Того трохи похмурого суботнього ранку люди в пожвавленому районі міста були зайняті своїми звичними справами. Дві тітоньки обговорювали різницю в цінах на овочі на ринку і в розташованому поруч магазинчику. Літній чоловік вперто і безуспішно намагався видобути хоч краплину води з помпи у свою пластикову каністру, завзято рухаючи архаїчною на вигляд рукояттю вгору і вниз. Зграйка хлопців і дівчат у відповідному нинішній молодіжній моді “прикиді” з веселим шумом швидко промайнула поруч. Молоденька матуся суворо вичитувала свого білявого карапуза за те, що той уже вдруге примудрився ґрунтовно залізти в болото. Люди на зупинці витягували шиї, вдивляючись, чи не їдуть вже потрібні їм маршрутка і тролейбус. Біля згаданого овочевого магазинчика зупинився пікап, і водій заходився вивантажувати ящики з різнокольоровою вітамінною поживою. Звичний життєвий ритм звичайного району міста. Нічого особливого.
Буквально через лічені миті це відчуття зникає. Лунає різкий звук сирени поліцейського автомобіля. Він їде попереду процесії з двох автівок темного захисного кольору і однієї білої, схожої чи то на швидку, чи на реанімобіль якоїсь небаченої раніше конструкції. Кортеж проїжджає повз мене, і я встигаю прочитати на вікні однієї з автівок напис “На Щиті”. Зненацька далека наразі війна немовби махнула біля обличчя чорним крилом смерті. Здалося, що й люди навколо мимоволі притихли…
Скільки було в тій сумній процесії отого “На Щиті”? Не знаю. Може, один, може – декілька. У нього (у них) залишилися міцно взяті нині в жорстокі обійми горем матері, батьки, сестри, брати, дружини, діти, близькі родичі. Горем, єдиним порятунком від якого зараз будуть гіркі сльози, які хоч якось вберігають ладне ось-ось розірватися серце. Він, той, що безмовно лежить у “На Щиті”, теж міг, напевно, сьогодні обговорювати з товаришем кляті ціни, торгуватися з продавцем у овочевому кіоску, гуляти з маленьким сином і картати того за те, що вліз у болото… Міг, але йому випала інша доля: стати у тяжкий час на захист країни і покласти голову в цій борні.
Цікаво, чи всі, проводжаючи очима похмурі автівки, що рухалися вниз дорогою у супроводі поліцейської сирени, усвідомили в ту мить, що саме йому, отому в автомобілі “На Щиті” ми всі найперше зобов’язані тим, що можемо суботнім ранком займатися в своєму місті звичними справами?
Скинувши з себе заціпеніння, я глянув у бік, звідки долинув веселий гамір. Група хлопців спускалася вулицею, щось жваво, голосно і зі сміхом обговорюючи. Для них та інших навколо життя продовжувало буяти. Подивившись у протилежний бік, побачив, як внизу, біля перехрестя, кортеж ледь пригальмував. Знову почувся різкий звук сирени, і мені здалося, що я здалеку бачу на вікні темного автомобіля моторошний напис “На Щиті”.
Символ життя, яке забрала війна…
About the author
Футбол: чи стануть стіни іспанської Мурсії рідними для збірної України?
Для тих, хто, можливо, докірливо похитає головою - мовляв, не до футболу нині, наведу слова одного з визнаних геніїв цієї гри - німця Франца Беккенбауера: "З-поміж усіх несуттєвих речей футбол є найбільш суттєвим". Тим більше - на рівні національних команд, які представляють свої країни. Збірна України останніми роками в силу відомої сумної причини перебуває в ролі "безхатченка" європейського футболу й змушена проводити домашні матчі за межами країни. Раніше вона переважно грала в Польщі, а от тепер головний тренер Сергій Ребров вирішив, що у іспанській Мурсії їй буде забезпечена краща підтримка від тамтешньої української діаспори. Ця підтримка сьогодні, 20 березня, нашим футболістам буде дуже потрібна - вони зустрінуться у першому стиковому матчі Ліги націй з командою Бельгії, яка посіла третє місце у своїй групі Ліги А. Наша ж збірна здобула право на стикові поєдинки, посівши другу сходинку в своїй групі Ліги […]
I hope, ви добре understand, що я “спікаю”?
"Розробка цього транспортного хаба дуже перспективна - глибокодумно промовив серйозний молодик в окулярах, - і обіцяє стати головним мейнстрімом у створенні нових кластерів. Тому наші провайдери..." Далі я вже не слухав, оскільки спробував поставити себе на місце пересічного обивателя, не переобтяженого знанням англійської мови. Ну, гаразд, я нею володію - принаймні, в Нью-Йорку приймали за голландця - а як же тим бідолахам, які знають її в обсязі "О'кей" і "Хаудуюденькі були!"? Але навіть мені ота лавина доречних і не зовсім англомовних запозичень, що хлинула у "солов'їну і калинову", здається надмірною. Хоча слід визнати, що не завжди вона є проявом снобізму і бажання справити враження. Англійська мова - менш "соковита" і більш стисла за українську. Займаючись іноді перекладами, зауважив, що англійський переклад за обсягом, як правило, буває суттєво коротшим за оригінальну українську версію. Приміром, довгеньке українське "набір інформаційних підходів, необхідних для […]
Перед шановним тезкою скидаю шапку
Коли, бувало, рано-вранці бачив, як він крокує алеєю парку "Сопільче", то мимоволі забував, що нас з ним роз’єднує вікова дистанція у ціле покоління. Сама енергійна хода цього чоловіка змушувала замислитися над тим, яким невладним буває час над людьми. І наскільки багато встигли вони зробити за відведений їм долею відтинок. І скільки ще, сподіваюся, встигнуть. Про те, що в Тернополі проживає мій відомий однофамілець, я довідався ще на початку своєї журналістської діяльності. Тоді не раз доводилося отримувати дивні відгуки на публікації, до яких я був непричетний і тематика котрих ніяк не перетиналася з моєю. Нині зізнаюся: в променях доброї репутації Ігоря Микитовича мені вдалося трохи "попаразитувати", перш ніж зробив собі сяке-таке ім'я в місцевій журналістиці. Нас, бувало, плутали в редакціях, виникали майже комічні ситуації з гонорарами... Що таке тематика Ігоря Дуди-старшого (дозволю собі так його назвати), довідався, не раз побувавши у […]
Замість Ніцци – в Тernopil. Кажуть щиро: C’est belle ville!
Трохи більше року тому довелося вперше побачити у нас одягнених у військову форму захисного кольору колумбійців. Деякі з них - мовчазні, з типовими похмурими обличчями нащадків стародавніх інків; інші - доволі балакучі й галасливі. Предметного спілкування з ними у тролейбусі не вийшло - мої знання іспанської обмежуються десятком-півтора слів, а мої супутники не розмовляли англійською чи французькою. Пригадую, запитав лише їх: "Voluntarios militares?", тобто "Ви - військові добровольці?", на що отримав ствердні кивки головами. Відтоді отих voluntarios доводилося переважно бачити біля установ банків, або в самих них, де вони за допомогою перекладачів масово укладали якісь угоди. Пригадую, ще подумалося: ну, нехай, там, у Колумбії звикають до зброї з малих літ, отож вояки вони, мабуть, вправні. Але ж звикли, напевно, до джунглів і гір, а театр військових дій на сході України дуже відрізняється від звичного для латиноамериканських "ландскнехтів"... Втім, виявляється, що […]
На Щиті. Спеціальний транспорт, що стає звичним
Того трохи похмурого суботнього ранку люди в пожвавленому районі міста були зайняті своїми звичними справами. Дві тітоньки обговорювали різницю в цінах на овочі на ринку і в розташованому поруч магазинчику. Літній чоловік вперто і безуспішно намагався видобути хоч краплину води з помпи у свою пластикову каністру, завзято рухаючи архаїчною на вигляд рукояттю вгору і вниз. Зграйка хлопців і дівчат у відповідному нинішній молодіжній моді "прикиді" з веселим шумом швидко промайнула поруч. Молоденька матуся суворо вичитувала свого білявого карапуза за те, що той уже вдруге примудрився ґрунтовно залізти в болото. Люди на зупинці витягували шиї, вдивляючись, чи не їдуть вже потрібні їм маршрутка і тролейбус. Біля згаданого овочевого магазинчика зупинився пікап, і водій заходився вивантажувати ящики з різнокольоровою вітамінною поживою. Звичний життєвий ритм звичайного району міста. Нічого особливого. Буквально через лічені миті це відчуття зникає. Лунає різкий звук сирени поліцейського автомобіля. […]
