
Чому важливо говорити критично про «Пліч-о-пліч Всеукраїнські шкільні ліги. Всеукраїнські шкільні ліги»?
В медійному просторі проєкт «Пліч-о-пліч» подається виключно у позитивному світлі. Яскраві фінали, масштабність, партнерство з НОК України та олімпійська команда/NOC of Ukraine and the Olympic Team — все виглядає як велика перемога для шкільного спорту. 

Але саме тому важливо сказати критично і чесно: чи справді це працює на користь дітям і школам? Чи не створюємо ми ще одну ілюзію «масового спорту», яка закінчується лише на етапі трансляції грандіозного фіналу?
Ось 10 аргументів 

1. Відтворення радянської логіки Спартакіад
Масовість, централізація, показовість — замість довготривалого, якісного розвитку дитини в спорті. Підхід з минулого, а не з майбутнього.
2. Адміністративний тиск і участь «згори»
Участь часто відбувається не за ініціативою вчителів чи учнів, а за рознарядкою зверху.
Як сказала мені одна вчителька:
«Це директори в Viber-чатах міряються результатами змагань. Це вже не спорт, а змагання між адміністраціями.»
Такий підхід породжує формалізм і знецінює саму ідею спорту для дітей.
3. Ігнорування локальних ініціатив
У багатьох громадах вже є шкільні турніри, партнерства з іншими організаціями. Проєкт «Пліч-о-пліч» часто не враховує ці напрацювання, а навпаки — дублює або витісняє їх.
4. Відсутність подальшої траєкторії для дітей.
Змагання — це не система. Після участі дитина не знає, куди йти далі. Клубної екосистеми поруч часто немає, зв’язку з федераціями — теж.
5. Глибока нерівність між школами
Чи всі мають однакові шанси? У багатьох школах немає належного інвентарю, спортивних залів, а іноді — навіть спортивного клубу або ДЮСШ поруч. Але в загальній статистиці це не враховується — всі «змагалися».
6. Втручання в навчальний процес
Команди готуються на уроках, заняття фізкультурою зриваються, зали зайняті для «тренувань» або змагань. Це шкодить базовій освітній функції.
7. Високобюджетна медіаобгортка на фоні бідних шкіл
Фінали, як телевізійне шоу: трансляції, супер зал, світло, коментатори. І все це — за державні кошти.
Як таке можливо, коли в багатьох школах немає належного інвентаря для базових занять фізичною культурою?
8. Відсутність співпраці з федераціями та клубами
Проєкт не підсилює реальну спортивну екосистему, а існує відокремлено. Хоча саме клуби і федерації — це ті, хто може продовжити шлях дитини в спорт.
9. Формальна масовість, без сталості
Один-два матчі — і на цьому все. Немає мотивації, немає сталого залучення. Немає системи.
10. Відірваність від філософії «спорт протягом усього життя»
Це змагання для обраних, а не фізична активність для всіх. А ми ж будуємо здорову націю, правда?
Тому й говорю відкрито: давайте не боятися запитань. Бо справжній розвиток починається там, де є простір для критики.