Щоденні тести на COVID-19, тренування та відпочинок: з чого, окрім змагань, складається життя Олімпійського містечка? Дехто з учасників поділився своїми враженнями з “Терміново”. Раніше ми повідомляли, що на Зимових Олімпійських Іграх у Пекіні Україну представляють п’ятеро тернополян, четверо з них із Кременця.
Юліанна Туницька – санкарка, 18 років, м. Кременець:
“Це мої перші Олімпійські ігри (дорослі), тож немає з чим порівнювати. Тому скажу, як я бачу олімпійське селище. Воно хоч і доволі невелике, але комфортне. Є де погуляти, зокрема, це і канатна дорога, є салон краси, різні магазини, спортзал. Також в селищі є багато розваг – більярд, нінтендо свіч (приставка), настільні ігри, VR-окуляри.
Дуже комфортні кімнаті, мені дуже сподобалось ліжко, ортопедичний матрац, він електричний та регулюється з допомогою пульта.
Ми змушені здавати тест на COVID-19 щодня, постійно носити маску, без неї можна перебувати лише у своїй кімнаті та під час їжі. Навіть на вулиці ми повинні бути в них, але якогось дискомфорту в мене не було.
Щодо харчування – я люблю поїсти, мене все влаштовує, різноманітність морепродуктів і м‘яса, кожен спортсмен знайде щось для себе. Також у нас тут працює піцерія”.
В іншого представника Тернопільщини Андрія Мандзія – це уже не перші Олімпійські Ігри. Проте йому пощастило менше, ніж колегам. Адже відразу після прибуття до Китаю у нього виявили COVID-19. Тож виступати спортсмену довелося фактично без тренувань.
Андрій Мандзій – санкар, 33 роки, м. Кременець:
“Багато про Китай сказати не можу, напевно, це дуже гарна країна, але через пандемії все закрито і все, що ми бачили це Аеропорт, Олімпійське селище, санна траса та їдальня.
Мені не дуже пощастило, бо по прильоту в мене виявили COVID-19. Відразу ізолювали та евакуювали з селища і закрили. Надії, що буду приймати участь в змаганнях майже не було. Мене не допускали до тренувань, а за правилами для допуску потрібно мінімум два заїзди.
Йшли дні, змагання наближалися і в мене з`явилися негативні результати. Просто неймовірними зусиллями НОК України, тренерів, Міжнародної федерації санного спорту мені дали допуск до останнього тренування. Перед тренуваннями мене виписували цілу ніч, перевіряли стан здоров’я.
Самі змагання пройшли не дуже добре без тренувань. Без відчуття льоду їхати дуже важко, впевненість з’явилася тільки на наступний день і за результатами:
- перший заїзд – 32 місце;
- другий заїзд – 17 місце;
- третій заїзд – 17 місце.
Вже після змагань прийшло розуміння, що можна було розраховувати на п’ятнадцякту сильніших, але перший заїзд тягнув на низ протоколу.
Тож в загальному, якщо взяти в розрахунок ті обставини, в які я потрапив, можна сказати добре, що взагалі вийшло взяти участь.
Треба розуміти ковідні правила для всіх однакові і ніхто не буде робити поступок навіть на змаганнях найвищого рівня. Адже небезпека для здоров’я є не тільки для інфікованого, але й для тих, хто оточує його”.
