Він один з небагатьох сучасних українських письменників, який не витрачає власних грошей на видання своїх книг. Але поки на них й не заробляє. Його фішка – це правдивість і реалістичність, іноді, вважають деякі читачі, навіть надмірна. Твори Віктора Янкевича призначені для аудиторії 16+. Там є і секс, і вбивства. Та головне – у них є життя.
Читайте також: Вечір не був нудним: у Львівській бібліотеці арештували кременецького письменника
Та про самого автора шанувальникам відомо небагато. У розмові з журналістом “Терміново” письменник розповів, як поєднує роботу бухгалтера з творчістю, чому почав займатися спортом та як його дружина ставиться до кількаденних відряджень та фотосесій з голим торсом.
- За освітою ти юрист та економіст. Працюєш бухгалтером та займаєшся письменництвом. Як переходиш від цифр до літер? Адже це геть різні площини.
Бухгалтерська робота – то теж творчість. Лише на перший погляд здається, що це лише цифри. Колись я вже казав, що, коли бухгалтер шукає у річному балансі 25 копійок, які не сходяться – то це ще той детектив. Коли пишу, відволікаюся від цифр, коли працюю, відволікаюся від письменництва. Це дозволяє знайти баланс у житті, створити гармонію.
- Свою життєву гармонію ти доповнюєш досить серйозними заняттями спортом. Як прийшов до такого стилю життя?
Ще кілька десятиліть тому типового письменника уявляли у хмарі цигаркового диму та зі склянкою віскі. Зараз інший час. Сучасні письменники настільки різні: хтось захоплюється футболом, баскетболом. У мене це любительський боді-білдинг. Незабаром на YouTube каналі “Корисне і красиве” розповідатиму, як прийшов до спорту. Тож ваші читачі дізнаються про це одні з перших.
Одного ранку, коли мені було років 25-26, я прокинувся зі страшного похмілля. До речі, усі ці бурхливі походеньки по клубах, пиятики та бійки описані у моєму романі “Тачки і тьолки”. Після чергової тусовки вранці вийшов у коридор, де висіло велике дзеркало на повний зріст. Те, що я побачив у відображенні, мені дуже не сподобалося. І я зрозумів, що, або починаю щось міняти, або далі знищую себе.
Тоді хтось порекомендував тренажерний зал “Спарта”, який відвідую й до сьогодні. Здоровий спосіб життя і спорт витіснив саморуйнування. Зараз алкоголю майже не вживаю, можу раз чи два на місяць випити пива у компанії.
Тепер, коли ми їздимо з презентаціями в інші міста і пізно повертаємося із заходів, усі хочуть іти зі мною, бо не страшно. Я точно порозуміюся з будь-якими хуліганами.
- А чому надаєш перевагу у харчуванні? Адже це теж важливий компонент здорового способу життя.
Намагаюся харчуватися правильно. Але знаю, що в мене не буде ідеального пресу, бо дуже люблю ковбасу, смажені сардельки, шашлик. До солодкого фактично байдужий, іноді можу з’їсти цукерок з наповнювачем віскі чи ром.
- Твоя молодість була досить бурхливою. А яким ти був у дитинстві: чемним хлопчиком чи хуліганом?
Треба уточнити, про який вік ми говоримо: бо перші 40 років у житті “хлопчиків” найважчі. Я був досить спокійною дитиною, до класу 8-ого вчився на відмінно. Мама працювала у школі, де я навчався, тож просачкувати було майже нереально. Коли був у 6 чи 7 класі, мама відкрила магазин у селі біля Кременця. Відтоді мої вихідні минали в різних містах на закупах. У школі я не пив. У 7 класі спробував закурити. Мама нагодувала мене цигарками, відтоді ще довго до них не брався.
- Як виглядає звичайний день Віктора Янкевича?
Мене будять близько 8.00. Я везу сина до школи. І це дещо дисциплінує. Наразі я не заробляю на життя письменництвом, то повинен працювати бухгалтером. Приїжджаю на роботу і сідаю писати. Якщо бухгалтерська робота зроблена, то чому б ні. Ввечері займаюся в залі. Потім до дому.
- До речі про дім. Розкажи про свою дружину.
У мене надзвичайна дружина. Вона займається спортом, спонукає мене до цього. Стараюся відповідати їй. У Ані чорний пояс з карате. Вона працює керівником фізичного виховання у Кременецькому лісотехнічному коледжі. Підтримує мене у творчій роботі. Ми знайшли один одного.
- Як Аня ставиться до твоїх відряджень та фотосесій з голим торсом?
Дуже нормально і спокійно. Я їжджу з презентаціями книжок, Аня на спортивні збори. А коли ми робили цей календар, вона їздила зі мною на фотосесію.
- Цей знаменитий календар на 2021 рік з сучасними українськими письменниками називали й відвертим, й сексуальним, й навіть еротичним. Його, здається, робили для популяризації української літератури?
Так, це був досить цікавий досвід. Єдине, що мене надто пізно попередили про фотосесію. Якби раніше, то, може, я навіть відмовився б від ковбаси, щоб краще виглядати на фото. До того ж кошти від продажу календаря витратили на придбання у бібліотеки книжок авторів, які взяли участь у цьому проєкті.
- В одному зі своїх інтерв’ю ти сказав, що натхнення придумали поети, а письменництво то праця. Невже це справді так?
Так, я справді так думаю. Перш за все, писати треба любити. На одному натхненні роман не напишеш. Це робота, як будь-яка інша. Далеко не кожен може сісти і щодня чи через день писати впродовж кількох місяців.
- Яка твоя фішка у письменництві, якийсь власний прийом?
Мене іноді звинувачують у тому, що пишу надто жорстко. Особливо це стосується роману “Тенета 2.0”, де піднімається тема торгівлі людьми. Але ці історії написані з реальних подій. Це життя і часто воно буває саме таким. Хто не хоче правди, хай читає казки.
- Письменництво – це заняття недешеве. Видавництво книг вимагає чималих коштів. Як у тебе з цим?
Я ніколи в житті не платив за видання своїх книг. Немає з чого робити такі витрати, не заробляю настільки багато. Даю рукопис у видавництво, яке випускає книгу. Я ж отримую певний відсоток від продажу.
- На яку аудиторію розраховані твої книги?
Точно можу сказати, що це вікова категорія 16+. Це не для дітей і навіть не для підлітків. Там є і сцени сексу, і вбивства. Тиждень тому здав у видавництво новий рукопис детективний трилер “Смерть у подарунок” (про нього читачі “Терміново” дізналися першими – авт.). Це буде кривава жесть.
Як кажуть, талановита людина талановита в усьому. І в бухгалтерії, і у літературному слові. І що важливо – не позбавлена гумору і самоіронії. Тож чекаємо нових романів та нових витівок Віктора Янкевича, у хорошому розумінні.
