Тернопільська обласна рада на початку червня схвалила Перспективний план об’єднання територіальних громад області. Найбільше дискусій відбулося навколо схвалення меж громади з центром у Тернополі. На сесії обговорення супроводжувались скандалами і навіть бійками. Втім, Перспективний план схвалили.
Без будь-яких попередніх рішень відповідних сільських рад до Тернопільської ОТГ віднесли села Зборівського району: Курівці, Малашівці, Іванківці, Чернихів, Глядки, Плесківці, Кобзарівка, Вертелка, Городище, Носівці.
Ці села розташовані вздовж Серетського державного заказника з мальовничими озерами і заплавами річки. Найвіддаленішими є Чернихівська, Кобзарівська, Городищенська сільські ради.
Чи згідні там люди з таким рішенням сесії обласної ради? Чи вважає вигідним місцева влада об’єднання з Тернополем? І взагалі, що люди думають про те, що вони фактично будуть жити в мікрорайонах обласного центру на віддалі 30-40 кілометрів? Мандруємо туди.
Чернихівська сільська рада: мальви і партійна газета
Село Плесківці по правому березі Серету. Населення близько – 180 людей. Порожніх хат мало, але такі є. Багато тернополян тут облаштували собі дачі чи живуть їхні батьки, дідусі та бабусі, до яких приїжджають на вихідні.
Село у мальвах, вздовж вулиць і парканів красуються двометрові рослини у різнокольорових квітах. Навіть порожні подвір’я заквітчані.
Біля старого магазину, в якого давно не відкривалися двері, у землю закопана величезна бочка. Тут колись продавали нафту. Мало-де тепер можна побачити такий торгівельний об’єкт. Це місце колись бачило великі черги, бо раз в тиждень сюди збиралося усе село.
У тіні колишнього магазину біля бочки два сусіди вели розмову. Під відкритим небом один стриг другого.
– Нам набагато краще до Тернополя, чим до Зборова. До Тернополя скільки нам?.. Півгодини їзди, 24 кілометри. А до Зборова – годину, 50 кілометрів. Є різниця? Минулого року нас до Великого Глибочка кликали в громаду, але на що нам туди? – каже пан Петро Різник.
Він розказав, що тиждень тому по по вулицях хлопець і дівчина розносили газети партії «Свобода». З газети село й дізналося про те, що стають частиною Тернополя.
– Але нам так само до Глибочка не вигідно, зв’язку нема, маршрутки туди не ходять, – продовжував пан Петро.
Старші жінки у Плесківцях теж добре ознайомлені про перебіг адмінреформи, що зачепила їхнє село. І знову ж таки більше дізналися з партійної газети, бо до того ніхто не приїжджав і не пояснював про децентралізацію. Та як тільки вчули, то дехто поспішив подавати документи на пільгові проїзди комунальним транспортом Тернополя.
– Так, знаємо про Тернопіль. Якась дівчина з хлопцем нам газету приносили. Ставили в пліт та й йшли собі далі. Я нікуди не їжджу, знаєте, город, господарка. Але в мене є сусідка, вона в Тернополі на роботі. Вона казала, що ходила вже виробляти ту, як називається, картку тернополянина. Вона прописана в Плесківцях, але не знаю чи її виробили. Казала: подала документи та й всьо. А чи зробила, того не знаю, ще-м не питала, – розповідала пенсіонерка, яка набирала воду з помпи на своєму подвір’ї.
Плесківці відносяться до Чернихівської сільської ради. В половині третьої після обіду в сільраді нікого не було, зачинено. Між церквою і адмінбудинком автобусна зупинка. Місцеві чекають на автобус до обласного центру.
– А ми всі «за» Тернопіль. Ну, в нас є дві три одиниці, які «проти», ну, так, як всюди хтось є проти, у них якась своя особиста думка. Але ми вже й так в Тернополі: діти наші вчаться, до лікарні ми їдемо. Ми навіть в район до Зборова їхали через Тернопіль. Ми того давно чекали, – розповідала найстарша пані.
Кобзарівська сільська рада: про Тернопіль навіть не мріяли
Дорога від Чернихова до Кобзарівки тягнеться через дамбу, яку насипали ще за Австрії. Про радянський час у цих краях нагадує давно недоглянута цегельня з криво змурованою трубою.
Дорогу від повороту на Чернихівдо Кобзарівки якраз латали дрібним щебнем. Ремонт дороги закінчувався на в’їзді в село.
В Кобзарівськійсільській раді, крім головного бухгалтера, пані Оксани, більше нікого.
– Я не знаю, чого тільки до села дорогу роблять, а в селі ні. Певне почули, що ми тепер будемо в Тернопільській ОТГ, то значить місто має дорогу фінансувати. Але ви мене про це не питайте, бо ще щось не так скажу, а вище й напишете, – віджартовувалась пані Оксана. – Я наберу голову сільської ради. Ви з нею по телефону поговорите.
Голова ради Ольга Туткалюк розповіла, що рік тому в селі про Тернопіль навіть не мріяли. І мало не опинились в об’єднаній громаді з центром в Залізцях Зборівського району.
– У нас процес децентралізації розпочався з 2015 року, коли досебе запросили Залізці. І коли люди почули, що є перспектива потрапляння до Кременецького госпітального округу, вони виступили категорично проти. Потім, коли відбувалися збори в Чернихові, туди наші представники їздили. Була така мова, якщо буде створена Тернопільська ОТГ або принаймі біля Тернополя, то ми всіма силами щоб потрапили туди.
Від початку реформи Кобзарівська сільська рада не мала змоги приєднатись до будь-якої ОТГ тернопільських околиць, оскільки законодавство не передбачало об’єднань громад з різних районів. Зимою все змінилося, говорила Ольга Туткалюк.
– Як тільки Верховна Рада дозволила пересікати межі районів, ми позбирали в селі підписи, а потім на основі підписів прийняли рішення сесії з проханням прийняти нас ввійти в Тернопільську ОТГ.
Як каже голова сільської ради, від влади Тернополя запрошень селу не було. Уся ініціатива такого приєднання йшла від місцевих жителів. Люди занепокоїлись тим, що їм лікуватися прийшлось би аж за 70 кілометрів в Кременці.
– Наші усі потреби освіти, медицини, робота тісно пов’язані з Тернополем. Тому люди не захотіли в Залізці. Ми отримали від Тернополя лист, щоб надали свого представника. Зараз ще очікуємо, що вирішили в Курівцях. І після цього, думаємо, отримаємо офіційне запрошення від міста.
До Кобзарівської сільської ради належить також село Вертелка. Туди найближче по «Бродівській трасі» і 3 кілометри в асфальтовою дорогою вбік. Загалом близько 40 км – найвіддаленіше село майбутньої ОТГ. Тут люди знають про перспективи, згідні з ними, але кажуть, що їх ніхто не питав.
– Я не чув, щоб були якісь збори чи збирали підписи. Не знаю, як на Кобзарівці, але в нас нічого не питали і збори не проводились, – каже власник місцевого магазину пан Ігор.
– На скільки я знаю, у Вертелці згідні, щоб до Тернополя. Людей лякає найбільше те, якщо підемо в Залізці і хворих будуть направляти до Кременця. А люди найбільше раді тому, якщо виникне потреба, вони зможуть звернутися до лікарні в Тернополі. Тому на мою думку і певне так думає більшість в селі, нам краще до Тернополя, – говорить його дружина пані Марія.
Городищенська сільська рада: колесо історії
Ще далі, ніж до Вертелки, є села Городище і Носівці. Дорога до цих сіл повертає біля опустілої водокачки відразу за Кобзарівкою. Тягнеться два кілометри поперек неповторних краєвидів – заплав, боліт і лук Серету. Білі чаплі видніються на мілині. Джерела б’ють кришталево чистою водою.
Окрасою Городища є озеро, величиною з Тернопільський став. Сюди на літо прилітає пара диких лебедів. Місцеві розповідають, що лебідь і либідка уже четвертий рік виводять свою малечу в очереті.
І тут теж вважають, що найкращою перспективою для Городище і Носівці – це стати частиною Тернополя. Обидва села будуть найменшими в новій ОТГ, їх населення складає близько по 130 жителів у кожному.
Сільським головою є Руслан Кошулінський. За освітою він економіст і тривалий час займався підприємницькою діяльністю.
– Дивуюся, чому ближні села не захотіли до Тернополя. Це могла бути велика і дуже впливова громада. Я думаю, що для нашого села ввійти в цю ОТГ великий плюс. Нас запрошували до Залізців, але порівняти бюджет Залізців і Тернополя: там 20 з чимось мільйонів, а у Тернополі кілька мільярдів. І за нашою інформацією, в Залізцях уже ледве дають раду. А що буде з цим селом? Тут половина хат – це вже дачні дома тернополян.
Як і в Кобзарівці, в Городищі чекали на рішення Курівців. За цей час провели громадські слухання, на яких люди по тій самій причині госпітальних округів не погодились приєднувати громаду до Залозецької ОТГ.
– За Залісці проголосували лиш десятеро, кілька людей вагалося, а Носівці взагалі були проти всі. Була одна умова: не закривайте Залозецьку лікарню. Рік з того часу пройшов, у лікарні закрили денний стаціонар, залишили лише амбулаторію. Якби нам прийшлось, якщо з Городища і Носівців у Тернопіль маршрутка йде три рази вдень, а їздити до лікарні в Кременець? У верхах в Києві цього не розуміють, – розповів сільський голова.
Про те, що згодом розпоряджатимуться землями Городища і Носівців з Тернополя, Руслан Кошулінський не вважає пересторогами. Адже земельне питання стало чи не основною причиною, чому не погодились ближні села приєднатись до великого міста.
– У першу чергу для людей стоїть питання медицина, освіта, транспортне сполучення. А фермер в першу чергу бізнесмен. Якщо він зумів домовитись в районі, він домовиться і в Тернополі.
Бюджет Городищенської сільської ради на два села 300 тис. грн. Щось великого зробити у селі нема змоги, каже голова. То ж люди в селі радіють навіть дрібним «перемогам».
– Он цю вулицю зробили, що на підйом, бо перевізник хотів відмовиться в село заїжджати. Казав, буде біля мосту людей висаджувати. У Носівцях провели вуличне освітлення. Біля пам’ятника Шевченку бруківку поклали.
І знову ж таки, як і по інших селах Зборівського району, приєднатись до Тернополя ініціатива місцева, каже сільський голова. Втім, з обласного центру до Городища ніхто не звертався і до сьогодні не приїжджав. А їх чекають.
На вулиці зібралися троє: дяк місцевої парафії Ігор Голінько, пан Анатолій, який колись купив в селі хату і став городищенським і пані Ліда Іллівна Хома, жінка похилого віку. Пані Ліда більшість свого життя прожила у Тернополі, а її чоловік був з Городища. Кілька років тому помер, то ж залишилась хата в селі, де Ліда Іллівна вирішила доживати віку.
– У селі може хтось і має окрему думку, але левова частка людей хочуть до Тернополя. Спочатку говорили про Залізці, але потім, як люди побачили, що прийдеться належати до госпітального округу в Кременці, людям відкрилися очі. Люди, як-то кажуть, дістали страху. Тоді, як писав Іван Франко у «Каменярах», «і всі, як один піднесли в гору руки», щоб приєднатися до Тернополя.
– А що ми з Тернополя будемо мати? Копійки, – апелював Анатолій. Він належав до тих, хто мав «окрему думку», бо не вірив у чесноту Тернопільської міської ради і міського голови.
– А що ми маємо зараз? Хіба щось інакше? – сперечалася з ним пенсіонерка.
– Толік, а з Залозець, щоби мали? Ті самі копійки, – говорив йому дяк.
Ігор Голінько ще багато розповідав про своє село. Гордився тим, що колись в Городищі служив у церкві отець Тимотей Бордуляк – відомий письменник-гуманіст кінця ХІХ–початку ХХ століття. Його іменем названа в Тернополі вулиця, що поблизу Старого Парку. А в Городищі збереглася хата, в якій він жив і сини його зростали. Хату, правда, трохи перебудували. Стояла би вона пусткою з темними вікнами, але на подвір’ї Бордуляка зведений пам’ятник Тарасу Шевченку. Поруч росте красивий сумах пухнастий, чи як ще його називають оцтове дерево або оленячий ріг.
Слово за словом Ігор Голінько згадував колесо історії. Тим самим підкреслюючи, чому селам Зборівського району вздовж Середу слід ввійти до територіальної громади обласного центру
– Ми колись належали до Тернопільського повіту. Потім совєти повіт подробили, ми стали належати до Глибочка. Потім нас чогось віднесли до Зборова, а тепер вертаємось в Тернопільський повіт. Історія чогось вчить.
Фотографії села Плесківці
Фотографії села Чернихів
Фото села Кобзарівка
Фотографії села Вертелка
Фотографії села Городище
Усі фото автора.
