Ми знову покоління тих, хто бачить ветеранів війни. Тільки тепер вони серед нас

ветерани війни
Колись я думала, що ми останнє покоління, яке бачить живих ветеранів війни. З кожним наступним Днем Перемоги на параді біля пам’ятника в центрі нашого села їх було все менше і менше.
Дев’ятого травня в школі не вчилися, вихідний. Проте кожен в Білозірці знав на котру годину парад, одне слово, але так багато означало для жителів нашого села.
Святково зібрані учні з великими букетами нарцисів, тюльпанів, ранніх півоній і розбитого серця поспішали до школи, звідки велелюдною ходою рушали в центр села до пам’ятника, попереду всіх йшли одинадцятикласники, вони несли велику гірлянду з ялинки і квітів, яку мали покласти на меморіал, де закарбовані імена тих односельчан, які загинули на війні.
Назустріч шкільній рушала така ж хода, тільки з церкви, її очолював священник, хористи та чоловіки з форенґлями (в нас так кажуть).
В самому ж центрі, на площі вже чекали люди, всі магазини були закриті, молодші чи старші, але обов’язково поспішали на парад.
Хвилина мовчання, покладання квітів, промови священника і сільського голови, сумні пісні учнів, молебен…. І тільки ветерани, ті, хто пережив ті страшні події, стояли мовчки, схиливши голови, а по стареньких зморщених щоках текли сльози. Чоловіки й жінки з орденами на грудями не намагалися стояти десь попереду всіх чи якось виділятися, навпаки. Вони завжди стояли під широкими деревами горобини, ніби намагаючись ховати там свій біль.
Не уявляю, що відчували вони, коли читали імена загиблих на війні односельчан, серед них же були їхні друзі чи рідні, там був чийсь брат чи тато, чиясь бабуся була закатована за те, що не зрадила своїх, а чиясь бачила на власні очі,як вбили її тата…
Я скажу те, за що мені насправді соромно і дуже прикро, але буду відвертою з вами. Ми співали пісні про ветеранів, про загиблих Героїв, розказували вірші, сповнені невимовного болю, дякували, але так мало проживали той біль разом з ними.
Не знаю чому… Чи в силу віку, може, в силу того, що ми цього не бачили на власні очі, чи тому, що роками влада нас вчила, що то велике свято, концерти, танці, пікніки…
А що ж святкувати?
Пам’ятаю, як в одинадцятому класі ми носили по своїй вулиці святкові листівки ветеранам, які дочекалися того Дня Перемоги, дві бабці в кількох словах розказували, що їм довелося пережити, суцільний біль, який не відпускав навіть крізь роки.
Ніколи в житті ми не могли уявити, що моя думка, описана в першому рядку, буде хибною, що ті хлопці, які несли квіти до пам’ятника чи несли почесну варту з муляжем автомату візьмуть в руки справжній.
Ми знову покоління тих, хто бачить ветеранів війни, тільки тепер вони серед нас, вони чи не в кожній сім’ї, вони наші друзі, близькі родичі, сусіди, однокласники. І найбільше я боюся, що колись, в далекому майбутньому, наші внуки чи правнуки зможуть пробачити, як зробили це ми, тих, хто століттями знищував нас, просто за те, що ми українці, що ми живемо своє життя.
Пам’ятаймо тих, хто боровся за Україну. Пам’ятаймо тих, хто бореться за неї знову.
Ольга Бітківська – волонтерка з Лановеччини

About the author

вбирання хрестів Монастирок
trending_flat
Унікальну традицію вбирання хрестів села Тернопільщини представили на науковій конференції

Обряд «вбирання» хрестів Хресної дороги, який зберігся лише у селі Монастирок на Чортківщині, став об’єктом уваги науковців та культурних діячів з усієї України. Про унікальну спадщину Більче-Золотецької громади йшлося під час всеукраїнської онлайн-конференції, організованої Рівненським обласним центром народної творчості. Жива історія з XVIII століття Ця традиція — не просто релігійний обряд, а приклад неймовірної стійкості громади. Як розповіли голова громади Галина Огородник та очільниця обласного департаменту культури Світлана Байталюк, мешканці Монастирка оберігали цей звичай навіть у часи радянських репресій, коли будь-які прояви віри були під забороною. У чому особливість традиції? Родинна відповідальність: У селі встановлено 14 хрестів, що символізують зупинки Ісуса на шляху до Голгофи. За кожним із них десятиліттями доглядають конкретні місцеві родини. Обряд «вбирання»: Напередодні свята Воздвиження Чесного Хреста родини прикрашають «свої» хрести живими квітами та стрічками. Хода до печерного храму: Після вбирання хрестів віряни здійснюють масштабну процесію […]

trending_flat
На фронті загинув 24-річний бойовий медик «Азову» Вадим Саєнко з Тернопільщини

На фронті загинув 24-річний бойовий медик «Азову» Вадим Саєнко зі Скала-Подільської громади. Молодший сержант віддав життя під час бойового завдання у Донецькій області. Про це повідомляє другий відділ Чортківського РТЦК та СП. Захисник загинув ще 6 травня 2023 року. Трагедія сталася в районі населеного пункту Спірне, де боєць стримував військову агресію РФ. Що відомо про героя Вадим Саєнко народився у 1999 році. Він проживав у селі Вербівка Скала-Подільської територіальної громади. У війську чоловік служив на посаді бойового медика першого корпусу Національної гвардії України «Азов». Захисник загинув під час виконання бойового завдання. Він до останнього залишався вірним присязі та мужньо виконував військовий обов'язок у самому пеклі боїв на Донеччині. У громаді висловлюють глибокі співчуття родині та близьким Вадима. Друзі та побратими згадують його як віддану та світлу людину.

trending_flat
На Кременеччині жінка влаштувала стрілянину

Замість того, щоб налякати птахів, 59-річна жителька району «налякала» закон. Тепер за постріли з рушниці посеред села жінці доведеться відповідати перед поліцією. Інцидент стався сьогодні, 24 квітня, в одному із сіл Кременецького району, повідомляють у поліції Тернопільської області. Звуки, схожі на постріли, почув поліцейський офіцер громади, який у цей час патрулював територію. Правоохоронець не став чекати виклику на «102» і одразу вирушив на пошуки джерела шуму, проводячи подворовий обхід. Джерело небезпеки знайшлося швидко — ним виявилася місцева мешканка з гладкоствольною рушницею в руках. Хотіла як краще Як з’ясувалося, 59-річна жінка вирішила радикально підійти до питання господарства. Вона пояснила поліції: На її домашню птицю почали полювати хижі птахи. Щоб відлякати непроханих гостей, вона взяла рушницю сина (якого вдома не було). Жінка кілька разів вистрілила у повітря. Проте такий «самозахист» є грубим порушенням закону. На жінку вже склали адміністративний протокол за ст. […]

Киричук
trending_flat
Після трьох років невідомості На Щиті повертається Герой з Кременеччини Олександр Киричук

Понад три роки тривожного очікування та незгасної надії. На Шумщину надійшла офіційна звістка про загибель Олександра Киричука з села Жолобки, зв'язок із яким зник ще у лютому 2023 року. Про це повідомив голова громади Вадим Боярський. Олександр Киричук (1985 р.н.) був одним із тих, хто не вагаючись став на захист країни у перші ж дні великої війни — у лютому 2022-го. Молодший сержант, стрілець 2-ї стрілецької роти, він понад рік перебував у самому пеклі бойових дій. Його бойовий шлях тривав рік, аж поки 14 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання зв'язок із молодшим сержантом урвався. Відтоді минуло 38 місяців — довгих днів і ночей, протягом яких родина вірила у диво. На жаль, результати ДНК-експертизи виявилися невблаганними: Олександр загинув саме того дня, у лютому 2023-го, мужньо виконуючи свій військовий обов'язок. «Він був прикладом мужності та відданості — людина з […]

trending_flat
Мистецтво бути першим: як сучасні книги змінюють підхід до успіху?

В умовах глобальних змін та стрімкого розвитку технологій постійне навчання стає не просто перевагою, а необхідністю для кожного професіонала. Якісна бізнес література допомагає не лише опанувати нові інструменти управління, а й повністю переглянути свої стратегії саморозвитку та фінансової грамотності. Читання паперових видань дозволяє глибше зануритися в тему, структурувати знання та знайти натхнення для реалізації найсміливіших проєктів. Чому варто інвестувати у професійний non-fiction? Сучасний ринок пропонує тисячі видань, проте справжню цінність мають ті, що базуються на реальному досвіді практиків. Книги з економіки, маркетингу та менеджменту сьогодні стають мостом між теоретичними знаннями та практичними кейсами світових гігантів. Основні переваги читання профільної літератури: Системний підхід: автори допомагають вибудувати чітку структуру в хаосі робочих процесів. Розвиток soft skills: навички переговорів, емоційного інтелекту та лідерства стають ключовими у 2026 році. Економія часу: ви вчитеся на помилках і успіхах людей, які вже пройшли шлях до вершини. Формування оточення: через книги ви отримуєте […]

trending_flat
Помер військовий Іван Роговський з Бучаччини

Ще одна важка втрата для Тернопільщини. На 46-му році життя зупинилося серце військовослужбовця з села Жизномир Івана Роговського. Трагічну звістку повідомили у Бучацькій міській раді. Іван народився у 1980 році. У лавах Збройних Сил України він обіймав посаду електрика автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення. Побратими згадують його як відповідальну та сумлінну людину, яка завжди дбала про те, щоб техніка була справною, а підрозділ — забезпеченим усім необхідним. «Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям і побратимам. Розділяємо ваш біль та смуток у цей важкий час», — йдеться у повідомленні громади. Військовий пішов з життя 18 квітня. Світла пам’ять про захисника, який до останнього подиху був вірним присязі, назавжди залишиться у серцях жителів Бучаччини. Про дату та час зустрічі кортежу з тілом померлого захисника, а також чин похорону, буде повідомлено додатково. Вічна пам'ять Герою!

Контакти редакції: terminovo.te@gmail.com
м. Тернопіль, Кульчицької 2А
+380935295439
ПАРТНЕРИ

Новини Тернополя та Тернопільської області

Copyright

2018 – 2025