Сьогодні, 20 лютого, вшановуємо пам’ять Героїв Небесної Сотні – 107 загиблих, які ціною власного життя вибороли свободу для наступних поколінь. Ця трагічна дата назавжди закарбувалась в українську історію чорними літерами.
Проте боротьба триває. Щодня українці стоять на смерть, щоб боронити нашу святу українську землю від московського зла. Та саме імена Героїв Небесної Сотні стоять першими у переліку загиблих у російсько-українській війні, яка триває уже понад 10 років.
Згадаймо сьогодні тих героїчних людей з Тернопільської області, котрі боронили нас усіх на Майдані.
Назарій Юрійович Войтович
Войтович Назар зі Збаражчини, зі села Травневе. Батьки, для яких він був єдиною дитиною, хвилювались і не пускали його в Київ. Казали, якщо хоче підтримати країну, може йти на місцевий Майдан.
Ще в середу, 19 лютого, Назар був на навчанні, а вже ввечері скочив в автобус до столичного Майдану. Уже на наступний день він загинув, пробувши на Майдані кілька годин. Назара вбили пострілом в голову – снайпер влучив хлопцеві просто в обличчя, повідомила жахливу звістку мамі волонтерка Юлія Вотчер із Михайлівського собору.
Устим Володимирович Голоднюк
Устиму Голоднюку, майбутньому військовому, курсанту Львівського державного ліцею імені Героїв Крут, назавжди 19. Під час розгону Майдану 30 листопада Устим разом з іншими укривався в Михайлівському соборі. Беркутівці його так побили, що хлопцеві наклали 12 швів. Він подав заяву в прокуратуру через побиття – натомість карну справу завели на нього.
Рани Устима загоювались 2 тижні – після цього хлопець повернувся на Майдан. Тоді саме був кривавий четвер (20 лютого). Він біг Інститутською витягувати когось з поранених, коли йому в голову влучила куля снайпера.
“Коли ми його підібрали, він вже був мертвим. Спочатку я його і не пізнав, але коли в готелі «Україна» витягнув з його кишені паспорт, то зрозумів, що наша держава втратила свого великого героя,” – цитує свідчення очевидця Телещука Юрія “Вікіпедія”.
Капінос Олександр Анатолійович – псевдо “Кремінь”
Олександр родом із села Дунаїв Кременецького району мав лише 29 років, коли загинув 18 лютого близько 21 години біля барикади поблизу Будинку профспілок. Силовики кинули в барикаду, де він перебував, гранату. Його довезли до лікарні і зробили операцію. Після 4-годинної операції в Олександра Капіноса зупинилося серце.
«Сашко загинув з вірою в те, що справи його будуть продовжені і Україна пишатиметься своїми синами», — переконана його дівчина Олена Котляр. 10 березня Олександру мало б виповнитися 30 років. Після перемоги Єврореволюції він збирався одружитися.
Ігор Ігорьович Костенко
Героєві Небесної Сотні Ігорю Костенко було 22 роки. Він був журналістом, географом, дописувачем української Вікіпедії. Народився на Бучаччині, де жив з бабусею та дідусем. Неодноразово їздив на Майдан ще з самого початку протистоянь.
Загинув 20 лютого 2014 року під час боїв на вулиці Інститутській. На його тілі знайшли 2 вогнепальних поранення – у голову та груди, а також переломи ніг.
Тарас Ігорьович Слободян
Тарас Ігорьович Слободян починав свій шлях на науковій ниві при ТНЕУ, коли почалася Революція Гідності. Він закінчив магістратуру з відзнакою, писав наукові роботи, виступав на конференціях, працював методистом, згодом вступив до аспірантури. Захист дисертації затягнувся і Тарас у серпні 2013 року вирішив поїхати на роботу до Києва. З початком Революції почав ходити на Майдан. Ще у грудні батьки спілкувались з ним, але потім він перестав виходити на зв’язок.
Тіло Тараса знайшли аж на Сумщині. На ньому були сліди катувань, не було руки. 5 березня 2014 року його поховали у Тернополі, проте винних у його смерті досі не знайшли.
Василь Степанович Аксенин
Василь Степанович народився у селі Литячі колишнього Заліщицького району. Працював приватним підприємцем, мав дружину та двох синів. Коли почались протести на Майдані, приїхав, щоб підтримати протестувальників.
Дізнавшись про загострення протистоянь, 18 лютого приїхав до столиці. Коли вранці 20 лютого беркутівці почали відступати, зателефонував дружині востаннє. Василь повідомив, що йде в наступ. Близько 9 ранку він отримав вогнепальне поранення у живіт. Куля пробила тазостегнову кістку.
Побратими винесли його з обстрілу, доправили до лікарні. Потім його перевели у клініку міста Ряшів, що у Польщі. Там він помер внаслідок зупинки серця.
Василь Михайлович Мойсей
Василь Мойсей народився та вчився у школі на Бучаччині. Згодом переїхав у Луцьк, де вчився в інституті. Коли почалися протистояння на Майдані, поїхав до Києва. Востаннє прибув до столиці в ніч з 18 на 19 лютого.
“Краще вмерти вовком — ніж жити псом”, – писав він на своїй сторінці у соцмережах.
Серце Василя зупинилося у київській лікарні після того, як він отримав вогнепальне поранення у груди. Вранці 20 лютого 2014 року у нього вистрілив снайпер. Василь мав цивільний бронежилет, але куля пошкодила важливі кровоносні судини.
Фото – Вікіпедія, відкриті джерела