У древньому храмі Святої Трійці, що у Шумській громаді, на Кременечині, лише двічі на рік, на Пасху та на свято Трійці, відбувається богослужіння. Цьогоріч також віряни із різних областей піднялися на гору до храму, щоб об’єднатися у спільній молитві за перемогу.
“У с. Стіжок у храмі Святої Трійці на Даниловій горі відбулося святкове богослужіння, під час якого присутні помолилися за Україну та її захисників. Щорічно на історичному місці на другий день Зелених свят проводився мистецько-краєзнавчий фестиваль «Братина», проте повномасштабна війна внесла свої корективи”, – повідомляють у громаді.
Від підніжжя Данилової гори до церкви Святої Трійці потрібно подолати підйом довжиною метрів 700.
Легенда розповідає про те, як у розкішних лісах поблизу нинішнього Стіжка аж до середини XV століття були княжі, а згодом королівські мисливські угіддя. Любив полювати у цих краях галицько-волинський князь Роман Мстиславович. Саме тут він 1201 року отримав звістку про народження першого законного спадкоємця Данила Романовича. На місці, де почув радісну новину, на вершині крутої залісненої гори, князь звелів закласти фортецю Данилів. Вона мала три концентричні стіни. Кожна була нездоланною лінією оборони. У центрі збудували кам’яну церкву Святої Трійці, а біля підніжжя гори, теж названої Даниловою, – містечко Данилівград.
У часи середньовіччя оборонні функції церква Трійці виконувала так само часто, як і ритуальні. В екстремальних ситуаціях високе розташування, густа рослинність навколо перетворювали храм на твердиню. Місцевий люд вміло використовував ці фортифікаційні переваги під час монголо-татарських походів.
Літопис повідомляє, що 1241 року Данилів був одним із нечисленних укріплених містечок, які не спромігся взяти приступом хан Батий. На території сучасної Тернопільщини, крім Данилова, не підкорилися чужинцям гора Бона у Кременці, гора Стіжок і місто Холм. Данилівград проіснував понад півстоліття, залишивши про себе згадку у назві хутора Данилівка.
А церква Святої Трійці служила людям аж до приходу більшовиків, які закрили її на 70 років. Проте і за союзу деякі священники наважувалися проводити біля зачинених дверей храму служби.
Друге життя культова споруда отримала у 1989 році. Тоді місцеві майстри підрихтували прогнилий дах (метрової товщини камінні стіни практично не потребували ремонту), і служби відновилися.