24.07.2024
Інтерв’ю Новини

Соцмережі, гумор та медицина: лікар Віктор Гунька з Тернополя ламає стереотипи

Зі своїми почуттям гумору та харизмою він запросто міг би стати актором. Та обрав непростий фах медика. Стати лікарем Віктор Гунька вирішив ще в дитинстві. Коли його мама захворіла, сказав, що виросте і вилікує її. Тепер він допомагає людям вирішувати проблеми зі здоров`ям. Але робить це з особливим підходом. У нього понад 9 тисяч підписників в Інстаграмі та 54 тисячі у Тік Tok, а деякі його відео набирають мільйони переглядів. Чому тернопільський медик обрав для роботи Кременецьку лікарню, як йому у роботі допомагають соцмережі та чим закінчилася історія з обміном червоної скріпки на власний лор-кабінет, молодий лікар розповів “Терміново”.

Читайте також: Оперував знаменитостей: до пластичного хірурга у Кременець приїздять пацієнти з усієї України

  • Чому все ж медицина? Не секрет, що у цій професії значно легше представникам лікарських династій. А Ви до такої не належите.
  • Медицину я обрав ще в дитинстві. А коли постало питання, який навчальний заклад обрати після школи, зупинився на Чортківському медичному коледжі. Там дуже хороші умови для студентів. Після коледжу вступив на 2-ий курс Тернопільського національного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського. Коли прийшов час проходити інтернатуру, з`ясувалося, що зробити це без зв`язків у Тернополі дуже непросто. Тож поїхав у Київ і не пошкодував про це не на секунду. За два роки в Олександрівській навчився дуже багато.

Перший місяць війни ми київськими колегами жили у лікарні

  • Перед Вами відкрилися хороші кар`єрні можливості. Чому не залишилися у столиці?
  • Хотів залишитися. Але почалася війна. Перший місяць повномасштабного вторгнення перебував у Києві разом зі своїми колегами. Ми не знали, чого чекати, думали, що буде багато поранених, тому ми жили у лікарні. Великого напливу пацієнтів не було, тож головний лікар сказав, що необхідності нашого перебування у на місці немає. Я втратив усі прибутки через війну і можливості залишатися у Києві не було, тому вирішив повернутися в Тернопіль.
  • А як потрапили у Кременецьку опорну лікарню? Адже в обласному центрі кращі можливості для реалізації в професії.

У Кременецьку опорну лікарню я потрапив без копійки “подяки”

  • У Тернополі в одну з лікарень мене взяли на випробувальний термін. Через кілька місяців недвозначно натякнули, що за прийом на роботу потрібно віддячити. У деяких лікарнях про це сказали прямим текстом. Тож звернув увагу на районні медзаклади. Натрапив на кременецьку, прочитав, що тут відбуваються зміни і вирішив спробувати. Сконтактував з Олександром Шелестовичем і він запросив приїхати. У Кременецьку опорну лікарню я потрапив без копійки “подяки”. І досі тут працюю.

  • Ви не єдиний тернопільський лікар, який працює у Кременці. Схоже, на те є причини. Але ж чи вигідна така робота? Бо ж на дорогу йде чимало часу і витрат.
  • Справді, понад половину моєї зарплати йде на дорогу. Завдяки тому, що працюю на трьох роботах, вдається щось заробити. Щоправда, увечері повертаюся до дому як витиснутий лимон. Та не шкодую, бо маю можливість практикувати та переймати досвід у колег.
  • Як з`явилася ідея знімати жартівливі відео для соцмереж на медичні теми? Це більше розвага чи для привернення уваги до турботи про здоров`я?
  • Коли був інтерном, мав більше вільного часу. Почав знімати різні гумористичні відео про медицину. Людям подобалося, кількість підписників зростала. Я почав вести прямі трансляції. А коли до мене почали приходити пацієнти, бо побачили мої ролики у Тік-Тоці, став активніше вести сторінку. Є багато звичайних і, на мою думку, відомих усім фактів. Наприклад, що не можна чистити вуха вушними паличками. Проте, як виявляється, багато людей про це не знають. У коротких відео я розповідаю про це. Зараз бракує часу на соцмережі. Згодом хочу ще запустити свій YouTube канал і розпочати приватну практику.

Ні на секунду не шкодую про затію з обміном і червоною скріпкою

  • До речі, про приватну практику та власний лор-кабінет. Кілька років тому історія про те, як інтерн хотів поміняти червону скріпку на власний кабінет, облетіла усі регіональні видання. Та ніхто ще не розповідав, чим вона закінчилася.
  • Це досить довга і цікава історія. Але я зовсім не шкодую, що мав такий досвід. Познайомився із багатьма людьми, побачив світ. І зробив висновок, що усього в житті можна досягти лише працею.

У мене відбувалися зміни в особистому житті і захотілося змінити щось загалом. Почав активно займатися спортом, дивитися різні мотиваційні відео. Натрапив на історію про Кайла Макдональда, який за 14 обмінів за скріпку отримав будинок. Вирішив теж так спробувати. Коли розповів про це друзям, сказали, що я божевільний, але підтримали.

Коли в обмінах дійшов до AirPods, то вирішив, що потрібні якісь емоції, а не лише матеріальні речі. Так я познайомився з Монатиком. Спочатку опублікував допис, який поширили мої друзі, а потім його підхопили усі. Зі мною зв`язався піар-менеджер співака і сказав, що вони хочуть зробити обмін. Монатик – дуже приємна і вихована людина. Я обрав його не випадково – у цієї людини своя історія успіху: йому казали “Ні” (йдеться про участь у шоу “Х-Фактор” у 2010 році – авт.), а він все одно досягнув усього, чого прагнув.

Потім мене запросили на етер “Сніданку з 1+1”, де я уже спілкувався з Соломією Вітвіцькою. Але тоді почався ковід, тож тема втратила актуальність.

Та через деякий час одна моя подруга допомогла мені зробити презентацію. Я розіслав листи до усіх відомих фірм, загалом близько 100 повідомлень. Переважно обіцяли перетелефонувати. Навіть трохи розчарувався. Але згодом вийшов на новий рівень розвитку цієї історії: дав інтерв`ю для “Громадського”, “Суспільного”. І ця історія знову закрутилася.

Тоді відгукнулася одна фірма зі Львова, яка погодилася на обмін сертифікатів від Монатика на кабінет у великій новозбудованій лікарні. Це мало стати хепі-ендом, але не склалося. Кожної нашої зустрічі умови передачі мені в користування кабінету змінювалися. Тож в результаті вирішив усе це зупинити.

  • Здається, Ви у Тернополі реалізовували певні соціальні проєкти?
  • Так, у мене був успішний досвід реалізації кількох проєктів. Наприклад, “Тролейбус здоров`я”, “Контейнери для благодійності” (за кошти Громадського бюджету – авт.) у Тернополі.

коли з`являються мінімальні проблеми зі здоров`ям, не варто шкодувати ні часу, ні коштів

  • Який випадок у Вашій практиці запам`ятався найбільше?
  • За мою нетривалу практику було чимало нестандартних випадків, особливо у Києві. Одного разу до нас у лікарню потрапила дуже худа жінка з опіком ротоглотки невідомого генезу. Вона помирала. Це було вперше у житті, коли довелося відкачувати людину. Ми з колегами по черзі робили їй непрямий масаж серця, це тривало близько години. І так збіглося, що коли робив я, у пацієнтки з`явився пульс. На жаль, наступного дня вона померла.
  • Що змінилося у Вашій роботі з початком війни?
  • Іноді пацієнту просто потрібно виговоритися. Недавно до мене звернулася жінка, тимчасово переміщена із Луганщини. Вона скаржилася на біль та пирхоту у горлі. Коли оглянув її, побачив, що фізично з нею усе гаразд і дискомфорт, можливо, спричинений іншими факторами. Під час спілкування запитав: чи була вона під окупацією? Пацієнтка просто плакала кілька хвилин. Але після розмови їй стало легше. Під час війни таких випадків чимало. Лікар не може бути байдужим до людей, іноді треба вислухати, навіть, якщо це не входить у твої прямі професійні обов`язки.
  • Якби Ви могли дати лише одну пораду щодо здоров`я, що порадили б?
  • Варто пам`ятати, що живемо один раз. Тож, коли лише з`являються мінімальні проблеми зі здоров`ям, не варто шкодувати ні часу, ні коштів, аби з цим впоратися. Бо згодом організм за це “віддячить”.
Перейти до панелі інструментів