29.01.2023
Новини

“Місто перетворилося на один великий цвинтар”: вражаюча історія лікаря з Маріуполя, який переїхав на Тернопільщину

Олексій Мудрий – лікар-отоларинголог Теребовлянської міської лікарні. До війни та в перший місяць гострого протистояння працював у Маріупольській міській лікарні №4 (найближча лікарня до заводу “Азовсталь”).

Ранок 24 лютого 2022 року для нього, як і для кожного жителя міста Маріуполь, почався під звуки вибухів.

Моє чергування тривало 26 діб

«Моя війна почалась о 5 ранку з дзвінка дружини, яка ридаючи просила мене покинути місто. Виїзд був відкритий до обіду 26 лютого, тож можливість втекти була. Але сталось так, як сталось. Я, як завжди, поснідав і поїхав на роботу у своє рідне ЛОР-відділення, на найдовше в житті чергування що тривало 26 діб, – розповідає Олексій, – перший мій поранений поступив 25 лютого – молодий чоловік зі скальпованою раною лівої половини обличчя. Якби в мирному житті мені сказали, що я побачу повністю оголену половину черепа, ще й намагатимусь щось зробити з цим, я б не повірив. Чоловік вижив, але це було найлегше поранення, яке я бачив з початку повномасштабної війни. Далі постраждалих ставало все більше і більше, особливо після початку бомбардування міста. Тоді людей привозили по 30-40 за кілька годин”.

За словами Олексія, до перших днів березня ще було електропостачання, вода і зв’язок, але 3 березня все це зникло і півмільйонне місто занурилося в темряву. Всі медики працювали на межі можливостей. Найбільш складно було анестезіологам, травматологам і хірургам, адже до них потрапляло 90% постраждалих. “Ці люди – справжні герої”, – додає він.

Коли кількість померлих в нашій лікарні перевалила за 200, їх просто перестали рахувати

Оскільки транспорт припинив роботу 5 березня, постраждалих привозили на будівельних тачанках, приносили у простирадлах на імпровізованих ношах. Обстріли не вщухали. Місто охопила хвиля мародерства і пожеж. Відтоді в лікарню нічого не привозили. Страшенно бракувало їжі, води та дизельного палива. Їх доводилось добувати співробітникам лікарні. Пацієнтів з кожним днем ставало все більше. Загиблих складали під стіну медзакладу, адже транспортувати їх до моргу під такими обстрілами було неможливо.

“Коли кількість померлих в нашій лікарні перевалила за 200, їх просто перестали рахувати. Уявіть собі лікарню з більше аніж 300 лежачими хворими й купою важко поранених. Повну антисанітарію через елементарну відсутність води, практично без їжі та знеболювальних. В таких умовах медики надавали допомогу пацієнтам, цифра яких щодня зростала”, – розповідає чоловік.

За його словами запас медикаментів, бинтів, антисептиків, закінчився ще до 20 березня. Усе це лікарям доводилося діставати в найближчих аптеках. У той час бої вже велись дуже близько до лікарні. Дирекція медзакладу вирішила усіх евакуювати. Наступного дня більша частина персоналу була вимушена виїхати з міста на власному транспорті, забравши якомога більше людей. Дорога з лівого берега була одна – вздовж заводу “Азовсталь”.

Трупи лежали вздовж дороги, на дорозі, в згорілих машинах

“Тільки при виїзді з Маріуполя, я зрозумів, що кількість загиблих явно перевищила 50 тис. Трупи лежали вздовж дороги, на дорозі, в згорілих машинах. Місто перетворилось на один великий цвинтар”, – згадує лікар.

Покинувши рідне місто, сім’я Мудрих знайшла прихисток на Тернопільщині.

“Шукаючи роботу, ми натрапили на сторінку Теребовлянської міської лікарні, де нас з дружиною тепло прийняли, закупили необхідне обладнання. Відтоді ми працюємо тут”, – розповідає лікар, вже Теребовлянської міської лікарні Олексій Мудрий.

Управління інформаційної політики та комунікацій з громадськістю Тернопільської ОВА

Схожі пости

Фахівець повідомив, коли чекати четверту хвилю епідемії ковіду

Стало відомо, який пломбір найсмачніший! Результати дослідження

Набрав чинності закон про викривачів корупції. Скільки платитимуть за повідомлення про хабарника

Перейти до панелі інструментів