Від березня українцям довелося пережити чимало через коронавірус: хтось перехворів сам, комусь довелося доглядати за близькими чи навіть навік із ними попрощатися через недугу. Але ковід показав як темні, так і світлі сторони людських характерів. Про свій досвід виданню ШоТам розповів Павло Дронь із Монастириськ, які навесні називали “українським Уханем” – на початку пандемії у містечку була найбільша кількість хворих на ковід.
Як розповідає Павло Дронь, тоді у людей почалась масова паніка: вони не знали, що робити, боялись виходити на вулицю, панікували від кожної новини.
– У лікарнях зовсім не було забезпечення — ні масок, ні захисних костюмів, ні обладнання. Нам вдалось налагодити постачання захисних костюмів для лікарів, ми купили апарати і змогли забезпечити лікарню всім необхідним на два наступні місяці, – згадує Павло Дронь.
Але люди все одно дуже панікували.
Читайте також: В епіцентрі коронавірусу. Як зараз живуть люди у Монастириському районі
– У нас був такий кумедний випадок, коли жінка викликала пожежну машину, щоб їй продезінфікувати подвір’я. Вона розмовляла з сусідкою, а та два рази плюнула на подвір’я. Звісно, на такий дзвінок не реагували, адже і так вистачало роботи з дезінфекції — щодня вулицями їздили машини, які обробляли тротуари, майданчики і під’їзди, – розповідає Дронь.
Йому ж як ексзаступнику голови районної ради одного разу довелось хоронити людину, яка померла від ускладнень ковіду.
Читайте також: “Їм усі відмовляють”: хворим, яким призначили лікування вдома, у Тернополі немає кому зробити ін’єкції
– То було 2 травня, якраз мій день народження. Я був на похороні, туди прийшов священник, але він злякався і пішов з цвинтаря ще до процедури поховання. Я спіймав його за рясу і попросив залишитись, а він сказав: “Хороніть собі самі”. Що мені і довелось зробити. Сільський голова був мені за дяка, а я священником. Родичі померлого були не проти, і ми провели процедуру поховання, – ділиться спогадами чоловік.
За його словами, найбільше люди панікували через брак інформації. Якось у місті захворіла вся родина, і чоловік, якому вже було за 60 років, дуже злякався. Він подумав, що всі помруть і ніхто не зможе його поховати.
– Чоловіка забрали в лікарню, але перед тим він одягнув костюм і готувався до смерті. Та все закінчилось добре — вся родина одужала і всі здорові. Люди дуже боялись і самі одне одному наганяли паніку. З часом все заспокоїлось. Тут я найбільше вдячний лікарям, які попри паніку у всього населення залишились працювати і рятували життя людей, – наголошує Павло Дронь.
