
Поки державні органи намагаються юридично розірвати зв’язки Почаївської Свято-Успенської лаври з Російською православною церквою та повернути святиню під контроль України, у стінах монастиря час ніби зупинився. Там досі панує класична наративна база проросійського пропагандистського загартування, а провину за війну прихожани та духовенство перекладають із реального агресора на «метафізичне зло».
Журналістські спостереження та спілкування з паломниками Почаївської лаври демонструють дивовижну стійкість кремлівських міфів, які роками вкорінювалися через літературу, проповіді та сповіді. Попри щоденні обстріли українських міст, чимало відвідувачів обирають відверте заперечення провини Кремля, повідомляє hromadske.
На запитання про те, хто ж насправді несе відповідальність за смерті та руйнування в Україні, серед вірян можна почути заяви в дусі глибокого релігійного фаталізму, де для російської армії просто немає місця:
«Це не Росія ракети запускає, це диявол їх запускає! Людина — це лише знаряддя. Воюють не люди, воюють духовні сили. Треба молитися, а не звинувачувати когось один проти одного», — переконана одна з паломниць лаври.
Подібна риторика — не випадковість, а результат десятиліть систематичного духовного та інформаційного впливу. На території святині досі відчувається виразний ідеологічний слід «єдності трьох східнослов’янських народів», а будь-які спроби переведення святині під юрисдикцію ПЦУ або повернення її у власність держави сприймаються вірянами як «гоніння на віру».
«Нас лякають цими переходами, але це все від нечистого. Ми тримаємося канонічної церкви, як нас вчили старці. А те, що відбувається в країні — це нам попущення за гріхи, щоб ми каялися, а не до Росії претензії висували», — ділиться думками інший відвідувач монастиря.
Закиди щодо відсутності чіткої засуджувальної позиції керівництва лаври щодо дій Москви прихожани відхиляють, закликаючи «не мішати політику з божественним». Проте для українського суспільства та правоохоронців стає дедалі очевиднішим: Почаївська лавра залишається одним із останніх бастіонів «ідеологічного форматування» всередині країни.
На тлі судових процесів та державних ініціатив щодо розірвання договорів оренди з УПЦ МП, ситуація в Почаєві підтверджує: звільнення стін від окупаційного впливу — це лише частина справи, адже найскладнішим завданням залишається подолання туману в головах людей.
