Іван – справжній герой нашого часу! З перших днів повномасштабного вторгнення він без вагань долучився до війська та служить у 211 понтонно-мостовій бригаді Сил Підтримки Збройних Сил України.
Військовослужбовець родом із мальовничої Тернопільщини, Кременецького району, і його рішучість та відданість – приклад для кожного з нас. Про це повідомили “Терміново” у 211-понтонно-мостовій бригаді Сил Підтримки ЗСУ.
Згадує той перший шок, коли не вірилось, що все це дійсно відбувається насправді:
– Все почалось неочікувано, жорстко та просто шокувало. Але вдома сидіти я не збирався, тому не задумуючись попрямував до найближчого ТЦК аби якнайшвидше долучитись до лав ЗСУ, – каже Іван, розповідаючи про свій шлях.
Раніше він служив у морській піхоті, у далекому 1995-1996 роках, що навчило його дисципліні та справжній залізній витримці, а цивільному житті майстрував на будівництві цілих 15 років. Тепер Іван – командир відділення буксирних катерів у 211 понтонно-мостовій бригаді.
– Моя робота специфічна та не з легких. Треба бути і механіком, і водієм, постійно працювати з людьми. А на воді необхідно діяти швидко, обережно та злагоджено, адже ніколи не знаєш, що може трапитись і будь яка зупинка, це завжди великий ризик для всіх.» – зізнається він.
Іван розповідає про брак фахівців, про необхідність навчати новоприбулих військовослужбовців, які до війни були звичайними цивільними.
– Нам дуже необхідні люди, при чому те, хто ким був і чим займався до цього, взагалі не важливо, адже у війську є досить різних спеціальностей та напрямків для будь кого. Головне – це бажання бути корисним, а всьому, що потрібно – ми навчимо та зробимо з будь кого справжнього фахівця своєї справи! Тому, хто ще має сумніви, долучайтесь, та давайте боротись із ворогом разом! – каже Іван.
Захисник з гордістю ділиться історіями про те, як його відділення будувало понтонні переправи на Миколаївщині, займалось наведенням паромних переправ та з бійцями бригади евакуйовували понтони. Будучи на Херсонщині військовослужбовці евакуйовували різну техніку, а на Донеччині зміцнювали оборону, будуючи фортифікаційні споруди.
За видатні досягнення у бойових діях на Сході, захисник був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест» та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Кращий сержант Збройних Сил України».
Найдивовижнішою історією Іван називає знахідку кошеняти на Херсонщині.
– Прибилося до мене маленьке кошеня. Воно всюди слідувало за мною, зі мною спало, їздило за продуктами, вечеряло, та завжди зустрічало як повертався з завдань. Назвали ми це маленьке пухнасте щастя Тетяна, саме так звали господиню у якої ми винаймали житло.» – розповідає з посмішкою військовий.
– Ще до від’їзду додому кошенятко встигло стати нашим талісманом. Воно завжди було поряд, то сховається в тіні броні, то вилізе на плече, то покладе лапку на рукав, саме тоді, коли треба хоч трохи тиші серед турбот. Інколи я думав: може, це вона нас береже, своїм маленьким серцем тримає наші нерви цілими. Побратими сміялися: «Тетяна – наш маленький командир морально-психологічної підтримки!». І правда, з нею було ніби якось легше дихати.» – згадує Іван.
Після повернення додому, кошеня одразу стало домашнім улюбленцем усієї родини. Але на цьому сюрпризи не закінчились.
– Коли я привіз кицьку з Херсонщини додому, вона подарувала нам ще четверо маленьких кошенят, ото була радість та забава для всіх. Насправді, я навіть не думав, що разом з нею у мій дім зайде відчуття тепла й простого щастя. Вона наче закріпила невидимий місток між фронтом та домом. А котенята… Вони виросли, знайшли добрі руки – хто залишився з нами, хто пішов до друзів. Але цей «бонус» я згадую як знак: життя вперто триває навіть там, де гуде небо! – розповідає військовий.
Для Івана побратими з бригади – це вже давно сім’я.
– За ці роки я зрозумів: бригада – це не просто мій підрозділ. Це – моя сім’я! Четвертий рік у війську, і коли кажу «моя родина», то першими в голові з’являються обличчя моїх побратимів. Ми знаємо слабкі та сильні сторони один одного, вміємо мовчати там, де слова зайві, і говорити тоді, коли тиша ранить… З ними я навчився триматися й не падати духом, приймати втрати і берегти кожну мить, де є сміх, чай у металевій кружці та надійна опора побратима, яка завжди поруч – каже Іван.
Що буду робити після перемоги?
– Чесно, про це я ще не думав, – відповідає воїн. – Поки дуже багато роботи та завдань, та й у мене насправді лише одні думки лише про те, як прискорити нашу перемогу! – каже військовослужбовець.
На українського захисника вдома чекають діти, мати, сестра, кицька Тетяна та маленькі пухнастики.
– Служба у війську навчила мене простих речей: не пропускати дрібні радощі, берегти своїх та вчасно надавати допомогу тим, хто цього потребує. І кицька Тетяна, нагадує мені про це щодня. Бо інколи одна маленька тваринка може зробити більше для серця, ніж найдовша відпустка. А моя найбільша опора — це мої побратими, моя надійна військова сім’я. Разом ми тримаємось, разом і переможемо! – гордо каже захисник.
About the author
У Бучацькій громаді лисиця зі сказом покусала людину
У селі Дуліби, що на Бучаччині, підтверджено випадок сказу у лисиці. Вона зайшла у двір та покусала людину. Про це повідомили у Бучацькій міській раді. "23 червня 2026 року до жителя села Дуліби забігла агресивна лисиця. Під час спроби відігнати її чоловік отримав укуси. Тварину було ліквідовано, після чого спеціалісти Бучацької дільничної лікарні ветеринарної медицини відібрали патологічний матеріал та направили його на дослідження. За результатами лабораторних досліджень Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби від 29 червня 2026 року підтверджено, що лисиця була хвора на сказ. Постраждалий проходить курс антирабічної вакцинації," - йдеться у повідомленні. Від 2 липня 2026 року у селі Дуліби запроваджено карантин.
На березі було не проштовхнутися. Як раніше виглядав елітний курорт Тернопільщини (архівні фото)
Пальми над Дністром, нудистський пляж, потяг-люкс із Варшави та відпочивальники, які приїжджали сюди здалеку. Так виглядав курорт, який колись порівнювали з Флоридою та Палм-Біч — а сьогодні про нього нагадують лише архівні фото. Ще менше ста років тому на пляжах Заліщиків справді не було де яблуку впасти. Місто, що фактично є півостровом у глибокому яру Дністра, дев'яносто років тому вважалося престижним курортом Європи. Курорт, який змагався з Австро-Угорщиною та Європою за увагу туристів Своєю популярністю Заліщики завдячують унікальному мікроклімату: місто розташоване в долині Дністра, оточене вигином річки, що створило особливий, схожий на середземноморський клімат, який здавна сприяв розвитку виноградарства й садівництва. Завдяки зручному залізничному сполученню, яке з'явилося наприкінці ХІХ століття, місто увійшло до трійки найпопулярніших курортів Австро-Угорської імперії. Справжній розквіт настав у міжвоєнний період. У 1920–30-х роках береги Дністра почали активно забудовувати пансіонатами — їх звели кілька десятків, а місцеві […]
Перекидало лавки через двір і зносило дітей: все про наслідки негоди на Кременеччині
Потужна злива, що обрушилася на Кременецьку громаду ввечері 2 липня, наробила лиха відразу в кількох селах. У Бонівці вихор перекидав гойдалки через подвір'я, у Горинці стрімка течія мало не забрала життя трьох дітей. Влада вже проводить комісійний обхід постраждалих господарств, а рятувальники й досі отримують слова подяки від врятованих родин. "Терміново" розповідає все, що відомо про наслідки негоди станом на зараз. Що сталося 2 липня близько 17:00 на Кременеччину налетіла негода з сильним вітром і зливою. Найбільше постраждали села Бонівка та Горинка Кременецької територіальної громади: там зривало дахи, валило дерева, пошкоджувало лінії електропередач і підтоплювало будинки. Стихія в Бонівці За словами очевидців, вихор у Бонівці був настільки потужним, що перекидав гойдалки з одного подвір'я на інше. Одна з місцевих жительок опинилася безпосередньо в епіцентрі негоди — за її словами, вихор закрутив її з такою силою, що жінка не одразу зрозуміла, […]
На головному стадіоні Тернополя повністю замінюють покриття (відео)
На Тернопільському міськомустадіоні імені Романа Шухевича стартував демонтаж старого газону — техніка зняла трав'яне покриття повністю. Роботи є частиною масштабної модернізації головного ігрового ядра арени, повідомляють на сторінці "Нива Тернопіль". Покриття стадіону планують оновити відповідно до сучасних стандартів. Техніка та фахівці демонтували старий натуральний трав'яний газон, який за останні роки значно виснажився через постійні навантаження. Кадри з демонтажу оприлюднила «Нива Тернопіль» — на відео видно повністю зняте покриття поля. Стан газону на головному стадіоні неодноразово критикували вболівальники та журналісти — під час матчів Першої ліги поле подекуди виглядало як земля без трав'яного покриву. Нагадаємо, нещодавно "Терміново" писало, що на початку 2025 року єдину в місті арену з професійними біговими доріжками передали в оренду ФК «Нива» на 15 років - під обіцянку залучити 100 мільйонів гривень інвестицій. Натомість замість модернізації тернополяни отримали фактично закритий об'єкт: вхід для звичайних мешканців суттєво обмежили. […]
Мати з Тернопільщини вирушила майже до передової, розшукуючи зниклого сина (відео)
Понад рік родина Січкунів з Тернопільщини живе на межі надії та невідомості. Їхній син Назар, боєць 37-ї окремої бригади морської піхоти, зник безвісти під час бойового завдання на Волноваському напрямку. Мати самотужки вирушила на Донеччину на пошуки сина, а батько, який теж воював, не пережив цієї звістки. Дім батьків досі зберігає пам'ять про Назара — туї та яблуня в саду, посаджені ним ще підлітком разом з батьком, особисті речі в кімнаті, прапор морської піхоти, конспекти з домедичної допомоги та військові записи. Про історію родини Січкунів розповіло Суспільне Тернопіль. Контракт зі Збройними силами Назар підписав у 23 роки — щоб служити поруч із батьком, який на той час уже захищав країну. Проходив службу в 37-й бригаді морської піхоти, виконував завдання на Донеччині. Останнє відео, яке бачили рідні, — Назар із побратимами прямує на позиції біля Розливу на Волноваському напрямку. Після цього […]
На Тернопільщині сильно обмілів Дністер (фото)
На Тернопільщині сильно обміліла річка Дністер. Про це повідомляють місцеві жителі. Зокрема, житель Чортківщини Зореслав Кумпан опублікував в групі "Люблю Заліщики - Love Zalischyky - Lubię Zaleszczyki !" фото обмілілої річки. "Дністер пересихає. Чекає дощу", - пише Зореслав. Ганна Костів-Гуска пише: "Річка заростає водорослями...нижче по течії... Екологічна катастрофа...". Ймовірно, причиною пересихання колись повноводної річки є мінімум опадів та сильна спека.
