05.07.2020
Новини Соціальні проблеми

У епіцентрі коронавірусу. Як зараз живуть люди у Монастириському районі

Монастириський район став епіцентром коронавірусу у Тернопільській області. Саме там почали з’являтися перші заражені і, на жаль, перша смерть від COVID-19. Cьогодні кількість хворих у районі сягає 112 людей (офіційні дані станом на ранок 9 квітня – прим. ред). Для порівняння у Заліщицькому районі – 18 хворих, у Козівському – 13, у Тернополі – 9. 

Безлюдні вулиці, зачинені церкви, спілкування з рідними та друзями тільки телефоном – невелике містечко на південному заході області та навколишні села наче зупинились. Люди залишаються вдома, максимум виходять на власні подвір’я – з сусідами спілкуються через дорогу чи огорожу. 

Про те, як змінилося життя під час карантину, журналістка “Терміново” поспілкувалась із мешканцями Монастириського району. У такий складний час непросто зберігати спокій, кажуть герої публікації. І найстрашніше те, що люди сахаються один одного, адже не знають, звідки чекати біди.  

Намагався знайти нульового хворого

60-річний Василь Кохан зі Швейкова Монастириського району, яке стало одним із вогнищ хвороби. Саме тут 3 березня відбувся похорон священника (він помер від онкології). Першим у області захворів отець із Заліщиків, який був на цьому похороні, а також 68-річний житель сусіднього села Ковалівка. На жаль, обоє не не змогли подолати хворобу… Також зі Швейкова медсестра, яка захворіла однією із перших. Проте на похороні не була і не контактувала з тими, хто захворів. Наразі нульового пацієнта так і не виявили. 

Фото з архіву Василя Кохана

За словами пана Кохана, зараз у Швейкові 11 хворих, які перебувають у лікарні. Хоча є й такі, у кого легка форма і вони лікуються вдома, до медиків не звертаються. Медсестра, яка була у важкому стані, вже йде на поправку. 

Село є село. Тут не густонаселено, багато хат пустих. Кожен на своєму подвір’ї щось робить, он в сусідів пила працює. Хтось почав сіяти, бо не посієш, не буде що їсти, – розповідає чоловік. – Мене зараз більше хвилює, що буде після карантину. Ось моя дружина перебуває в епіцентрі хвороби – в Італії, там у селах людям роздали картки з потрібними телефонами – аптек, магазинів. Ніхто нікуди не ходить, всі сидять дома, все, що необхідно, замовляють по телефону і їм привозять під двері. 

Так, життя змінилося, продовжує пан Василь. На вулицях мало хто ходить, машини не їздять, десь одна на годину. Спілкуватися одні з одним, як раніше, не поспішають. 

– З сусідами спілкуються через дорогу, або якщо щось потрібно, по телефону, – каже чоловік. – Дітей ніде не видно. Є по сусідству одна сім’я не зовсім благополучна, там діти бігають вулицями.  Церква зачинена, вчора був похорон, помер чоловік, який хворів на цукровий діабет, більше року тому втратив ногу. На похороні, як сказав священник, має бути не більше 10 людей. Машиною підвезли труну на подвір’я біля церкви, всередину не заходили… У нас ще одна біда – навіть під час карантину палять трави. Я борюся з цим, змушений був виїхати з дому позавчора через такий випадок. Я вважаю, що спалювання трави – більша біда, ніж коронавірус, бо природа дуже нищиться.

Фото: Управління ДСНС в Тернопільській області

У селі працює магазин, люди приходять в масках, продовжує пан Василь.

– Все як має бути, вже доходить до них, що треба себе берегти, – каже чоловік. – Люди бояться, але на городах працюють, хто йде в село – одягає маску, а на подвір’ї своєму не носять. Це свіже повітря, є дистанція між хатами. Село тягнеться на три кілометри. Я – гіпертонік, розумію, що в групі ризику, тому стараюсь не виходити та не контактувати з людьми. З дітьми, які живуть в Івано-Франківську, спілкуємось тільки по телефону. На початку карантину, вони хотіли, щоб я до них переїхав, але я тверезо оцінюю ситуацію, розумію, що тут вже контактував з людьми, тому не хочу ризикувати. 

Скільки у Швейкові людей, які повернулися з-за кордону і сидять на самоізоляції, Василь Кохан не знає. 

– Є такі, що повернулися недавно і знаєте, їх не видно ніде. А були такі, що ходили селом. Я їм телефонував і зауваження робив, – каже він. – Але хто завіз хворобу до нас – це питання.  Я також намагався знайти нульового хворого. Адже саме в нашому селі відбувся той похорон, звідки все пішло. Священник, якого ховали, родом з сусіднього села Ковалівки, але ховали його у нашому Швейкові – звідси його дружина. Це було 3 березня. Я на похороні не був. Там було 12 священників, купа людей. Одні вважають, що саме похорон став джерелом захворювання. Але потім захворіла медсестра, яка на похороні не була. У Ковалівці захворіли двоє, які також не були на тому похороні.  Я взагалі не виключаю, що є два нульових хворих. Але в нашому краї такого не знайдеш, бо медицина в дуже поганому стані. Коли тут все все тільки починалося, ніхто ні слова не сказав, нічого у “Фейсбуці” не написав, що ми на нулях – ні масок, ні халатів. Навіть, коли медсестра із коронавірусом лежала у лікарні, бо спершу в неї виявили грип А, то лікарі спокійно ходили біля неї без жодного захисту. Це як електрик лізе на стовп, не знаючи, чи проводи під напругою, бере неізольовані плоскогубці і щось починає робити. Це непрофесіоналізм. До того ніхто нічого не говорив, всі були всім задоволені, тому маємо такий результат….

Серед знайомих – багато хворих

Держслужбовець з Монастириськ пані Олександра на карантині вже два тижні, працює дистанційно з дому. 

– Раніше час від часу ми виходили на роботу за необхідності. А від вівторка, 7 квітня нам сказали не виходити взагалі, я взяла ноутбук і працюю з дому, – розповідає жінка. – Некомфортно, бо на роботі документи під руками, принтер, але виходимо з того, що маємо. Не знаю доки таке буде, але наразі так працюємо. Донька-першокласниця  теж дистанційно вчиться, уроки через вайбер, вчителька постійно на зв’язку. 

У Монастириськах вулиці практично порожні, розповідає пані Олександра. Немає нікого, ніхто зайвий раз нікуди не йде. У магазинах усі тримають дистанцію, живого спілкування практично немає – все в телефонному режимі.

– На моїй вулиці більшість пенсіонерів, вони стараються не виходити нікуди, бояться, – розповідає жінка. – Наприклад, йду сьогодні в магазин за насінням, сусідка просить і їй купити. Вона тільки раз на тиждень виходять щось в магазин і все. Людей на вулицях немає. З собаками тут не гуляють, в нас всі собаки на прив’язі у дворах. Може хтось десь і виходить, але це рідкість. Складно від того, що ніхто не знає правди. Треба починати з того, що насправді заражених є набагато більше і люди сьогодні просто сахаються одні від одних, бо не знають, чого від кого сподіватись. 

Серед знайомих пані Олександри є хворі. 

– Монастириська як велике село, де всі всіх знають. І багато тих, кого ми знаємо – хворі, – каже вона. – Більшість вдома лікуються, в лікарні одиниці, такі у кого складніша ситуація. На нашій вулиці є одна жінка, на сусідній є. Я теж особисто здавала тест, і чоловік, і дитина, тому що у доньки була температура, у мене була температура. Сімейні лікарі тоді якраз майже всі пішли на ізоляцію, бо у них підтвердився СOVID-19 і нас навіть не було кому послухати. Минулого тижня до нас приїхала педіатр, сказала, що нікуди йти не треба, послухала, зробила експрес-тест, наступного дня ми приїхали до неї в консультацію і здали ПЛР-тестування. Потім нам зателефонували, що результат негативний. У мене було ГРВІ, а в дитини бронхіт, нам призначили лікування, зараз ми вже слава Богу здорові. Уявіть, два тижні тому одного дня лишилася тільки одна сімейна лікарка, решта всі пішли на карантин, бо в них підтвердився COVID-19.  На скільки розумію, завтра їм мають робити другий повторний тест і якщо все добре, з понеділка вони б мали вийти на роботу.

Проблем нині не бракує, додає жінка. Нещодавно її шестирічну доньку почав боліти зуб, щока розпухла, але жодного ургентного стоматолога не було. Всі стоматологічні клініки закриті. 

– Я обзвонила всіх стоматологів, один послухав відкрив кабінет і полікував зуб. Але така проблема не тільки в мене. Наприклад, у співробітниці зламався зуб, уламок ріже щоку, а нема жодного лікаря, – каже вона. 

Хворого чоловіка не хотіли госпіталізувати 

Іванна Савка з Ковалівки Монастириського району. Зараз там 10 хворих із підтвердженим COVID-19. Саме з цього села був 68-річний чоловік, який помер від коронавірусу, про нелюдське поховання якого писали багато ЗМІ. 

– Пан Павло хороший був чоловік, без поганих звичок, я добре його знала, ми недалеко живемо одні від одних, – розповідає пані Іванна. – У селі паніка, люди перестрашилися. Якщо за тиждень до його смерті ще жартували про коронавірус, до після цього вже було не до жартів. Зараз серед хворих і донька покійного пана Павла, і її діти. Вона ховала батька, тоді в лікарні їх виставили за двері з тілом у чорному мішку, він порвався, і очевидно донька заразилася. 

Пані Іванна вже тиждень з дітьми на ізоляції в Івано-Франківську.

– Змушена була вступитися з дому, тому що мій чоловік повернувся з Франції, – прилетів останнім спецрейсом 27 березня. Там всі на карантині, він два тижні сидів без роботи, тому вирішив їхати до дому, – каже вона. – В аеропорту підписав документ про самоізоляцію. Оскільки у нас є житло у Івано- Франківську, ми вирішили з дітьми поїхати туди. А хату в селі залишили чоловікові, купили продуктів. І ось ми чекаємо вже того дня, коли зможемо повернутися до дому, як телефонує чоловік і каже, що в нього температура 37.1, – то є то нема, то кашляє, то ні. Думав, може простиг на подвір’ї. А сьогодні (8 квітня – прим. ред) телефонує і каже, що температура вже 38.3, пече між лопатками. Я телефоную до сімейної лікарки. А виявиляється, вона теж захворіла на коронавірус і зараз у Тернополі на лікуванні. Вона мені каже: “Не панікуй, він здоровий чоловік, нічого з ним не станеться, переживе, переборе…” і по телефону виписала ліки. Я побігла у аптеку, але ніде неможливо знайти тих препаратів, навіть парацетамолу. Знайшла лише аналоги. Дочка поїхала до дому передати ці лікарства. А чоловік поїхав на авто у Монастириська робити рентген, і там у нього виявляють двостороннє запалення легенів і відправляють додому. Куди додому? Я зателефонувала до фельдшерки і запитала, чи прийде зробити чоловікові уколи, а вона сказала, якщо призначили уколи, це важка форма, тому вона не прийде, бо боїться.  Ще раз телефоную до сімейної лікарки, вона каже: хай йде в хірургію, там є черговий лікар, він скаже йому, що робити.  Чоловік прийшов туди з рентген-знімками, лікарка його послухала і сказала, що нічого не наслуховує і відправила до сімейного лікаря, який є на місці, мовляв він призначить лікування і можна їхати до дому. Після обіду приходить сімейний лікар, каже, що ці ліки, яка призначила наша лікарка по телефону, не підходять і призначає таблетки. У чоловіка взяли мазок на коронавірус і сказали, що результат тесту буде через три дні, бо все відправляють у Тернопіль. 

Іванна Савка каже, що їй довелося просто виборювати госпіталізацію для чоловіка. 

– Лікар сказав, що не має права положити чоловіка в лікарню, тому що там зробили госпіталь і там лежать хворі з коронавірусом, – каже жінка. – Треба направляти до Бучача. А там його не приймуть, бо ще не підтверджено, що в нього нема коронавірусу. У Івано-Франківську його також не приймуть, бо він приписаний в Ковалівці. Але ж запалення треба лікувати, а раптом ці таблетки не поможуть… Результат тесту буде через три дні, за цей час чоловік може ноги віддати. Я ще раз дзвоню до сімейної лікарки, а вона каже: “Ти боїшся, ти ізолювалася, а ми лікарі що не боїмося?” 

В результаті чоловікові пані Іванни таки дали направлення в Монастириську лікарню. Як каже жінка, виділили йому ліжко, на якому він навіть не поміщається, бо має 1, 80 м зросту та 95 кг ваги. Тому ще дали під ноги крісло. 

– Упродовж дня його капають, а на ніч сказали йти до дому, – каже Іванна Савка. – Ось така історія…

P.S З Іванною Савкою журналістка “Терміново” спілкувалася 8 квітня, цього дня у її чоловіка взяли мазки для ПЛР-тесту. Станом на ранок 11 квітня результату ще не було. У коментарях до цієї публікації у соцмережі “Фейсбук” завідувач лабораторією у поліклініці Монастириської райлікарні Віктор Тріщук повідомив Іванні Савці:

“Пані Іванна, я керую забором і відправкою (документально) аналізів, але не керую транспортом Вашому чоловікові взяли аналізи в середу після обіду і машина відвезла в п’ятницю (10 квітня – прим. ред). Далі все залежить від лабораторії в Тернополі. Я думаю, що чоловікові це пояснили…”

Про результати тесту чоловікові пані Іванни врешті повідомили увечері 11 квітня. На жаль, у нього підтвердився COVID-19. Тепер результату тесту чекає жінка, адже контактувала з чоловіком – у перший день, коли потрапив до лікарні, не втрималася і поїхала до нього. 

– Він нормально переносить хворобу, у нього легка форма, – повідомила Іванна Савка 14 квітня. – Йому пощастило, що його з самого початку госпіталізували. 12 квітня його перевели в палату, де лежать легкі хворі, бо він не має температури і його нічого не болить. Ми дуже чекаємо, коли він одужає і це все закінчиться…

Ваш коментар

Схожі пости

У Новорічну ніч громадський транспорт курсуватиме до ранку

У Тернополі через коронавірус запрацювала спеціальна “гаряча лінія”

Тернополян кличуть на віче “Зупинимо капітуляцію”