Олександр Шелестович родом з Очакова (Миколаївщина). Вирішив стати лікарем у 15 років і чесно зізнається, що спочатку це рішення було швидше прагматичним. Упродовж 5 років будував успішну кар`єру у Києві (до того у Запоріжжі), жив в Ірпіні з дружиною і маленькою донечкою. Усе складалося якнайкраще. Та його життя, як і багатьох українців, 24 лютого 2022 року кардинально змінилося. Довелося забирати родину, кота, хапати тривожну валізку і швидко вирушати у незнайоме місце. Як би цинічно це не звучало, тернопільська медицина від цього здобула. У нас з`явися лікар, який робить операції, за котрі раніше в області мало хто брався. А у Кременці, де уже рік живе та працює лікар-лор, хірург голови і шиї Олександр Шелестович, таких втручань і близько не робили.
Ми не лише поспілкувалися із лікарем, який перший у Кременці і один з небагатьох на Тернопільщині почав робити пластичні операції. Журналісту “Терміново” дозволили побувати в операційній та на власні очі побачити, як усе відбувається і навіть показати нашим читачам. Опісля поспілкувалися з Олександром про переїзд до Кременця, роботу у місцевій лікарні, родину та плани на найближче майбутнє.
В операційній шестеро медиків – троє лікарів, три медсестри та санітарка. Грає музика, просто як в американському кіно про лікарів. Пацієнтка – 23-річна дівчина, у якої вроджена вада носової перегородки. Їй роблять зберігаючу септопластику, завдяки чому вона матиме можливість нормально дихати носом.
Операція триває близько години. Та деякі втручання можуть продовжуватися до 6 годин і навіть більше, – каже Олександр Шелестович. Якщо є направлення на операцію і медичні покази – це безкоштовно. Єдине – не завжди вистачає розхідних матеріалів, – зазначає лікар.
Лор-служба у Кременці занедбана
-
- У Київській клініці Healthy&Happy, де працювали до війни, ви лікували відомих людей. Серед них актори, народні депутати, праціники міністерств. З приїздом у Кременець Ваші умови роботи, мабуть, шокуюче змінилися. З чого починали?
- Коли приїхали у Кременець, я пішов у волонтерський центр “Джура”, там одна лікарка дала номер телефону до тодішнього директора лікарні. Звернувся до нього, проте на той час вакансії для мене не було. Через деякий час таки взяли на роботу, так працюю у Кременецькій лікарні уже рік. Відверто кажучи, ЛОР-служба тут занедбана. У Кременці зараз немає лор-медицини, вона лише започатковується. Може колись і була, але коли я прийшов, уже не було відділення. Зараз ми маємо надавати допомогу у тих умовах, які є. Та директор і медичний директор хочуть її відновити, створити відповідні умови для надання якісних медичних послуг.
Тут хороший колектив, з`являються нові молоді лікарі, медсестри на своєму місці, відповідально ставляться до обов`язків. Тож справляємося, намагаємося робити і вводити щось нове. ЛОР-служба одна з найдорожчих у медицині, належно укомплектувати її непросто і досить затратно. Але зараз мене принаймні питають: що потрібно для роботи.
- Ви сказали, що вирішили стати лікарем у 15 років. Завжди знали, що будете працювати у ЛОР напрямку і візьметися за пластику?
- У 2013 році закінчив Запорізький медичний університет, до цього Миколаївський базовий медичний коледж. Мав вступати у Донецький ВУЗ, але мій друг, а тепер кум, сказав, що краще у Запоріжжя, бо там не беруть хабарів. Уже в кінці першого курсу я точно знав, ким буду. Закінчив інтернатуру, працював у Запоріжжі. З 2017 року почав їздити у Київ на курси. Тоді й вирішили переїхати у столицю. Загалом працюю уже 10 років. Постійно поновлюю свої знання. Пройшов багато курсів, вебінарів.
- Якщо для столиці пластична хірургія уже давно стала звичною справою, для такого міста як Кременець – це щось незвичне.
- Пластична хірургія – це загальне поняття, там налічують близько 40 ключових видів операцій. На практиці я ж можу робити блефаропластику (підтяжка повік), хейлопластику (кореція губи). Наприклад, вперше в історії кременецької медицини ми зробили операції з підтяжки м`якого піднебіння (усування храпу). Також вперше зробили дуже складну операцію, яку в області та сусідніх мало де роблять, з закриття перфорації перегородки носа (дірки в перегородці носа). Варто віддати належне місцевим анестезіологам. Завдяки їхньому професіоналізму, ми робимо втручання з мінімальною крововтратою. Коли ми зробили тут кілька операцій, почали приїздити пацієнти з Києва та інших міст.
- Наскільки умови у Кременецькій лікарні дозволяють робити такі втручання?
- Наразі на базі Кременецької лікарні можемо робити функціонально-реконструктивні операції, вроджені травми зовнішнього носа. Крім естетичного ефекту, неправильна форма часто не дозволяє пацієнту повноцінно дихати. Робимо отопластику (корекція вух). Але більшість операцій, які вже зробив у Кременці – це ринопластика, переважно посттравматична. Тут у будь-якому випадку я керуюся медичними показаннями. У мене є ще одне місце роботи, де я можу виконувати забаганки пацієнтів – це Тернопільська приватна ЛОР-клініка. Також маю деякі інструменти, що привіз з собою, постійно щось докупляю.
Пластична операція – це не фотошоп
- Пацієнти, які все ж вдаються до операції суто з естетичною метою, мають якісь свої побажання чи більше дослухаються до лікарів?
- Людина не завжди бачить форму свого носа. Може уявляти себе по-іншому, коли ми робимо прогнози. Ми не можемо зробити ніс, як у когось. Є міжнародні естетичні стандарти, яких ми притримуємося. Пластична операція – це не фотошоп. Половина процесу – це реабілітація. Треба бути відкритим до лікаря. Своїх пацієнтів після операцій я консультую до року у режимі 24/7.
А щодо медичного боку, то узагалі носове дихання – це розкіш. Ніс охолоджує голову влітку, зігріває взимку, дає нам запахи, палітру смаку. Проблема з носовим диханням – давня, поширена і неодооціненна. Найкраща та операція, яка не була зроблена. Тож проблеми з носовим диханням стараємося лікувати, уникаючи втручань, якщо це можливо.
- Але Ви не займаєтеся виключно хірургією. Приймаєте пацієнтів й у поліклініці?
- Так. За чотиригодинний прийом у мене може бути до 30 пацієнтів. Іноді прийом триває на кілька годин більше, ніж мав би за графіком. Не можу перед людьми закрити двері і піти. Хіба, якщо є якісь нагальні справи.
- Справді за рік роботи у Кременці Вам вдалося принаймні зрушити з місця ЛОР-службу у лікарні. Судячи з Ваших подальших планів, повертатися на Київщину наразі не плануєте?
- Поки нікуди повертатися. Наш будинок відновили, але квартира потребує ремонту. Та й війна ще не закінчилася. Я ще раз нікуди не побіжу. Навіть, якщо ми колись й повернемося в Ірпінь, то я хотів би залишитися тут хоча б на чверть ставки, аби час від часу приїздити, це недалекий світ, аби консультувати своїх уже наявних пацієнтів і допомагати новим.
Хотів вивезти дружину з донькою у безпечне місце та повернутися в Ірпінь
- Пам`ятаєте той день, коли приїхали до Кременця?
- 24 лютого 2022 року уже в обід ми були в Кременці. Перші обстріли вранці почула дружина. Я спав після важкого операційного дня. 25 лютого ми мали їхати в Херсон на ювілей мого друга. Це мала бути цікава, гарна подорож. Чомусь вирішили їхати поїздом, щоб для дитини була пригода… Але не склалося. Тож взяли валізку, кота і вирушили на західну Україну.
Хотів вивезти дружину з донькою у безпечне місце та повернутися в Ірпінь. Проте цьому плану не судилося втілитися. Доки ми сюди доїхали, ворожі вертольоти уже були в Гостомелі. А доки ми облаштовувалися в Кременці, шукали житло, наш будинок вперше обстріляли. Того ж дня ми дізналися, що дружина вагітна другою дитиною. Тож я залишився і стараюся бути корисним там, де можу.
- Ви відразу вирішили їхати на Тернопільщину?
- Ми їхали і паралельно шукали житло. Коли заїхали в Кременець, я згадав про свого сусіда в Ірпіні Андрія Юрченка. Зателефонував йому, він скерував нас до своїх батьків, у котрих ми й зупинилися на перші два тижні. Моя мама також з Очакова приїхала до Кременця. Спочатку жила у гуртожитку медичного коледжу. Директор цього навчального закладу Петро Мазур багато робить для людей, які були вимушені залишити свої домівки. Зараз мама уже переїхала на квартиру.
- У Київ на роботу назад кличуть?
- Кличуть у клініку, де працював до війни. Проте наразі пацієнтів там небагато. На початку війни київські роботодавці дуже допомагали нам, не лише виплатили зарплату за неповний місяць, а просто пересилали кошти для підтримки зі своєї кишені.
- З нашої розмови зрозуміло, що Ви дуже багато працюєте. Але ж треба і якось розслаблятися. До речі, любите фільми про лікарів?
- Про лікарів не люблю узагалі, бо там брехня. Останнім часом узагалі рідко дивлюся кіно. У мене специфічне почуття гумору. Мені подобаються фільми Квентіна Тарантіно, Гая Річі, історичні фільми, книги. Хоч переважно читаю спецлітературу з медицини.
До війни тут ніколи не бував
- Ви сказали, що до війни лише раз були на західній Україні. Як Вам загалом тут, подабається? Адже Ваше життя сильно змінилося.
- До того, як переїхати у Кременець, у цій частині України був лише раз – у Львові на курсах. У Кременці ми багато де побували в околицях. Сподобався Краєзнавчий музей, Замкова гора. Ми подорожували в межах Тернопільщини. З початком війни більше часу проводжу з родиною… Можна жити, працювати. Лікарня дозволяє – це опорна лікарня, обслуговує щонайменше три райони. Можна робити гарні речі. Було б звісно круто, якби ще було хоч невелике ЛОР-відділення.