохсторонній скотч і якусь іншу дрібну канцелярію.
Пакуночок передавали ми вдвох педагогу-педіатру Ларисі Борисівні. Запитали чи можна поспілкуватися з дітьми, нам сказали що ні, бо зараз вирує епідемія кору і такі візити не бажані. Ми вийшли з будинку… На вулиці я вирішив, що хочу повернутися назад, щоб поспілкуватися, якщо не з дітьми, то з педагогом. Навіть не знаю, радіти чи заздрити Ромі, який в цей час залишився мене чекати на дворі. З Ларисою Борисівною ми проговорили хвилин 20. І хоча їй далеко не вперше приходилось відповідати на питання схожі на мої, «чайникові», сльози жінка стримати так і не змогла… Ніби і я зараз не можу, 2-га година ночі, сиджу на кухні, згадую прожитий день і “в захльоб ридаю”. Це неможливо… Просто неможливо на таке дивитися і розуміти, що це реальність, а не страшний сон. С*ка, чого все так не справедливо?
Найголовніше з того, що розповіла вихователька:
– заклад існує вже 38 років;
– швидше, в 90-ті, на початку 2000-х, в будинку перебували або діти сироти, або діти з інвалідністю (без ручок, без ніжок). Зараз, тут знаходиться 47 діток, віком до 6-ти років. Всі вони розподілені на групи: перша — 1-місячні немовлятка діти до 1,5 рочку; друга — від 1,5 до 3-х років; третя — від 3-х до 6-ти. За кожною групою закріплений педагог-вихователь також в будинку працюють головний лікар, логопед, психолог і кухарі. Серед дітей є лише одна кругла сирота, всі інші — або діти, які через певні обставини позбавлені батьківського піклування, або ті, яких сюди віддає соціальна служба, яка перед цим відбирає їх у батьків, даючи шанс виправитися: викарабкатися з скрутного матеріального становища, вилікуватися від алкогольної чи наркотичної залежності і так далі (рідко в кого виходить, в одиниць вийшло), або діти, чиї батьки невиліковно «кончені» і не заслуговують права на життя.
– майже всі діти в будинку з серйозним рівнем затримки в розвитку. Вони починають сидіти, ходити, говорити на 4-5 місяців пізніше норм. Є дитина, якій зараз чотири рочки і яка ще толком не говорить. Є дівчинка, в якої мама алкозалежна шльондра, яка брала з собою дитину на виклики до 6-ти років, бідолашне вже стільки життя побачило, що ворогу не побажаєш. Є тут діти, яких соцслужби забрали з наркопритонів, в яких підлоги не було видно, все тонуло під товстим шаром шприців і різної «дурі».
– єдина підтримка притулку — прості люди і волонтери, які втім справляються з цим завданням і діти забезпечені всім необхідним: теплом, світлом, гарячою водою, канцелярією. Іграшок каже стільки, «що діти вже не знають чим гратися». Малеча забезпечена всім крім сім’ї.
– влада в нашій країні абсолютно безсовісна і безсердечна. Навідується сюди хтось з чиновників лише перед Різдвом, Паскою і Новим Роком і звісно… виборами. Перед минулими виборами завітав в будинок, якийсь депутат. Діти старалися, готували якісь виступи. Він сидів з кам’яним обличчям, дивився на годинник, думав чи довго ще до кінця, потім зняв абсолютно душерозривний сюжет, в якому виставив себе неймовірним героєм і поїхав. Через деякий час в закладі зламалося два тени в бойлерах, які нагрівають воду. Грошей на той момент не було, головний лікар насмілилася подзвонити до цього самого депутата і попросити 500грн на два отих тени і працівник, який встановив би їх (бо в колективі працюють одні жінки, ніхто цього робити не вміє), депутат сказав, що вони розглянуть це питання. І пройшло, с*ка, 5 років, питання досі розглядається.
Як так можна? Мені в голові не вкладається. Як? Йдучи сюди я налаштовував себе, що буде важко, дуже важко, але не уявляв наскільки… З перших секунд, з перших кроків і подихів в середині закладу, зрозумів, що це місце не для таких сентиментальних пацанів, як я. Ні гарний ремонт, ні стильні картини, ні навіть безмежна любов вихователів, яким в ноги вклонитися хочеться за те, що вони роблять, тай не тільки їм — всім людям які небайдужі до чужої біди і проблеми, але, нажаль, не можуть приховати ту атмосферу, яка тут панує. Атмосферу покинутості і самотності.
Людині, яка тьфу-тьфу, ніколи з таким не зустрічалася, складно там перебувати, складно, повірте. Але ще складніше їй зустрітися з оцими маленькими дітиськами, які ні в чому не винні, але чомусь, через щось, знаходяться в місці, яке не повинно існувати. Жодна дитина в світі не заслуговує на такий початок свого життя. І коли до тебе, підбігає маленький, 5-річний хлопачка, а разом з ним така ж сама, малесенька 5-річна леді і обидва в один голос кричать, запитують, – «Тату, тату, ти до нас? Ти прийшов нас додому забрати?», в тебе світ перед очима падає. В той момент жити з одного боку не хочеться, а з іншого — хочеться, як ніколи. З одного боку ти нічого не відчуваєш, стоїш не дихаєш, а з іншого — всередині вирує і любов і дика ненависть, і серце з грудей вилітає і слова сказати не можеш. Придумуєш на ходу тупу відмазку, дякуєш Ларисі Борисівні, що все таки дозволила тобі на дві секунди завітати до дітей і йдеш німий на вихід. Зустрічає тебе Рома, питає що і як, а ти далі йдеш, не говориш. Приходиш додому і не знаєш куди емоції, куди злість подіти, чи піти на турнік, на холод їх повиганяти, чи забухати на два дні, а в результаті – сидиш зараз на кухні… Вже в 3-й годині ночі, додруковуєш цей текст, думаєш, варто вибачитися за те, що він занадто якийсь … вийшов, вибачаєшся (отам вверху, на початку), закриваєш ноутбук і далі “в захльоб” ревеш і … не спиш до ранку. Думаєш, дякуєш, думаєш…
Автор – Андрій Гнатюк
Думка автора може не співпадати з думкою редакції.
About the author
Штани жіночі: зручність і стиль у кожному образі
Жіночі штани давно закріпилися в гардеробі як базова річ, без якої складно уявити повсякденне життя. Вони не залежать від сезону, віку чи стилістичних уподобань. Саме штани жіночі дають відчуття впевненості, свободи рухів і внутрішнього комфорту. Це той елемент одягу, який легко підлаштовується під темп дня – від ранкових справ до вечірніх зустрічей. Сьогодні дизайнери постійно експериментують із кроєм, довжиною, фактурами та посадкою, пропонуючи рішення на щодень і для особливих моментів. Один вдалий фасон може стати основою десятків різних поєднань. Серед ключових переваг, що є характерними для штанів, варто виділити такі: легка адаптація під різні стилі - від мінімалізму до casual; можливість створювати багатошарові образи; актуальність незалежно від віку чи типу фігури; практичність у повсякденному використанні. Популярні фасони штанів Сучасна мода не диктує жорстких правил, а пропонує свободу вибору. Кожен фасон має власний настрій і функцію, що дозволяє підібрати модель під стиль життя […]
Фурія з Тернополя: як цивільна жінка стала нацгвардійкою
Тернополянка Наталія служить у місцевому підрозділі 2 Галицької бригади Національної гвардії України. Жінка прийшла до війська у 2023 році, а в підрозділі отримала псевдо Фурія. Спочатку було непросто, але допомагала підтримка чоловіка. Він обороняв Україну ще під час Антитерористичної операції, повідомляють у бригаді. Найскладнішим етапом для Наталії стала базова підготовка. Ранні підйоми, жорсткий розпорядок дня, безперервні завдання та інтенсивні тренування – для людини з цивільного це був справжній виклик. Жінка проходила багатокілометрові марші, вивчала топографію, зв'язок, медицину, стріляла та проходила обкатку бронетехнікою. «Тридцять днів ми ходили в повному екіпіруванні і чотири з половиною кілометри добирались до полігону. Було непросто. Адже прийти з цивільного життя і одразу такі фізичні навантаження. Було схоже на шокотерапію. Але я усе витримала і пишаюсь собою», – розповідає нацгвардійка. Рік тому Наталія приєдналася до Тернопільського підрозділу 2 Галицької бригади. Вона переконана, що військовий досвід формує професійні […]
Зима підготувала сюрприз тернополянам на Новий рік – якої погоди чекати
Синоптикиня Наталка Діденко попередила українців про різке похолодання напередодні новорічних свят. 31 грудня по всій країні пройде сніг, а температура впаде до мінусових позначок. Про це вона написала у своєму Фейсбуці. Мороз та хуртовини на порозі Вже найближчої ночі термометри покажуть від -3 до -7 градусів, а на сході та північному сході України буде ще холодніше - до -9. У середу вдень повітря прогріється лише до -2-5 градусів. Окрім снігопадів, очікується сильний північно-західний вітер з різкими поривами. Синоптикиня радить бути обережними біля високих будинків, де утворюються аеродинамічні труби, а також під деревами та білбордами. Новий рік зустрінемо в обіймах морозу 1 січня 2026 року мороз не відпустить Україну. Вночі температура опуститься до -7-14 градусів, а вдень триматиметься на рівні -4-7. Тільки 2 січня після обіду стане трохи тепліше. Проте метеорологиня застерігає - зима повертатиметься з новими морозними хвилями протягом січня.
Учні 1-11 класів отримають безкоштовне харчування: в Уряді назвали дату
З вересня 2026 року всі школярі в Україні зможуть безкоштовно їсти в школах. Це стосується дітей з першого по одинадцятий клас, незалежно від того, де вони живуть. Уряд уже почав готувати всі потрібні документи та виділяти гроші на цю програму. Прем'єр-міністр Юлія Свириденко розповіла, що держава профінансує не лише самі обіди, а й оновлення кухонь у школах. Про це повідомили у Кабінеті міністрів України. На запуск програми громади отримали майже 6 мільярдів гривень. «Сьогодні для реалізації першого етапу програми спрямували майже 5,9 млрд грн субвенції громадам, щоб забезпечити перший етап харчування для школярів у 2026 році. Загалом же у Державному бюджеті на 2026 рік на цю програму передбачено 14,4 млрд грн», - повідомила Прем'єр-міністр Юлія Свириденко. Окремі кошти підуть на те, щоб відремонтувати та оновити місця, де готують їжу в школах. Це потрібно, щоб діти отримували смачну та корисну їжу. […]
У Почаєві горів житловий будинок
На Тернопільщині 30 грудня сталася пожежа. Загорівся житловий будинок. Про випадок розповіли у ГУ ДСНСУ у Тернопільській області. "Уже вночі, 30 грудня о 04:08, рятувальники ліквідовували пожежу в Почаєві. Загорівся закинутий житловий будинок. Полум’я пошкодило покриття, перекриття та облицювання стін на площі близько 40 м². Під час гасіння працювала ланка газодимозахисної служби. Завдяки злагодженим діям вдалося врятувати дві сусідні будівлі", - йдеться у повідомленні. Нагадаємо, "Терміново" повідомляло, що ціла сім’я отруїлась чадним газом на Тернопільщині.
Понад рік рідні чекали звістки: підтвердилась втрата Героя зі Збаражчини
На Тернопільщину надійшла чергова сумна звістка. Понад рік рідні чекали інформації про долю нашого захисника, та, на жаль, підтвердилось найгірше. Андрій Савечко зі Збаражчини загинув 17 листопада 2024 року. Про втрату розповів міський голова Збаража Роман Полікровський. "На жаль, ще одну велику втрату має Збаразька громада. Наш захисник Андрій Савечко, 1975 р.н., який вважався безвісти зниклим, як з'ясувалося, загинув 17 листопада минулого року під час виконання бойового завдання поблизу Торецька Бахмутського району Донецької області. Молодший сержант служив сапером інженерно-саперного взводу. Висловлюємо щире співчуття рідним та близьким Героя. Розділяємо непоправне горе втрати найдорожчої людини. Зустріч захисника відбудеться у Сквері Героїв завтра, 30 грудня, о 14 годині. Після спільної молитви колона попрямує до рідної оселі Андрія на вулицю Куліша, де буде відслужена панахида, а далі - до церкви Христового Воскресіння, де відслужать парастас", - йдеться у повідомленні. Поховають Героя 31 грудня у […]
