Печальною і реальною історією одного бійця з Кременця поділилася волонтер Світлана Трофимлюк. Вона розповіла, що після року війни, досі є захисники, які змушені повністю самостійно забезпечувати всім необхідним на фронті. Все через те, що до них просто не доносять необхідної інформації.
Реальні факти після року повномасштабного вторгнення. У Кременецький Будинок культури (там надають волонтерську допомогу військовим та переселенцям – авт.) прийшла літня жінка і несміливо запитала, чи можна вибрати речі для свого сина і побратимів, які знаходяться з перших днів вторгнення в гарячих точках і є добровольцями…
Дівчата враз почали допомагати, щоб підібрати необхідне. І, розговорившись, жінка розповіла, що син вивчився в інституті в Тернополі і міг би ухилитися (проблеми з спиною) і не йти на війну, але він вибрав захист України. Але так, як він був добровольцем і ще було все нерегульовано і не було забезпечення, то рідні віддавали останні кошти, щоб більш – меньш одягнути, взути і т. д.
Мама Юри (також хвора, перенесла інфаркт) цілий рік самотужки висилала за потребами своєму сину і його побратимам. І ось лише через рік в село, де вона проживає донеслась інформація, що у Кременці є волонтерські осередки, які допомагають військовим.
Дівчата з Будинку культури швидко відгукнулися і дали координати, куди звернутися. Мама плакала і була здивована, що все по запиту сина (позвонили до сина волонтери з “Єднаємося небайдужі”) було надано безкоштовно і в повному обсязі за потребами. Також заїхали до лікаря – добровольця, волонтера Віктора Панфілова, який з’ясувавши проблему бійця назначив лікування (вже все добре).
Ось така історія. Мораль в тому, що староста цього села (і є, на жаль, багато інших старос) не цікавиться і в перші дні війни не надав інформацію, де можна отримати волонтерську підтримку і допомогу. Є дуже багато питань, чому воюють прості люди. А ці, які можуть мінімально надати інформацію, цього не роблять… або не хочуть робити. Люди повинні бути інформовані. І старости повинні цікавитися людьми, за яких вони відповідають. Боєць і його побратими щиро дякували всім причетним. Бо вперше отримали волонтерську допомогу”, – розповідає пані Світлана.
