Блоги

"Розробка цього транспортного хаба  дуже перспективна - глибокодумно промовив серйозний молодик в окулярах, - і обіцяє стати головним  мейнстрімом у створенні нових кластерів. Тому наші провайдери..." Далі я вже не слухав, оскільки спробував поставити  себе на місце пересічного обивателя, не  переобтяженого знанням англійської мови. Ну, гаразд, я нею володію - принаймні, в Нью-Йорку приймали за голландця -  а як же тим бідолахам, які знають її в обсязі "О'кей" і  "Хаудуюденькі були!"? Але навіть мені ота лавина доречних і не зовсім англомовних запозичень, що хлинула у "солов'їну і калинову", здається надмірною. Хоча слід визнати, що не завжди вона є проявом снобізму і бажання справити враження. Англійська мова - менш "соковита" і більш стисла за українську. Займаючись іноді перекладами, зауважив, що англійський переклад за обсягом, як правило, буває суттєво коротшим за оригінальну українську версію. Приміром, довгеньке українське "набір інформаційних підходів, необхідних для […]

Про підлітків-камікадзе. Чому їх буде більше і що робити вже? Мало хто знає, що найбільш системний документ по військово-патріотичному вихованні в Україні – досі чинний – підписаний зрадником Медведчуком. Що на болотах за останні 10 років системно збудували більше десятка загальнодержавних молодіжних рухів із фінансуванням в сотні мільйонів доларів щорічно (гроші вкладались найбільше не просто саме в ці рухи, а в їхню інституційнку та інфраструктуру). А що у нас? Менше 10 системних організацій, які є носіями цінностей та здатні їх формувати серед молоді, не стали - як би хотілось - рухами. Вони скорочують свою діяльність. І головний виклик у них не як створити нові осередки та залучити більше дітей до ціннісного виховання, а як знайти бодай якісь гроші, щоб організація могла продовжувати діяти бодай в штатному довоєнному режимі. У результаті – оціночно – в нас більше 95% підлітків соціальні егоїсти. […]

Коли, бувало, рано-вранці бачив, як він крокує алеєю парку "Сопільче", то мимоволі забував, що нас з ним роз’єднує вікова дистанція у ціле покоління. Сама енергійна хода цього чоловіка змушувала замислитися над тим, яким невладним буває час над людьми. І наскільки багато встигли вони  зробити за відведений їм долею відтинок. І скільки ще, сподіваюся, встигнуть. Про те, що в Тернополі проживає мій відомий однофамілець, я довідався ще  на початку своєї журналістської діяльності. Тоді не раз доводилося отримувати дивні відгуки на публікації, до яких я був непричетний і тематика котрих ніяк не перетиналася з моєю. Нині зізнаюся: в променях доброї репутації  Ігоря Микитовича мені вдалося трохи "попаразитувати", перш ніж зробив собі сяке-таке ім'я в місцевій журналістиці. Нас, бувало,  плутали в редакціях, виникали майже комічні ситуації з гонорарами... Що таке тематика Ігоря Дуди-старшого (дозволю собі так його назвати), довідався,  не раз побувавши у […]

Трохи більше року тому довелося вперше побачити у нас одягнених у військову форму захисного кольору колумбійців. Деякі з них - мовчазні,  з типовими похмурими обличчями нащадків стародавніх інків; інші - доволі балакучі й галасливі. Предметного спілкування з ними у тролейбусі не вийшло - мої знання іспанської обмежуються десятком-півтора слів, а мої супутники не розмовляли англійською чи французькою. Пригадую, запитав лише їх: "Voluntarios militares?", тобто "Ви - військові добровольці?", на що отримав ствердні кивки головами. Відтоді отих voluntarios доводилося переважно бачити біля установ банків, або в самих них, де вони за допомогою перекладачів масово укладали якісь угоди. Пригадую, ще подумалося: ну, нехай, там, у Колумбії звикають до зброї з малих літ, отож вояки вони, мабуть, вправні. Але ж звикли, напевно, до джунглів і гір, а театр військових дій на сході України дуже відрізняється від звичного для латиноамериканських "ландскнехтів"... Втім, виявляється, що […]