Блоги

Гортаю соцмережі і дивом дивуюсь з тих передвеликодніх рецептів: паска дубайська, паска з шоколадом, паска рафаело, паска фісташкова, паска з бантами, паска така, паска сяка. Слухайте, а куди поділася проста традиційна українська паска? Чи то вже не в тренді? Я, звісно, не старомодна і не така вже й стародавня, але маю тверде переконання, що паска має бути паскою, а не оте все новомодне, що "несеться" в інтернеті, воно, звичайно, файно виглядає, але паскою назвати язик не повертається, радше, солодкий хліб чи булка. Бо традиційна українська паска - жовта-прежовта, як сонце, з файною темно-вишневою шапочкою, гладенькою і блискучою, щедро всіяна родзинками, пахне так, що чути на сусідній вулиці, м'якенька, пухкенька з самого п'єца! Яйця на тісто збиралися ще за два-три місяці до свят, їх треба багато, дуже багато, найвідбірніша мука змелена в млині, що через три села і вже й навіть […]

Чому важливо говорити критично про «Пліч-о-пліч Всеукраїнські шкільні ліги. Всеукраїнські шкільні ліги»? В медійному просторі проєкт «Пліч-о-пліч» подається виключно у позитивному світлі. Яскраві фінали, масштабність, партнерство з НОК України та олімпійська команда/NOC of Ukraine and the Olympic Team — все виглядає як велика перемога для шкільного спорту. Але саме тому важливо сказати критично і чесно: чи справді це працює на користь дітям і школам? Чи не створюємо ми ще одну ілюзію «масового спорту», яка закінчується лише на етапі трансляції грандіозного фіналу? Ось 10 аргументів 1. Відтворення радянської логіки Спартакіад Масовість, централізація, показовість — замість довготривалого, якісного розвитку дитини в спорті. Підхід з минулого, а не з майбутнього. 2. Адміністративний тиск і участь «згори» Участь часто відбувається не за ініціативою вчителів чи учнів, а за рознарядкою зверху. Як сказала мені одна вчителька: «Це директори в Viber-чатах міряються результатами змагань. Це вже […]

Сьогодні, коли ми шикувалися, повз нас поспішала жінка. Бігла через перехід і, навіть не пригальмувавши, зневажливо кинула москальською: «По какому поводу стоім?» Ця хвилина мовчання – про тих, хто більше ніколи не зможе запитати ні про що. Про тих, хто віддав усе, щоб ми могли йти своїм містом, говорити своєю мовою, жити у своїй країні, а не слухати подібні зауваження москальською в центрі міста в таку мить. Можливо, для когось це просто натовп посеред дороги. Але для когось – це пам’ять, яка болить. Це вдови, що приходять з портретами. Це матері, що стискають в руках дитячі фотографії. Це люди, яким ця хвилина – все, що залишилося. Я вірю в силу Фейсбука і сподіваюся, що вона це прочитає, впізнає себе і, якщо вже не здатна відчути, то хоча б зробить висновки. О 9:00 зупинися і вшануй. Якщо бачиш цей допис – пошир […]

Україна - Бельгія - 3:1 Винесене в заголовок прислів'я здебільшого означає розчарування через те, що задумане не збулося. Але в даному випадку все навпаки: всупереч скепсису, що панував серед вболівальників (в тому числі й серед тернопільських футбольних провидців), збірна України спромоглася здобути одну з найяскравіших перемог в своїй історії. Одразу скажу: навряд чи варто поринати в ейфорію після цього іспанського успіху. В неділю в бельгійському Генку на команду С.Реброва очікує дуже нелегкий матч-відповідь із розлюченим і доволі амбіційним суперником. Перевага у 2 голи не є мізерною, але й не такою, що гарантує вихід в елітну Лігу А. Перед грою Більшість фахівців, уболівальників (в тому числі й українських) і всезнаючих букмекерів віддавали перевагу бельгійцям - і прізвища їхні в футбольному світі звучать гучніше, і рейтинг збірної вищий. А в збірної України, на додачу до всіляких логістичних труднощів, виникли  ще й кадрові […]

"Розробка цього транспортного хаба  дуже перспективна - глибокодумно промовив серйозний молодик в окулярах, - і обіцяє стати головним  мейнстрімом у створенні нових кластерів. Тому наші провайдери..." Далі я вже не слухав, оскільки спробував поставити  себе на місце пересічного обивателя, не  переобтяженого знанням англійської мови. Ну, гаразд, я нею володію - принаймні, в Нью-Йорку приймали за голландця -  а як же тим бідолахам, які знають її в обсязі "О'кей" і  "Хаудуюденькі були!"? Але навіть мені ота лавина доречних і не зовсім англомовних запозичень, що хлинула у "солов'їну і калинову", здається надмірною. Хоча слід визнати, що не завжди вона є проявом снобізму і бажання справити враження. Англійська мова - менш "соковита" і більш стисла за українську. Займаючись іноді перекладами, зауважив, що англійський переклад за обсягом, як правило, буває суттєво коротшим за оригінальну українську версію. Приміром, довгеньке українське "набір інформаційних підходів, необхідних для […]

Про підлітків-камікадзе. Чому їх буде більше і що робити вже? Мало хто знає, що найбільш системний документ по військово-патріотичному вихованні в Україні – досі чинний – підписаний зрадником Медведчуком. Що на болотах за останні 10 років системно збудували більше десятка загальнодержавних молодіжних рухів із фінансуванням в сотні мільйонів доларів щорічно (гроші вкладались найбільше не просто саме в ці рухи, а в їхню інституційнку та інфраструктуру). А що у нас? Менше 10 системних організацій, які є носіями цінностей та здатні їх формувати серед молоді, не стали - як би хотілось - рухами. Вони скорочують свою діяльність. І головний виклик у них не як створити нові осередки та залучити більше дітей до ціннісного виховання, а як знайти бодай якісь гроші, щоб організація могла продовжувати діяти бодай в штатному довоєнному режимі. У результаті – оціночно – в нас більше 95% підлітків соціальні егоїсти. […]

Коли, бувало, рано-вранці бачив, як він крокує алеєю парку "Сопільче", то мимоволі забував, що нас з ним роз’єднує вікова дистанція у ціле покоління. Сама енергійна хода цього чоловіка змушувала замислитися над тим, яким невладним буває час над людьми. І наскільки багато встигли вони  зробити за відведений їм долею відтинок. І скільки ще, сподіваюся, встигнуть. Про те, що в Тернополі проживає мій відомий однофамілець, я довідався ще  на початку своєї журналістської діяльності. Тоді не раз доводилося отримувати дивні відгуки на публікації, до яких я був непричетний і тематика котрих ніяк не перетиналася з моєю. Нині зізнаюся: в променях доброї репутації  Ігоря Микитовича мені вдалося трохи "попаразитувати", перш ніж зробив собі сяке-таке ім'я в місцевій журналістиці. Нас, бувало,  плутали в редакціях, виникали майже комічні ситуації з гонорарами... Що таке тематика Ігоря Дуди-старшого (дозволю собі так його назвати), довідався,  не раз побувавши у […]

Трохи більше року тому довелося вперше побачити у нас одягнених у військову форму захисного кольору колумбійців. Деякі з них - мовчазні,  з типовими похмурими обличчями нащадків стародавніх інків; інші - доволі балакучі й галасливі. Предметного спілкування з ними у тролейбусі не вийшло - мої знання іспанської обмежуються десятком-півтора слів, а мої супутники не розмовляли англійською чи французькою. Пригадую, запитав лише їх: "Voluntarios militares?", тобто "Ви - військові добровольці?", на що отримав ствердні кивки головами. Відтоді отих voluntarios доводилося переважно бачити біля установ банків, або в самих них, де вони за допомогою перекладачів масово укладали якісь угоди. Пригадую, ще подумалося: ну, нехай, там, у Колумбії звикають до зброї з малих літ, отож вояки вони, мабуть, вправні. Але ж звикли, напевно, до джунглів і гір, а театр військових дій на сході України дуже відрізняється від звичного для латиноамериканських "ландскнехтів"... Втім, виявляється, що […]