Нового директора Кременецько-Почаївського ДІАЗу Василя Ільчишина за науковою діяльністю знають не лише в Україні. Про Залозецький музей, який він створив фактично з нуля, чув кожен, хто цікавиться історією. Встигли полюбити його й студенти у Кременецькій ОГПА ім. Тараса Шевченка, де пан Василь викладав деякий час. Та наразі педагогічна діяльність відійшла на другий план. Адже робота у ДІАЗі вимагає не лише знань в конкретній галузі. Сьогодні це максимум часу, уваги до багатьох юридичних деталей та, без перебільшення, нервів. Чому відмовився від кар’єри за кордоном, чому саме його призначили директором заповідника у Кременці і як збирається зробити із нього національний, Василь Ільчишин розповів “Терміново”.
Читайте також: Недорахувалися старовинних ікон, церковної атрибутики, стародруків – перевірка у Миколаївському соборі у Кременці
- Кілька років тому у Вас була успішна кар’єра за кордоном. Та все ж вирішили повернутися в Україну. Чому не залишилися?
- Коли їхав за кордон – це був крок у невідомість. Влаштувався у Словаччині, це була стабільність, постійна робота. Але жив на дві країни. На цей час в Україні ремонтував свій будинок. І, коли словаки поставили питання категорично, бо їх теж не влаштовував сезонний працівник, то обрав все ж Україну. Я не бачив себе за кордоном, хоч і непогано реалізовував себе там у професійній сфері. Хотів робити щось своє, реалізувати себе як окрему наукову одиницю. У наших бюрократичних умовах це важко, але можливо.
- Залозецький музей Ви створили з нуля. Його і Вашу роботу тепер ставлять за приклад. Як це вдалося?
- Так, це правда. І навіть не з нуля. Бо нам дали фактично аварійне приміщення. Але там зібралися однодумці, друзі, які згуртувалися навколо цієї ідеї. Потім з’явилися меценати та влада підтримала. Всі разом і досить швидко, хоч дещо завадив ковід, а потім і війна, ми довели це до кінцевого результату. Хоч були й моменти, що руки опускалися. Зараз музей функціонує, він відомий не лише в Україні, а й за кордоном.
Директор діазу повинен бути незаангажованим
- У Залозецькому музеї зараз інший директор, Ви ж у Кременці. Як думаєте, чому саме Вас призначили директором Кременецько-Почаївського ДІАЗу?
- Напевно у Міністерстві культури були на це причини. У контексті тих умов і подій, які зараз відбуваються у Кременці, для ефективного управління, потрібна людина незаангажована ні релігійно, ні політично, до того ж не прив’язана до місця.
- Ви живете у Залізцях і щодня доїжджаєте на роботу у Кременець? Це ж, мабуть, створює певні незручності?
- Для мене не проблема встати вранці й приїхати у Кременець. Автівкою доїжджаю із Залізців до Кременця за 40 хв (відстань понад 50 км – авт.).
- Не думали про переїзд до Кременця?
- Поки що ні, й навряд чи переїду. Маю домашні обов’язки, господарку. Але розумію, що будуть робочі обставини, коли доведеться й переночувати тут.
- За майже два місяці роботи у Кременці з ким найбільше сконтактували?
- Наприклад, з краєзнавчим музеєм працюю уже давно, ще відтоді, коли створювався Залозецький музей. Ще до відкриття, першу археологічну виставку провів у Кременецькому музеї. Нещодавно вийшла моя наукова стаття за матеріалами здебільшого місцевого краєзнавчого музею. Науково з цією установою я пов’язаний давно.
- Вам подобаються гастрономічні ідеї директора музею Андрія Левчука про борщ, гречані вареники?
- Це хороший маркетинговий хід для популяризації локальних традицій та історії. Схоже є на Залозеччині – це рибний край. Тож готуємо юшку, рибні страви. Зараз це досить поширена практика – поєднання туристичного і культурної спадщини.
У заповіднику незабаром будуть зміни
- Можливо будуть якісь спільні проєкти з краєзнавчим музеєм?
- З нового року запланована внутрішня реорганізація заповідника. У нас є два офіси. На базі культурно-освітнього відділу, що розташований у центрі міста, плануємо створити туристично-інформаційний відділ. Це буде логістичний центр, де будь-який турист зможе знайти інформацію, під’єднатися до безплатного вайфаю, взяти роздатковий матеріал, замовити екскурсію. Щось схоже планують створити на базі краєзнавчого музею та академії. Ці центри не конкуруватимуть, а співпрацюватимуть і доповнюватимуть один одного.
- Як зараз співпрацюєте з НПП “Кременецькі гори”? Адже раніше були проблеми й суперечності через те, що певні об’єкти ДІАЗу розташовані на землях нацпарку.
- Це питання вже вирішили за попереднього керівника. А з директором нацпарку у нас є домовленості про спільні проєкти. Тож буде плідна співпраця.
- А як з місцевою владою? Бо теж є спірні питання, наприклад, про міський парк, який також зараз належить ДІАЗу.
- Я зустрічався з міським головою та його заступниками, спілкувалися й по спірних питаннях і по розвитку туризму. Ми не маємо бути конкурентами, а партнерами. Якщо будемо працювати злагоджено, то це буде добре і корисно для всіх. Але є й конфліктні, гострі питання, про той же парк. Та, думаю, що в майбутньому це вирішимо.
У нас хороші стосунки й з Кременецькою військовою адміністрацією, й з обласною. Є співпраця, спільні думки, погляди, ідеї. Допомагаємо один одному, наскільки можливо.
У Почаєві складна ситуація, але вона вирішиться
- А що з Почаївською лаврою і Кременецьким жіночим Богоявленським монастирем? Коли ці святині звільнять від УПЦ?
- У Богоявленському монастирі також закінчився договір оренди. По ньому наразі тривають суди. Там схожа ситуація, як була у Миколаївському соборі. Тож все йде до логічного розв’язання. Стосовно лаври, то там викрито низку порушень, відкриті кримінальні справи. Там складна ситуація, але рано чи пізно вона вирішиться, як це сталося у Києві.
- Після того, як Миколаївський собор у Кременці звільнили від парафії УПЦ, є багато незадоволених. Чути критику, наприклад, говорять про те, що з собором станеться те ж, що з будинками-близнюками. Що насправді буде з цією пам’яткою побутової архітектури, яка продовжує руйнуватися?
- З будинками-близнюками є проблема. Там існує юридично невідповідність: споруда на балансі ДІАЗу, а квартири у приватній власності. Як так сталося, треба з’ясовувати у міській раді. Можливо, квартири надали ще до створення заповідника. Але, думаю, з часом це питання вирішиться. Адже є проєкт реставрації. Навіть котрогось року виділили кошти 26 грудня, які потрібно було освоїти за 4 дні, а це нереально.
- Свого часу активно обговорювалася можливість відкриття на Замковій горі кафе. Кременчани по-різному ставляться до такої ідеї. Але з точки зору туризму це, мабуть, логічно?
- Так, з точки зору туризму це нормально. Але не там, де планувалося – у пороховій вежі. Є проблема. Будь-який заклад громадського харчування повинен мати воду, туалет. На Замкову гору вода не підведена і зробити це досить непросто. Аби провести воду до самих руїн, потрібно вже втручатися у ландшафт, архітектуру. Тож робити це там, де планували, невдала ідея. На цьому місці, можливо, буде експозиція, у якій представимо матеріали з розкопок замку. А кафе можна зробити там, де парковка.
Кременецько-Почаївський заповідник має стати національним
- Ви говорили про те, що Кременецько-Почаївському ДІАЗу необхідно присвоїти статус національного і над цим ще потрібно працювати. Про що саме йдеться, чого не вистачає заповіднику, аби стати національним?
- По-перше, повинна бути певна кількість історичних об’єктів, яких нам вистачає. Більшість з них пам’ятки національного значення. Та є й кадрові моменти: має бути відповідна структура, штат. Плюс є вимоги до фондів. Тобто кількість предметів, що входять до Музейного фонду України. І тут у нас проблема, бо їх не вистачає. Має бути понад 30 тис., а у нас є близько тисячі. Тому зараз важливо зробити інвентаризацію, усе брати на облік. Якщо монастир – об’єкт заповідника, усе, що є у ньому – власність держави, та повинно бути у переліку Музейного фонду України. Це стосується усіх заповідників.