Природа розфарбувала Бучач в кольори осені. Палітра міста розкривається в панорамах з висот каньйонів Стрипи. Це – місто мистецьких метаморфоз, товстих стін, крутих підйомів, символів vivere memento та memento mori.
Ратуша – серце Бучача
Головна принада центру – Бучацька ратуша. У середині ХVIIIстоліття її спланував архітектор Бернард Мератин. Найвизначніше досягненняцього митця – Собор Святого Юра у Львові.
Є переказ, що фундатор будівництва Микола Василь Потоцький бажав збудувати Бучацьку ратушу вище львівської Вежі Корнятка, яка має висоту 66 метрів. Та все ж Бучацьку вежу спорудили не таку високу, а лише на 38 метрів, зокрема її шпиль сягнув 18-ти.
Літом 1865-го року у місті сталася велика пожежа. Вогонь спопелив Бучач аж до окраїн. Шпиль згорів. Згодом його відновили значно меншим.
Та й споруда в райцентрі Тернопільщини в довоєнний період виглядала вищою від підніжжя, ніж в теперішньому вигляді. В радянський період, прокладаючи дорогу з північної сторони ратуші, зробили насип близько метра. Тож тепер вхідні двері північного фасаду виглядають нижче рівня землі.
Ратушу зараз відновлюють, повертаючи естетику бароко і рококо. Реставрують скульптури, які встановлені на фасадах будівлі. Їх автор – друг і кум Бернарда, знаменитий майстер Іван Георгій Пінзель.
Поки тривають роботи з відновлення, територія навколо огороджена. Втім, журналісту «Терміново» дозволили ввійти в середину центральної споруди міста і піднятися до самого серця ратуші – годинника.
На верхні яруси веде вузька спіральна драбина. На найвищому ярусі є невелика квадратна кімната, з вікон якої розкриваються краєвиди на центральну частину Бучача.
Колись, до згаданої пожежі, у цій кімнаті жив сторож, в обов’язки якого входило лише дивитися, що відбувається навколо і доповідати в магістрат.Оглядаючи місто з квадратної кімнати, можна відчути себе сторожем Бучача.
Вище кімнати по драбині – короткий шлях щаблями до найбільш сакрального місця ратуші. Час керує містом. Тут механізм повертає стрілки циферблату та щогодини вибивається звук дзвонів.
Нині за головним годинником Бучача доглядає відомий місцевий краєзнавець Віктор Гребеньовський.
– Знаєш, як це бути годинникарем? – запитує жартома він. – Зупинив час і – вже нічого не відбувається. Ніхто нікуди не спішить, місто завмирає.
Фундатор 77 церков
Відразу після будівництва ратуші Миколою Василем Потоцьким фінансується зведення у Бучачі костелу Успіння Пресвятої Діви Марії на місці старого чи, як правильно називати, на місці фарного костелу міста.
Є різні дані про архітектора святині. Ймовірно до проектуваннякатолицької церкви теж причетний Бернард Мератин. Але в перший рік початку будівництва Бернард несподівано помер у Львові. Це сталося в січні 1759 року. Тож завершував проект надвірний архітектор Миколи Василя Потоцького Мартин Урбанік.
Також вважається, що оздоблення центрального вівтаря робили вихованці школи Івана Пінзеля. А біля бічного вівтаря, коли той стояв ще в старому костелі, 13 травня 1750-го «український Мікеланджело» брав шлюб з Маріанною Ельжбетою Кейтовою (з дому Маєвська).
У підземеллі костелу була крипта – спочивальниця роду Потоцьких. Однак, в роки совєтів кістки винесли і закопали на горі Федір.
Микола Василь Потоцький у старості літ допомагав святиням Зарваниці та в Почаєві. І саме йому належить найбільший вклад в розбудову Почаївської лаври, яка тоді належала до Митрополії УГКЦ.
Джерело фото: uk.wikipedia.org
Існує легенда, що магнат домагався місцевих дівчат. І в одному припадку, коли дівчина йому відмовила, Потоцький її вбив. Історія переросла у фольклор. Відома пісня-балада «Про Бондарівну», в якій оспівується дівчина, що загинула від рук пана Каньовського – протип Миколи Василя Потоцького. Драму на цьому сюжеті писала Леся Українка. Музичну обробку до балади створив композитор Микола Лисенко.
Історія з вбивством дівчини для Потоцького стала переломним моментом в житті. Як спокутувати гріх, він порадився в одного монаха. Той йому сказав, що збудуй сім церков. Так жорстокий правитель став одним з найбільших фундаторів святинь на Галичині. За тим ж переказом, Потоцький профінансував 77 храмів на теренах Західної України.
Спочиває найбільший фундатор Бучача у Почаєві, якщо, звичайно, «русскій мір» не виніс і його кістки.
Фортеця, яка мала фонтан
Поруч костелу круто вгору в’ється кам’яна стежка. Це – найближчий хід до руїн замку. До нинішніх днів збереглися мури південно-західної частини. Мають товщину від 3 до 3,5 метрів.
Особливо виділяється головна башта замку. Стіни немає лише з внутрішнього боку.
На мурах помітні кам’яні виступи, що використовувались для кріплень дерев’яних машин для стрільби.
На північний і південний схід розташовувались дві бастеї – низькі приземлені споруди для встановлення гармат. Їх розташували на краях урвища, яке оточує замок. Таким чином він був зовсім не приступний і піддався облогам лише один раз в 1672 році, коли на Поділля прийшла турецька армія.
Опис замку у своїй науково-історичній книзі «Минуле Бучаччини» зробив історик, професор Українського вільного університету в Мюнхені Микола Андрусяк (1902-1985). Він вказує на спогад француза Делейрака, який в 1684 році під час походу війська Речі Посполитої на Поділля перебував при дворі короля Яна IIIСобеського. Тож Делейрак так згадував про замок Бучача:
«…збудований з каменю на кількависоких поверхів і з дуже грубими й сильними мурами над містом, на вершку стрімкої гори. Замкове подвір’я, прикрашене низкою ґанків і багатьма іншими архітектурними чуднотами, містить прегарний водограй, з якого випливає джерельна надзвичайно прохолодна й чиста вода…»
Тепер сліду фонтанів нема. І якось навіть дивно, що на вершині гори било джерело. Цікаво все ж наблизитись до урвища, туди, де видно сліди бастеї. Місто розкривається, мов на долоні. І з цього місця, а також зі стежки до замку, приваблює Бучацький монастир отців Василіян Воздвиження Чесного Хреста Господнього, що на горі Федір.
Освітній монастир
Засновником монастиря отців чину ордену Василія Великого є Стефан Александер Потоцький, батько Василя Миколи Потоцького. Син розбудував монастир таким, як ми бачимо сьогодні, перед будівництвом Бучацької ратуші.
Варто відзначити, що обидва Потоцькі, попри польську кров, прийняли греко-католицьке віросповідання. Тим самим стали чи не найбільшими фундаторами українських святинь на теренах Тернопільщини, а це Бучач, Зарваниця, Почаїв.
Головним архітектором монастиря був Ян Ґотфрід Гофман. Йому ж належить авторство проектів розбудови Свято-Успенської Почаївської лаври.
Центральною спорудою комплексу монастиря є Церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього, яка має дві вежі.
У середину можна зайти вільно. Відразу приваблює синьо-жовте світло над іконостасом та вівтарем. Аура набожності і намоленості залу відчувається з перших кроків. Аж якось дивно, що в період радянської окупації України тут по центру стояв комбайн.
З 1946 року діяльність монастиря була заборонена. Натомість на базі гімназії отців Василіан тут облаштували сільськогосподарське училище. А весь монастир доводили до руїни.
Та через 45 років Українська діаспора Канади створила «Фонд допомоги Бучацькому монастирю». Реставраційні роботи тривають до нині. А орден повернувся до освітньої справи. Зараз тут діє Бучацький колегіум імені святого Йосафата.
Містичні некрополі. Мemento mori
На горі Федір, наче як частина знаменитого Личаківського кладовища, є некрополь. Цвинтар діючий і вважається центральним для міста. Стару (північну) частину кладовища називають в Бучачі старим польським цвинтарем.
А коли бачиш власними очима, здавалось би потрапив в місця, описані в книгах містифікаторів.
Зі сторони Василіанського монастиря польський цвинтар огороджений майже двометровим муром з червоного каменю.
У центрі збудована в стилі класицизму Усипальниця братів-близьнюків Павла і Каєтана Потоцьких. За заповітом Миколи Василя Потоцького саме Павлу перейшло правління Бучачем.
Датується зведення 1812 роком. Ймовірно, будувалася з каменю, який брали з замку, коли він втратив своє оборонне значення. Якийсь час використовувалася, як каплиця.
У 1814-му помер Каєтан. То ж Павло вирішив поховати брата у храмовій споруді кладовища. А через чотири роки там міщани поховали і його.
На фронтальні частині Усипальниці Потоцьких є напис:
Porta | Qua carne mortalеs! Viam universae carnis ingrediuntur | Anima immortales! Universam expectant Resurectionem | Hanc Pietati et decori dicavit PAULUS Comea a P[otok] POTOCKI Haeres Bonorum Buczac […] Buczaczen: Rit. Lat. Addietus Parochi[us] [Ao] Do 1815.
Переклад з латині:
Ворота. Для смертної плоті. Це шлях для кожного тіла. Безсмертна душа. Усі чекають воскресіння. Це благочестя і символ краси Павла, що походить з Потоцьких, спадкоємців Бучача[…] Бучачан: латинський addietus Парох [наш] до 1815 року.
Поруч багато інших кам’яних склепів. Входи замуровані. Вважається доволі ймовірно, що в цій частині похований Іван Георгій Пінзель. Втім, до сьогодні точне місце його поховання не встановлено.
Польський цвинтар не єдиний у Бучачі зі старими фігурами. На горі Торговиця, біля об’їзної міста, є кіркут – некрополь юдейської громади.
Багато збережено надгробних плит мацев. Деякі впали чи похилилися одна на одну. Написи на івриті, лиш деякі з тильної сторони мають вирізьблені імена і прізвища тут спочиваючих на польській чи латинській мовах.
На сайті проекту «Шляхами штетлів (Shtetl Routes). Об’єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі» пишуть:
«У XVII ст. Бучач був одним з найважливіших осередків саббатіанства наПоділлі. Тоді ж місто стає важливим осередком хасидів, пов’язаних з цадиками з Чорткова і Гусятина. Тут існувала хасидська династія, заснована рабином Авраамом Давидом Варманом (Warman). У XIX ст. єврейський Бучач був не лише важливим релігійним осередком, але й політичним. З Бучача походило 4 посли до віденського парламенту – рабин Шимон Шрайбер (Szymon Schreiber), лідер ультра-ортодоксів у Галичині, рабин Шмуель Блох (SzmuelBloch), офіційний рабин Бучача, др. Лансберґ (drLandsberg) та адвокат Трахенберґ (Trachtenberg), який був близький до польських депутатів у парламенті».
За даними авторів «Шляхами штетлів»,у 1870 році у Бучачі проживало 8959 мешканців, серед них 6077 євреїв (67,9%). Тридцять років згодом було 6730 євреїв ,що становило 57% відзагальної кількості міщан.
Тож не дивно, що на краю міста такий великий єврейський цвинтар, який займає площу біля 4 гектарів.
Vivere memento
Краса Бучача не тільки в пізнавальних історико-туристичних місцях. Прогулюючись вулицями, можна побачити сучасну привабливу архітектуру. До речі, утворивши меандр (плавна колоподібна вигина русла), Стрипа омиває частину Бучача як півострів. Виглядає подібно до того, як Дністер омиває Заліщики. Це помітно на старій фотографії, коли гори навколо ще не поросли лісом.
Йдучи з центру через міст до монастиря отців Василіан, виділяється будинок дитячої художньої школи.
Далі по вулиці від школи малих художників розташована Бучацька загально-освітня школа №1. Її збудували на початку ХХ століття і школа призначена була лише для навчання дівчат. Корпуси триповерхової будівлі збудовані у формі букви Е.
Ще далі – районний Будинок Культури з гостроверхою вежею. Споруджений, як і «жіноча» школа, у перших роках ХХ століття. Призначення будівлі за сто років не змінилося. За ініціативи Бучацької «Просвіти» будували для масових зібрань та великої читальні. Кошти на будівництво збирали всім містом.
Є й сучасні занедбані будівлі, які споглядати цікаво. Так, наприклад, незавершене будівництво чиєїсь хати поблизу центру обросло диким виноградом. Листя від осені почервоніло на стінах, чим добавило колориту цегляному будинку.
Привабливо-спокійний арт-дворик доглядає годинникар Віктор Гребеньовський. Поруч є кафе, де можна побачити і ознайомитися з усіма відомими особистостями, яких життя пов’язує з Бучачем. А це і всесвітньо відомі Зігмунт Фройд, Шмуель Агнон, Блаженніший Любомир кардинал Гузар, Осип Назарук (автор «Роксоляни»), Ярослав Падох (Президент Світової ради Наукового товариства Шевченка, до якого свого часу належав навіть Альберт Ейнштейн) та багато інших знаменитостей, хто давав осмислення vivere memento – пам’ятай, що живеш.
Попередня
About the author
Дощові води з котловану на вулиці Миру злили в Серет (фото, відео)
У Тернополі на вулиці Миру сьогодні зібралися обурені мешканці навколишніх будинків. Вони виступають проти будівництва багатоповерхівки по сусідству. Під час негоди останніх днів дощі затопили котлован, який вирили під забудову. Це призвело до зсуву ґрунту, зокрема, і тротуару. Поруч паркова зона. Депутатка цього округу Оксана Яциковська скликала представників архбудконтролю міської ради, екологічної інспекції, земельників. До людей вийшли проектант будівництва, а також людина, яка називала себе забудовником (свого прізвища чоловік не назвав). Зустріч відбулася перед зачиненими воротами. На територію забудови людей не пропустили. – Йде зсув ґрунту. Тротуар вже весь пішов у яму, дорога тріщить. Вони ці тріщини заливають цементом, – каже мешканка з сусіднього будинку Лариса Карпенко. Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по зміні її цільового призначення площею 0,3900га за адресою вул. Миру,4В ТОВ «Акваріум – 1» сесія Тернопільської міської ради затвердила ще в серпні минулого року. Чоловік, який […]
«Не можна допустити, щоб люди збайдужіли. Війна не десь, вона поруч». Інтерв’ю з волонтеркою
У 2014 році волонтерський рух у протидії державі агресора набув загальнонаціонального масштабу. Від початку нападу агресора люди допомагали всім, чим могли. Багато тернополян теж не залишились осторонь біди, що поглинула Схід України. Того ж року за дослідженням фонду «Демократичні ініціативи» спільно з «Київським міжнародним інститутом соціологічних досліджень» третина населення України переказувала кошти українській армії. 23% громадян скористалися допомогою благодійних фондів та волонтерських організацій, передавши кошти, речі та продукти через них. Зараз наче все більш тихо. Та все ж волонтери є. І армія потребує піклування простих громадян, яких захищає. Тетяна Запаранюк – викладач коледжу економіки права та інформаційних технологій ТНЕУ. З перших днів агресії Кремля вона стала волонтером. З нею ми поговоримо про те, чого зараз бракує армії, чому й досі волонтери необхідні військовим, про жінок на війні. – Ви з перших днів допомагаєте армії? – Так, з перших днів я […]
ЦВК офіційно визнала Володимира Зеленського наступним президентом України
ЦВК склала і оголосила протокол про результати повторного голосування 21 квітня 2019 року з чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року. 30 квітня відбулось чергове засідання Центральної виборчої комісії. Відповідно до Закону України "Про вибори Президента України", на підставі протоколів окружних виборчих комісій про підсумки повторного голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів, у тому числі з поміткою "Уточнений", та протоколу Центральної виборчої комісії про підсумки повторного голосування в межах закордонного виборчого округу Центральна виборча комісія склала та оголосила протокол про результати повторного голосування 21 квітня 2019 року з чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року. У протоколі зазначено, що до виборчого бюлетеня для повторного голосування 21 квітня 2019 року з чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року було внесено дві кандидатури: Зеленський В.О. та Порошенко П.О. Відповідно до Закону України "Про вибори Президента України" за підсумками […]
Мандрівки селами Золотого Поділля: Кокутківці та Висипівці – від старенької церкви до лебединого озера (фоторепортаж)
Війна недалеко Кокутківців колись була неабияка. Сто років тому річка Нестерівка відчувала тупіт солдатських чобіт. У навколишніх селах базувалися війська трьох імперій: Прусія, Австро-Угорщина, Росія. Частина перша: Нестерівці та хутір, якого нема на Святій горі Затоптане кладовище безіменних солдат Дорогою, якою марширували армії, прямуємо від Нестерівців в Кокутківці. На угорському сайті архівних фотографій http://fortepan.hu викладені світлини Першої світової. Одна з них датується 1917 роком. На світлині показано поховання близько сотень могил. У короткому поясненні до старого фото вказано, що це ховають солдат 23-го Угорського піхотного полку Австро-Угорщини. Помітно: літній період, чоловіки біля могил легко одягнені. Український історик, краєзнавець, дослідник військово-історичних подій Сергій Ткащов каже, що там могли бути поховані не тільки угорці. А також є думки, що військове кладовище виникло раніше. – Можливо воно було облаштоване в 1915-1916, коли фронт стояв вздовж Серету довший час. Ось цей полк того періоду […]
Мандрівки селами Золотого Поділля: Нестерівці та хутір, якого нема на Святій горі (фоторепортаж)
Замість вступу Процес децентралізації в Україні триває. Мешканці невеликих сіл вирішують, до якого центру об’єднаної громади приєднатися. Адміністративна реформа передбачає, що волевиявлення сільських рад повинна схвалити ще й обласна влада. Відтак, кілька років тому появився Перспективний план Тернопільської області. Згідно з цим документом населені пункти Нестерівської та Висиповецької сільських рад мали би ввійти до Озернянської ОТГ Зборівського району. Однак, тут люди вирішили інакше – вони хочуть приєднатися до громади Тернополя. У Тернополі теж начебто не проти. Лише депутати обласної ради ніяк не схвалять бажання мешканців, тим самим внісши зміни в Перспективний план. Та поки обласна рада роздумує, ми помандрували п’ятьма селами Нестерівці, Кокутківці, Висипівці, Серединці та Воробіївкою. Довкола цих сіл є місця, які внесені на карту історії України та пов’язані з визначними подіями та долями відомих особистостей. Барвінські у Нестерівцях та їх гості Через кожне село Нестерівської і Висиповецької сільських […]
Степан Барна заявив, в який день напише заяву про відставку з посади голови Тернопільської ОДА
Степан Барна заявив, що звільниться з посади голови Тернопільської ОДА після інавгурації нового президента. Відео про своє рішення Степан Барна оприлюднив у мережі Фейсбук, записавши його на горі Бона в Кременці. – Сьогодні я заявляю, як тільки відбудеться інавгурація новообраного президента України, я покладу перед ним заяву про відставку, – наголосив він. Також додав, що буде максимально допомагати тим, хто буде розвивати Україну в євроінтеграційному напрямку. А також стоятиме на позиції недопущення реваншу. – Недопущення приходу в політику тих людей, які знищували Україну впродовж останніх, багатьох років і намагалися її загнати в російське ярмо – заявив наразі чинний голова Тернопільської ОДА. Додамо, за результатами голосування у виборчих округах Тернопільщини з невеликим відривом від Петра Порошенка переміг Володимир Зеленський. За екзит-полом Володимир Зеленський здобув довіру 73% виборців. Раніше, журналісти «Терміново» вияснили, яким чином з обласного бюджету Тернопільщини фінансувалася агітація за кандидата […]
