Іноді у житті трапляються люди, від яких немов заряджаєшся особливою енергією. Вони не бояться кардинально і геть несподівано змінювати своє життя, як кажуть, виходити з зони комфорту. Разом з тим, впливаючи на долі інших. Однією з таких є київська художниця, картини якої знають далеко за межами України, Світлана Севостянчик. Нещодавно у Кременецькому соборі Преображення Господнього освятили ікону її авторства. По завершенню служби ми встигли поспілкуватися, і в ексклюзивному інтерв`ю “Терміново” пані Світлана розповіла, як з успішного менеджера всесвітньо відомої компанії стала митцем.
- Попри те, що Ви відома художниця, роботи якої знають в усьому світі, інформації про Вас насправді майже немає.
- Ми свідомо закрили усю приватну інформацію, бо особисте – це особисте. Але на моєму YouTube каналі можна подивитися виставки.
- Що Вас пов`язує з Кременцем?
- Окрім того, що тут живе подружжя моїх друзів, з якими навчалися разом в університеті, насправді – більше нічого. Вони давно запрошували в гості, і от кілька місяців тому я вперше побувала у Кременці і взагалі на Тернопільщині. До цього це була єдина область в Україні, де я не бувала. Ми відвідали усі визначні історичні місця міста. Та найбільше мене вразив Козацький цвинтар і цей храм.
- Як з`явилася ідея написати ікону і чому саме для собору Преображення?
- Я ніколи себе не позиціонувала як іконописець, та багато моїх робіт є в храмах. Одна з них, “Берегиня”, представлена в англіканському соборі у Честері (Вірджинія, США). Тепер своя “Берегиня” є і в Кременці, у вигляді ікони Божої Матері Скорботної.
Під час мого попереднього приїзду до Кременця ми з друзями прийшли до собору Преображення. Нам провели тут екскурсію, о. Володимир усе показав, розповів складну історію храму. Я почула таку правду та щирість. Усім творчим людям потрібно, щоб зірки склалися і це був саме такий момент. Я відразу розуміла, що це не буде класична ікона, а окрема історія. Коли побачила роботи Василя Стецька на стінах храму, то зрозуміла, що також хочу тут щось залишити.
- Ви за однією з освіт – хімік, маєте докторський ступінь, працювали у Coca-Cola. Як сталося, що одного дня ви стали художником?
- Так, я працювала технічним директором у Coca-Cola в Україні та Білорусі. Насправді було ще чимало проєктів. Але 13 років тому я серйозно захворіла, пережила складну операцію. І, отямившись від наркозу, зрозуміла, що більше так не можу. Буду робити те, до чого лежить душа. А малювати я любила завжди. У багатьох друзів є мої студентські картини, які я писала, коли був час. А часу на улюблену справу 30 років не було.
Моїм близьким було складно зрозуміти такі зміни. Але вони були необхідними. Я відкрила школу позитиву, навчала всіх малювати. Нашим девізом стало: “Малюють всі!”. І за цей час стала досить відомим художником у світі.
- Чи плануєте Ви надалі підтримувати зв`язок з Кременцем?
- Планую, і не лише з Кременцем. Ми побували біля Теребовлі, де маємо намір відкрити реабілітаційний центр для ветеранів та літній табір для діток. Це край, до якого у мене лежить душа, тож я тут не востаннє.
