
Гортаю соцмережі і дивом дивуюсь з тих передвеликодніх рецептів: паска дубайська, паска з шоколадом, паска рафаело, паска фісташкова, паска з бантами, паска така, паска сяка. Слухайте, а куди поділася проста традиційна українська паска? Чи то вже не в тренді?
Я, звісно, не старомодна і не така вже й стародавня, але маю тверде переконання, що паска має бути паскою, а не оте все новомодне, що “несеться” в інтернеті, воно, звичайно, файно виглядає, але паскою назвати язик не повертається, радше, солодкий хліб чи булка.
Бо традиційна українська паска – жовта-прежовта, як сонце, з файною темно-вишневою шапочкою, гладенькою і блискучою, щедро всіяна родзинками, пахне так, що чути на сусідній вулиці, м’якенька, пухкенька з самого п’єца!
Яйця на тісто збиралися ще за два-три місяці до свят, їх треба багато, дуже багато, найвідбірніша мука змелена в млині, що через три села і вже й навіть протестована, щоб точно паска вдалася, каструльки і різні металеві баньки-шалабаньки вимиті і вичищені дротиком аж до блиску, навіть ті, які ніколи раніше не відмивалися, найдовше пір’я з хвоста гуски чи індички теж вже зібране в букет, щоб було чим змастити тісто жовтком, найдобротніші ломачки біля п’єца стоять ще зі вчора, а сам п’єц вичищений на ґлянц, якби можна було,то б через комин вилізли, аби чисто було.
День, коли будемо пекти паски, визначений заздалегідь, всі інші справи сьогодні не мали жодних шансів, в хаті тиша і благодать, бо тісто підходить, боронь, Боже, скакати, стукати чи траскати дверми. В п’єцу вже напалено, паска файно підійшла. Пора! Тільки “тройцу” не забудьте, десь скраю тикніть, ніби й п’єц немалий, а ледве влізли.
.
Файні паски сього року! Що не рік, то кращі! Що то наш давній рецепт! Вистигнуть, тоді зверху збитий білок, різнокольорова посипка і маєш – найдобріша в світі паска! І не одна, навіть не десяток! Спечені з душею так, що всі ті тренди й поряд не стояли.
Оля Бітківська – волонтерка з Лановеччини