Сьогодні Станіслава Ольшанського складно назвати кременчанином, хоч і народився у Кременці. З 10 років він уже навчався у Київському державному хореографічному училищі, яке успішно закінчив у 2011 році. Та сьогодні його ім’я відоме в усьому світ шанувальникам балету. Учора у виданні The New York Times з’явилася публікація про нашого земляка та його кар’єру в Miami City Ballet.
“Ольшанський, який виріс у Кременці, що на заході України, і навчався в Києві, є лише одним із багатьох художників, які були переміщені через російське вторгнення в Україну. Ідея опинитися в Маямі, де він приєднався до компанії у 2022 році, ніколи б не спала на думку, якби не війна. Настільки, що коли Лурдес Лопес, директор Miami City Ballet, звернувся до нього, бажаючи допомогти українському танцівнику, який потрапив в біду, він вагався. «Я не був упевнений», — сказав він. «Маямі так далеко від України, від Європи», – пише The New York Times.
Та навіть так далеко від дому думки про війну ніколи не залишаються далекими. «Війна завжди», — каже Станіслав Ольшанський. «Коли ти не думаєш про це, раптом щось тобі нагадає».
Коли почалася війна, Ольшанський, на той час головний танцюрист Національного балету України, був на гастролях у Нідерландах разом із голландським танцівником та своїм українським колегою Олексієм Тютюнником. Ольшанський і Тютюнник вирішили залишитися там, виступаючи на благодійних гала-концертах, щоб зібрати кошти на військові дії, а потім допомагали у створенні Об’єднаного українського балету, групи українських танцюристів, які опинились за кордоном через російське вторгнення.
Саме в Гаазі Ольшанський познайомився з Ратманським, коли влітку 2022 року український балет репетирував його «Жізель». Театр багато гастролював — у Нідерландах, Великобританії, Австралії та США, але згодом підтримка зникла, і трупу розформували. Деякі танцюристи повернулися в Україну, інші приєдналися до ансамблів за кордоном. Деякі з тих, хто залишився в Гаазі, намагаються створити меншу версію групи.
Ольшанський покинув Гаагу восени 2022 року. «Мені потрібна була компанія, розклад, щоденні заняття», — сказав він. Коли він прибув до Маямі, він майже нічого не знав ні про компанію, ні про місто. «Я бачив репетиції американських компаній в Instagram і подумав: «Це так різно, так цікаво».
Спочатку перехід здавався безпроблемним, хоча й дещо сюрреалістичним. «Я дуже позитивна, легка людина», – сказав Ольшанський. «Я живу на Маямі-Біч? Ви жартуєте? Я маю на увазі, що я з маленького містечка в Україні».
Згодом у Станіслава вперше в житті з’явилася депресія. Після репетицій він повертався до своєї квартири та годинами плакав на самоті. «Я скучив за домом, за мамою, за всім загалом», — сказав він. «Я намагався сховатися від війни, поставити стіну, але ви не можете цього зробити». За його словами, він отямився за допомогою вузького кола друзів, включаючи свого постійного партнера по танцях Дон Аткінс і бразильського танцюриста Руї Круза.
Коли Стас відчуває потребу поговорити з українцем, у нього є Юлія Москаленко, яка приєдналася до компанії незадовго до нього. Вони знайомі ще з дитинства, з часів балетної школи в Києві.
Попри увесь свій шалений успіх у США, Станіслав має намір колись таки повернутися в Україну. У Кременці досі живуть батьки Станіслава – Алла та Валерій та інші родичі.
Довідка
Станіслав Ольшанський народився у Кременці, навчався у місцевій школі. У 10 років вступив у Київське державне хореографічне училище. Згодом навчався у Херсонському державному університеті.
Працював у Львівському Національному академічному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької.
З 2016 року – перший соліст Національної опери України. Партії: Принц (Лускунчик) («Лускунчик» П. Чайковського), Александр («Дама з камеліями» на музику різних композиторів), Солор («Баядерка» Л. Мінкуса), Альберт («Жізель» А. Адана), Розбійник («Снігова королева» на муз. П. Чайковського та інш. композиторів), Блакитний птах («Спляча красуня» П. Чайковського), Мельник («El sombrero de tres picos (Трикутний капелюх)» М. Д. Фальї), Бусгосу («Ночі в садах Іспанії» М. Д. Фальї), Базиль («Дон Кіхот» Л. Мінкуса) та інші.
Фото з публікації у The New York Times та зі сторінки Станіслава Ольшанського у Фейсбук