У 2014 році волонтерський рух у протидії державі агресора набув загальнонаціонального масштабу. Від початку нападу агресора люди допомагали всім, чим могли. Багато тернополян теж не залишились осторонь біди, що поглинула Схід України.
Того ж року за дослідженням фонду «Демократичні ініціативи» спільно з «Київським міжнародним інститутом соціологічних досліджень» третина населення України переказувала кошти українській армії. 23% громадян скористалися допомогою благодійних фондів та волонтерських організацій, передавши кошти, речі та продукти через них.
Зараз наче все більш тихо. Та все ж волонтери є. І армія потребує піклування простих громадян, яких захищає.
Тетяна Запаранюк – викладач коледжу економіки права та інформаційних технологій ТНЕУ. З перших днів агресії Кремля вона стала волонтером. З нею ми поговоримо про те, чого зараз бракує армії, чому й досі волонтери необхідні військовим, про жінок на війні.
– Ви з перших днів допомагаєте армії?
– Так, з перших днів я стала волонтером. Тому що свідомість людини має здатність пробуджуватися в момент, коли ти розумієш, що є речі набагато важливіші за життя, яке було до того. Життя поділилося на «до» і «після».
– Коли ви побували перший раз на передовій, що ви побачили? Які були перші враження?
– Було сумно. Армії, як такої, не було. Обладнання, їжа, амуніція – усе це було відсутнє. І радше скидалося на штрафбат. Ми віддавали навіть те, що мали на собі. Це було дуже болісно. Тим більше, що з усієї України, зокрема із Західної (будемо говорити про Західну), йшли величезні бочки з варениками, тушкованки, інші страви. Безумовно, все це йшло, тому що не було що їсти.
Але в порівнянні з тим роком і на даний момент, звісно, тільки зрушення. Все, що перелічено, раніше не було, а зараз є.
– Образно кажучи: український солдат 2014 року і український солдат сьогодні. На вашу думку, як змінилося його психологічне бачення на війну? Наскільки він став мужнішим, впевненішим з точки зору психології? Не йде мова про забезпечення.
– Розумієте, люди, які йшли в 2014-му і в 2015-му роках в армію, вони бачення не мали про війну. Уявлення про війну для нас усіх обмежувалося фільмами, і на тому був край якимось стратегічним діям. Вони йшли ідейно, що теж не менш важливо. Та коли почали вчитися, здобувати необхідні знання, створювалися спеціальні військові бази для цього, тоді відкривалися можливості бути правдивим солдатом. Ти, як солдат, не можеш ставати тягарем для тих, хто поруч. Це напевне найстрашніше, коли без відповідних навиків не вмієш прикрити спину побратима.
Вони тепер вже інші люди. Хлопці за контрактом, і це вже інші історії.
Наведу приклад: батальйон «Донбас», командир батальйону В’ячеслав Власенко-«Філін», легенда Збройних сил України. Після довгих спілкувань він дозволив приїхати до них. Моє уявлення про нього повністю було виправданим. Власенко – це така військова глиба, яка чітко розуміє, що робить. Ми потрапили тоді в, м’яко кажучи, незручний момент. Жодного якогось сумніву в очах, людина просто керує і знає, що вона робить. Це вселяє в мені впевненість, як в громадянинові. І, бачачи це, я розумію, що я роблю, чим я займаюся і що хочу для них.
Ось дивіться, навіть прості речі. Літня їдальня, лазня – хлопці зробили все самі під керівництвом командира. Така лазня навіть не в кожного вдома є. Він каже: «Я не збираюся за них робити, моя справа – їх підтримати. Хочете – зробіть! Вам тут жити. Нам тут воювати. Нам тут має бути комфортно». Це ось така стратегія «Філіна».
– Ви буваєте там неодноразово. А як місцеве населення? За п’ять років війни чи змінили вони свою думку у ставленні до України, не кажучи про відношення до військових?
– Напевне п’ять років замало для лагідної українізації місцевих. Десятиліттями вони були налаштовані проросійськи. Це треба визнавати. Це треба розуміти. Аби з ними хтось вів бесіди про те, що треба любити Україну, – ні. Аби їм хтось пояснював, що не Росія їхня батьківщина і територіальна цілісність це важливо, – ні. Цього раніше не робилося. Коли військові дії там зустріли «на ура» для сторони Росії, це провина наша. Місцеві не захищали свою країну, вони або тікали, або підтримували окупанта. Безумовно, що не всі! Але в більшості своїй так були налаштовані. З покоління в покоління їх хилили на Росію.
Хлопці уже давно не ведуться на провокації від місцевих, хоча там військових дістається добряче. За це їм велика повага. Бо, повірте, це далеко не просто знаходитись в таких умовах під психологічним тиском. І плюс до того, військові надають місцевим допомогу, ніколи не відмовляючи. І, звичайно, в багатьох місцевих змінилося бачення на війну.
Приклади беруть місцеві від місцевих. У Попасній є родина, яка від початку підтримувала українську армію. Коли відбувається ротація, вони йдуть знайомитися, приймають вдома, знайомляться з сім’ями хлопців, дружать. І завжди там був синьо-жовтий прапор, завжди там була Україна. Словом, вони якраз є прикладом для тих людей, які раніше були агресивно налаштовані, які, можливо, не сприймали ані наших воїнів, ані України. І ця сім’я якраз стала місточком для багатьох місцевих у перехід до України. І безумовно, містком є наші військові без агресії. Це створює ґрунт, аби повертати їх лицем до нас.
– Уже помітно, що в сьогоднішні дні нема настільки активного волонтерського руху. Люди уже не та помагають армії як в 2014-му і 2015-му. Але все ж, чого ще потребує від волонтерів армія?
– Допомоги армія потребує. Армії потрібно не стільки смаколиків, хоча їх і також. Вони як діти, вони хочуть цукерків, солодощів, хочуть щось із дому. Їм важлива наша підтримка.
На жаль, війна стає настільки звичною і буденною, що фраза «кількість двохсотих, кількість трьохсотих» уже не має прізвищ. Це страшно стає. Але ти знаєш прізвища, і щоразу ховаєш в собі когось… Знову, знову, знову ці втрати…
Не можна цього допустити, щоб люди збайдужіли і почали думати, що десь йде війна. Війна не десь, вона поруч. І коли ти знаходишся за 300 метрів від лінії фронту, ти це розумієш дуже чітко. Ти бачиш позиції вояків, розумієш, що завдяки їм знаходишся тут: йдеш з дитиною до школи, йдеш на роботу, тобі не стріляють над головою міномети. Тоді ти цю вдячність відчуваєш максимально, наскільки можеш відчути.
– Жінки на війні? Їм там як?
– Так як і всім. Жінка там – завжди воїн, але до них добре ставлення. Хлопці дуже їх бережуть. Бути жінці на війні – це навіть бонус. Коли я їду, для мене там суцільна опіка і турбота, не кажучи вже «чи ти їла, чи ти пила».
Напевне це дуже важливо відчувати взаємний турботливий варіант. Звісно, немає різниці, боляче.., та дуже біль, коли жінка гине. Вона – матір. Як Яна Червона – залишилось двоє дітей сиротами. Це страшно. Це, мабуть, найстрашніше в усьому. Не дискомфорт війни, не дискомфорт побутових моментів у війні. Найстрашніше – це смерть жінки-воїна – воїна і матері. Це неможливо сприйняти, неможливо зрозуміти.
– Що там хлопці говорять про те, чи посувати передову вперед, звільняти наші землі від окупанта?
– Передова посувається. Це робиться повільно, бо є мирне населення. Це надзвичайно ускладнює рух. Тим більше, що, як ви знаєте, терористи прикриваються мирним населенням, як живим щитом, дітьми і жінками, як зазначив агресор. Це одна з найперших причин.
Друга складність. Так, хлопці хочуть йти вперед. Люди потребують завершення війни. Але завершення не капітуляцією, а обов’язково має бути викинутий ворог за кордони нашої держави. Оскільки зараз політична ситуація є досить хиткою і люди не мають чіткого уявлення щодо стратегії і подальшого войовничого настрою, тому зараз цей момент він такий. А домовленість для нас не має ніякого сенсу. Бо навіщо тоді цих п’ять років було? Ми бачимо мету лише у кінцевій абсолютній перемозі – викинути ворога за межі країни. Це обов’язково відбудеться, аби тільки ми не стали назад. Не здалися морально, не здалися фізично і розуміли, що війна є доти, доки не стане нашою перемогою.
___________________________
Ви можете допомогти Армії
Реквізити для благодійної допомоги Армії в рамках ініціатив
волонтера Тетяни Запаранюк
Картка Приватбанку:
5168 7573 9718 8139
Отримувач: Запаранюк Тетяна Валеріївна
About the author
Дощові води з котловану на вулиці Миру злили в Серет (фото, відео)
У Тернополі на вулиці Миру сьогодні зібралися обурені мешканці навколишніх будинків. Вони виступають проти будівництва багатоповерхівки по сусідству. Під час негоди останніх днів дощі затопили котлован, який вирили під забудову. Це призвело до зсуву ґрунту, зокрема, і тротуару. Поруч паркова зона. Депутатка цього округу Оксана Яциковська скликала представників архбудконтролю міської ради, екологічної інспекції, земельників. До людей вийшли проектант будівництва, а також людина, яка називала себе забудовником (свого прізвища чоловік не назвав). Зустріч відбулася перед зачиненими воротами. На територію забудови людей не пропустили. – Йде зсув ґрунту. Тротуар вже весь пішов у яму, дорога тріщить. Вони ці тріщини заливають цементом, – каже мешканка з сусіднього будинку Лариса Карпенко. Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по зміні її цільового призначення площею 0,3900га за адресою вул. Миру,4В ТОВ «Акваріум – 1» сесія Тернопільської міської ради затвердила ще в серпні минулого року. Чоловік, який […]
«Не можна допустити, щоб люди збайдужіли. Війна не десь, вона поруч». Інтерв’ю з волонтеркою
У 2014 році волонтерський рух у протидії державі агресора набув загальнонаціонального масштабу. Від початку нападу агресора люди допомагали всім, чим могли. Багато тернополян теж не залишились осторонь біди, що поглинула Схід України. Того ж року за дослідженням фонду «Демократичні ініціативи» спільно з «Київським міжнародним інститутом соціологічних досліджень» третина населення України переказувала кошти українській армії. 23% громадян скористалися допомогою благодійних фондів та волонтерських організацій, передавши кошти, речі та продукти через них. Зараз наче все більш тихо. Та все ж волонтери є. І армія потребує піклування простих громадян, яких захищає. Тетяна Запаранюк – викладач коледжу економіки права та інформаційних технологій ТНЕУ. З перших днів агресії Кремля вона стала волонтером. З нею ми поговоримо про те, чого зараз бракує армії, чому й досі волонтери необхідні військовим, про жінок на війні. – Ви з перших днів допомагаєте армії? – Так, з перших днів я […]
ЦВК офіційно визнала Володимира Зеленського наступним президентом України
ЦВК склала і оголосила протокол про результати повторного голосування 21 квітня 2019 року з чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року. 30 квітня відбулось чергове засідання Центральної виборчої комісії. Відповідно до Закону України "Про вибори Президента України", на підставі протоколів окружних виборчих комісій про підсумки повторного голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів, у тому числі з поміткою "Уточнений", та протоколу Центральної виборчої комісії про підсумки повторного голосування в межах закордонного виборчого округу Центральна виборча комісія склала та оголосила протокол про результати повторного голосування 21 квітня 2019 року з чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року. У протоколі зазначено, що до виборчого бюлетеня для повторного голосування 21 квітня 2019 року з чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року було внесено дві кандидатури: Зеленський В.О. та Порошенко П.О. Відповідно до Закону України "Про вибори Президента України" за підсумками […]
Мандрівки селами Золотого Поділля: Кокутківці та Висипівці – від старенької церкви до лебединого озера (фоторепортаж)
Війна недалеко Кокутківців колись була неабияка. Сто років тому річка Нестерівка відчувала тупіт солдатських чобіт. У навколишніх селах базувалися війська трьох імперій: Прусія, Австро-Угорщина, Росія. Частина перша: Нестерівці та хутір, якого нема на Святій горі Затоптане кладовище безіменних солдат Дорогою, якою марширували армії, прямуємо від Нестерівців в Кокутківці. На угорському сайті архівних фотографій http://fortepan.hu викладені світлини Першої світової. Одна з них датується 1917 роком. На світлині показано поховання близько сотень могил. У короткому поясненні до старого фото вказано, що це ховають солдат 23-го Угорського піхотного полку Австро-Угорщини. Помітно: літній період, чоловіки біля могил легко одягнені. Український історик, краєзнавець, дослідник військово-історичних подій Сергій Ткащов каже, що там могли бути поховані не тільки угорці. А також є думки, що військове кладовище виникло раніше. – Можливо воно було облаштоване в 1915-1916, коли фронт стояв вздовж Серету довший час. Ось цей полк того періоду […]
Мандрівки селами Золотого Поділля: Нестерівці та хутір, якого нема на Святій горі (фоторепортаж)
Замість вступу Процес децентралізації в Україні триває. Мешканці невеликих сіл вирішують, до якого центру об’єднаної громади приєднатися. Адміністративна реформа передбачає, що волевиявлення сільських рад повинна схвалити ще й обласна влада. Відтак, кілька років тому появився Перспективний план Тернопільської області. Згідно з цим документом населені пункти Нестерівської та Висиповецької сільських рад мали би ввійти до Озернянської ОТГ Зборівського району. Однак, тут люди вирішили інакше – вони хочуть приєднатися до громади Тернополя. У Тернополі теж начебто не проти. Лише депутати обласної ради ніяк не схвалять бажання мешканців, тим самим внісши зміни в Перспективний план. Та поки обласна рада роздумує, ми помандрували п’ятьма селами Нестерівці, Кокутківці, Висипівці, Серединці та Воробіївкою. Довкола цих сіл є місця, які внесені на карту історії України та пов’язані з визначними подіями та долями відомих особистостей. Барвінські у Нестерівцях та їх гості Через кожне село Нестерівської і Висиповецької сільських […]
Степан Барна заявив, в який день напише заяву про відставку з посади голови Тернопільської ОДА
Степан Барна заявив, що звільниться з посади голови Тернопільської ОДА після інавгурації нового президента. Відео про своє рішення Степан Барна оприлюднив у мережі Фейсбук, записавши його на горі Бона в Кременці. – Сьогодні я заявляю, як тільки відбудеться інавгурація новообраного президента України, я покладу перед ним заяву про відставку, – наголосив він. Також додав, що буде максимально допомагати тим, хто буде розвивати Україну в євроінтеграційному напрямку. А також стоятиме на позиції недопущення реваншу. – Недопущення приходу в політику тих людей, які знищували Україну впродовж останніх, багатьох років і намагалися її загнати в російське ярмо – заявив наразі чинний голова Тернопільської ОДА. Додамо, за результатами голосування у виборчих округах Тернопільщини з невеликим відривом від Петра Порошенка переміг Володимир Зеленський. За екзит-полом Володимир Зеленський здобув довіру 73% виборців. Раніше, журналісти «Терміново» вияснили, яким чином з обласного бюджету Тернопільщини фінансувалася агітація за кандидата […]
