“Ви навіть не уявляєте, що це було… Працюєш і раптом чуєш душероздираючий крик мами. А в неї в руках дитина, яка не дихає. І не знаєш, що робити, але щось робиш, бо біля тебе нема фахівця, який все знає. Нам не було на кого надіятись і часу шукати інформацію в інтернеті теж… Ти легенько стукаєш дитину по спині і подумки повторюєш: “Ну давай, дихай”.
Цю історію виданню Терміново розповідає заробітчанин з Тернопільщини 27-річний Руслан Голуб, який разом з двома друзями Іваном Ковальським та Іваном Кузьмичем нещодавно у Польщі врятували хлопчика, який вдавився деталькою від конструктора.
Нещасний випадок стався у селі Нова Вєсь, яке належить до гміни Вронкі, що неподалік Познані. Троє заробітчан з Кременця на Тернопільщині проводили ремонтні роботи на паркінгу неподалік будівництва школи. Із будинку навпроти чоловіки почули крики жінки, яка вибігла на подвір’я з дитиною на руках. Довго не думаючи, кинулися на допомогу і завдяки оперативний діям дитина вижила. Подяку нашим землякам опублікував на своїй сторінці у соцмережі заступник міського голови міста Вронкі Роберт Дорна.
“Руслан Голуб, Іван Ковальський та Іван Кузьмич – громадяни України. Вітаємо героїв!”, – написав посадовець і опублікував фото чоловіків з невеличкими подарунками від гміни.
https://www.facebook.com/robert.dorna.5/posts/4249020485113490
Допис заступника мера отримав сотні поширень, коментарів та вподобань. У коментарях користувачі, а це переважно поляки, дякують українським героям, аплодують, пишуть: “Браво!”.
“Допоможіть, люди, допоможіть!”
Той день трьом заробітчанам з Кременця запам’ятається на все життя. Історію порятунку маленького Шимона розповів один із учасників операції Руслан Голуб.
– Це було третього грудня, цей день нам вже запам’ятався тим, що випав сніг, а ми ніколи не працювали за таких умов, – пригадує чоловік. – Ми проводили роботи на паркінгу, через дорогу житлові будинки. І раптом чуємо жіночий крик: “Допоможіть, люди, допоможіть, моя дитина душиться”. Взяла дитину на руки, вибігла на подвір’я і почала кричати, що дитина вдавилася і не дихає. На той момент навколо нікого не було, лише ми троє. Перші секунди ти стоїш шокований. Що робиться? Що за крик? Зрозумівши, що сталося, ми з товаришами переглянулися і просто почали бігти до неї. Як згадаю це все, досі мурашки по шкірі…
За словами Руслана, жінка просто дала йому в руки бездиханну дитину і сказала: “Зробіть щось”.
– Ну що робити? Але чомусь я одразу зрозумів, що він вдавився і цей сторонній предмет треба виштовхнути, – говорить кременчанин. – Хлопчик був ледь живий. Я не бачив його лиця. Лише щоки і вуха. Щоки були білі, а вуха посиніли. Я взяв правою рукою за живіт, лівою за спину і відчув, що дитина не дихає. Спершу один з друзів запропонував робити штучне дихання, а я якось інтуїтивно зрозумів, що дитина чимось вдавилася і якщо його перевернути і положити на спину, може запасти язик і буде гірше.
Був шок і паніка
Хлопці діяли спонтанно, покладаючись на інтуїцію.
– Ми вирішили злегка нахилити хлопця головою до низу. Я тримав його на руках, один з друзів тримав за ноги, інший притримував голову, – розповідає Руслан Голуб. – І я почав постукувати по спині, а правою рукою тримав живіт. Якщо щось застрягло, щоб таким чином виштовхнути. В той момент була дика паніка, шок, мама бігає по дорозі кричить, ти щось робиш, не знаєш що…
Тим часом тракторист, який працював з чоловіками на паркінгу, викликав швидку. Вона приїхала досить оперативно, проте за цей час земляки вже встигли врятувати дитину.
– Розумієте, якось так вийшло, що я вирішив присісти і покласти хлопчика животом собі на коліно і легко притиснути. І от два рази його поплескав по спині, він виблював і почав дихати, – описує свої дії рятівник. – Деякі ЗМІ вже написали, що конструктор просто вискочив з горла. Але такого такого не було. Про це трохи згодом.. Тоді я почув легкихй храп. А за пару секунд відчув, що живіт хлопчика помаленько рухається, отже, він дихає. Я дуже не хотів, щоб він заснув чи знепритомнів. Пощастило, що на вулиці був сніг. Я сказав товаришу, щоб він легенько вмив йому обличчя снігом. Коли це зробили, дитина почала труситися. Ми загорнули його в одіяло, він почав дихати все краще і краще. І я помітив, що щоки рожевіють і вуха робляться вишневі.
Дитина була геть безсила
Поки не приїхала швидка, хлопчика вирішили занести в будинок, але побачили що він засинає.
– Я кажу: “давай назад на вулицю”. Мама була в істериці, постійно плакала, кричала. Я кричу до друзів: “Заспокойте маму, скажіть, щоб взяла сина і поговорила з ним, щоб він не втратив свідомості, щоб щось відповідав”, – пригадує Руслан. –
Шимон прийшов до себе, але був геть безсилий. Він лежав як мишка, навіть не пікнув, ні слова не сказав. А мама кричала аж поки медики не приїхали. В неї був стрес і шок.
Коли приїхала швидка, чоловіки поклали дитину на диван у вітальні і пішли на роботу.
– Але яка вже робота в той день. Стоїш не можеш відійти від того всього, руки і ноги трусяться. В нас ще, мабуть, два дні був шок, – каже Руслан. – Медики там були десь півгодини і забрали дитину до лікарні. Тим часом з роботи приїхав батько, прийшов до нас, подякував, потиснув руки. І розповів, що за кілька днів до того дитині робили щеплення і як сказали медики, це мовляв така реакція організму на вакцину. Я здивувався…Але ок, медики краще знають. Головне, що дитина дихає. Щоправда наступного дня ми зустріли батька і він розповів, що хлопчику в лікарні зробили рентген і побачили, що він таки проковтнув деталь конструктора.
Хлопчик вже подякував рятівникам
Зараз із маленьким Шимоном все гаразд. Він вже встиг подякувати своїм рятівникам. Руслан з друзями саме збираються їхати до дому на різдвяні свята. Тому в неділю, 13 грудня, поїхали на паркінг на декілька годин, щоб дещо доробити, бо не встигали з термінами.
– Тоді ми побачили малого, який бігав разом з татом на подвір’ї, і ми зрозуміли що з ним все добре, – зазначає чоловік. – Ми привіталися, спитали як справи. Тато взяв на сина руки біля огорожі і сказав йому, що це ті хлопці, які врятували йому життя. Малий помахав нам руком і подякував. Ми тоді не мали часу підійти і більше поспілкуватися. Хотілося якнайшвидше все зробити і йти відпочити, бо ми були дуже втомлені.
Руслан Голуб за освітою механік. До медицини ні він, ні його друзі стосунку не мають.
– До нас потім підходила сусідка цієї родини – старша жінка, медик на пенсії. Вона нас запитувала, чи ми рятувальники чи якось пов’язані з медициною, бо так оперативно і професійно все зробили, – каже Руслан. – А я навіть не знаю, як пояснити, це все вийшло само по собі. Ми все робили інтуїтивно. Головне, що не розгубилися. Був шок, але голова була холодна. Важливо, що потрібний момент я відчув, що треба робити так, а не так.
Після цього випадку, керівник на роботі привітав та похвалив заробітчан. А заступник мера, який є частим гостем на будівництві школи, знайшов їх через бригадирів і приїхав з подякою.
– Вручив пакет з символікою міста Вронкі: блокнотик, календарик, чай, печиво, міні-аптечка, футболка. Нам приємна така увага, – каже Руслан Голуб.
Руслан і двоє його друзів Іванів вже четвертий рік їздять на заробітки до Польщі. На свята їдуть до дому у Кременець і шкодують, що не встигли зробити фотографію з хлопчиком, якого врятували. Проте сподіваються, що ще приїдуть в гості до Шимона і обов’язково з ним сфотографуються. Адже те, що сталося, запам’ятають не все життя.
“Те, що поклали дитину животом на коліно, стало вирішальним”
Якщо взяти до уваги те, що хлопці не фахівці, то можна сказати, що вони добре справилися з ситуацією, вважає кандидат медичних наук, асистент кафедри медицини катастроф та військової медицини Тернопільського медуніверситету, інструктор з надання невідкладної допомоги Віктор Шацький. Єдине треба було не стукати по спині, а натискати на живіт, наголошує медик. Відтак саме те, що один з чоловіків поклав дитину животом собі на коліно і стало вирішальним у порятунку хлопчика, адже відбувся натиск, і сторонній предмет зрушився з місця.
Якщо в дихальні шляхи дитини потрапив сторонній предмет, потрібно діяти за методом Геймліха, радить Віктор Шацький.
– Якщо це дитина віком 5-6 років, станьте за її спиною на коліна, щоб бути з нею на рівні голови, – говорить медик. – Покладіть ваші руки одну на одну між пупком і реберною дугою. І робіть натиски до себе і догори, таким чином виштовхуючи сторонній предмет. Робіть це доти, поки дитина не виплюне цей предмет і не почне дихати. Треба, щоб був тиск в грудній клітці і щоб предмет виштовхувся з дихальних шляхів назад.
