28.01.2022
Новини Соціальні проблеми

“Треба почати відверто говорити” – психологиня Світлана Пушкар про недитячі проблеми у дитячих садках

Дитина повертається з дитячого садочка засмучена, мовчазна, а наступного дня категорично відмовляється туди повертатися. Плаче, навіть падає в істерику. Знайома картина? Часто у таких випадках ми пояснюємо все звичайними капризами, закриваємо за собою двері в групу і поспішаємо на роботу. І рідко задумуємося над тим, що відчуває малюк у цей момент. А пережиті у ті хвилини емоції наносять психологічну травму. І це не перебільшення, – каже психологиня Світлана Пушкар.

Ми звертаємося до теми, яку у нашому суспільстві прийнято замовчувати. Сьогодні на поверхню піднімають проблеми домашнього насильства, закликають з ним всіляко боротися. Зачіпають й питання булінгу у школах, навіть врегульовують його законодавчо. А як бути із насиллям щодо найменших членів суспільства – вихованців дитячих садочків? Вони найбільш вразливі, не можуть пояснити, що саме з ними відбувається, описати свої емоції.

Читайте також: Тернополянин звинувачує вихователя у насиллі

Що робити, коли ваша дитина категорично відмовляється від відвідування садочка, як не пропустити одного з найважливіших моментів у її житті, розповідає Світлана Пушкар.

Дитина не повинна відчувати себе покинутою

  • Світлано, ти, мабуть, одна з перших на Тернопільщині заговорила вголос про насилля у дошкільних навчальних закладах. Бо ж у нас прийнято вважати, що вихователь/вчитель майже завжди правий. Наскільки розумію, ти вирішила порушити цю проблему, коли твій син почав розповідати про різні неприємні речі, які відбуваються з дітками у садку.
  • Насправді вся ця історія почалася ще до того, як Левчик (син Світлани – авт.) почав щось розповідати. Коли він пішов у садок, то досить довго адаптовувався. Я проводила із ним там досить багато часу. Тож бачила реакцію вихователів на дітей, їх взаємодію з дітьми та батьками. Зазвичай вихователі, коли дитина починає плакати, кажуть: “Лишайте, поплаче й перестане”. Як психотерапевт я проти таких методів. Важливо бути з дитиною, доки вона заспокоїться, адаптується до середовища. Малюк не повинен відчувати себе покинутим.

Навіть, якщо взяти школу, то там діти більш контактні, більше знають та розуміють, можуть розповісти батькам, що не гаразд. До того ж, у школі перебувають півдня, а у садку – цілий. І якщо школяр може зателефонувати батькам і повідомити про якусь проблему, то малюк у садочку на неї може реагувати переважно психосоматично. Тобто дитина починає частіше хворіти.

    • Що саме вразило тебе у стосунках між дітьми та вихователями?
    • Якщо дитина плаче, опирається відвідуванню садка, то на те зазвичай є причини. Іноді я по 40 хвилин заспокоювала свого сина. За цей час бачила, як на дітей кричать не лише вихователі, а й музкерівник. Для мене це жах. Іноді можна почути, що причина такої ситуації в тому, що вихователів погано вчать. Зі свого досвіду знаю, бо за освітою вихователь, що вчать прекрасно. Особливо у нашій КОГПА ім. Тараса Шевченка.

У вихователя має бути відкрите серце для дитини

    • Є люди, які можуть працювати з дітьми, а які – ні. Іноді педагогічної освіти замало?
    • Більшість людей не свідомі узагалі того, чим займаються. Чому я пишу у соцмережах? Бо хочу щось змінити. Довести людям, що потрібно залишати роботу, яка не підходить, міняти своє життя. На щастя, засобів для цього сьогодні вистачає. Це ж стосується й роботи в освіті. У вихователя має бути відкрите для дітей серце, а не лише певні професійні навички.
    • Який оптимальний вік у дітей для початку відвідування садка?
    • Садок – не завжди необхідність, а часто вимушеність. Дитину не варто віддавати туди, бо там уже всі сусіди і діти друзів такого віку. До трьох років малюків узагалі не варто віддавати до садка. До цього віку діти дуже беззахисні і потребують батьків. Узагалі оці ранні групи, колись цілодобові групи придумали у радянському союзі. Бо усі мали працювати. Якщо подивитися на наше покоління і трохи старших за нас, виросли травмовані емоційно дорослі. Більшість з нас не мали довірливих, теплих стосунків з батьками. Нас відривали один від одного ще починаючи із пологового. А це ненормально.
    • Якщо батьки змушені віддати дитину у садок раніше, ніж у три роки – як мінімізувати негативні емоції у дитини?
    • Перш за все варто максимально відкласти цю подію, якщо дитина не готова. Коли обставини змушують віддати її у садок до трьох років, необхідно приділити час для адаптації. Привести дитину в групу не о 9.00, а о 8.00, заспокоїти, переконати в тому, що батьки не залишають малюка (бо саме так він це сприймає) і обов’язково повернуться за ним. Прощатися треба стільки, скільки дитині потрібно. І у цей момент ще й вмикатися у процес, поспостерігати, як з дітьми спілкуються вихователі і їх помічники. Чи немає примусу, залякування, присоромлення щодо дітей. Бо це найтоксичніші маніпуляції. Згодом житті вони призводять до комплексів та психологічних травм.

Батьки повинні почати відверто говорити про проблеми

    • Звідки варто починати зміни у дошкільній освіті?
    •  Це складний процес. Батьки мають почати говорити відверто. У мене минув рік, доки наважилася підняти цю тему. І не для того, щоб когось звільнили чи покарали, а для того, аби на майбутнє попередити й запобігти ситуаціям, які калічать наших дітей. Лев почав розповідати про те, що його ставили в куток і не давали іграшок аж через два місяці після того, як його забрала з садка. Коли дитина ділиться з вами проблемою, щось розповідає, важливо не пропустити цей імпульс, обов’язково вислухати, наскільки зайняті ви не були б. Важливо завжди бути на боці дитини, підтримати її.

    • Можливо варто говорити про це із вихователями, завідуючими у садках?
    • У більшості випадків це не дасть результату. З власного досвіду знаю, що прийняття на роботу у дошкільний заклад дуже часто супроводжуються певними “подяками”. Колись, після закінчення вузу, я намагалася влаштуватися на роботу в садок. Мені завідуюча сказала поставити двері. Більше мене в тому закладі не було. У мене й грошей тоді на ті двері не було, але справа навіть не в тому. І це практика більшості садків не лише на Тернопільщині. Тому йти до керівника немає сенсу, бо вона узяла “подяку” у працівника.
    • А куди тоді звертатися у разі проблеми?
    • Іти треба безпосередньо до керівника відділу/управління/департаменту освіти у вашому місті. Якщо не хочете чи не маєте можливості іти, напишіть лист. З відділом освіти Кременецької міської ради уже є відповідна домовленість. Днями я зустрілася з начальницею Наталією Щербатюк. У Кременці можна написати заяву на її ім’я (вул. Шевченка, 56, відділ освіти Кременецької міської ради, Щербатюк Наталії Юріївні). Також можете робити звернення онлайн на електронну пошту natscer@ukr.net , або vokremrada@ukr.net.

Якщо ви в іншому місті, шукаєте сайт та електронну пошту за своїм місцем проживання й повідомляєте про факт також. Лист пишіть довільної форми. Можна не вказувати свого прізвища, якщо ви дуже боїтеся, але обов’язково вкажіть місто/село, номер закладу освіти і прізвище та ім’я педагога, детально опишіть факт порушення.

Насилля щодо дитини – це не лише, коли її б’ють чи принижують. Коли у дитини блювотний рефлекс, змушувати їсти – теж насилля, залякуванням змушувати спати – насилля. Не мовчіть…

  • Іноді у дошкільних навчальних закладах є ситуації, коли у групах вихователі та їх помічники мають улюбленців, а до інших діток ставляться прохолодно.
  • Таке справді трапляється і це недобре. Колись я була на практиці в садочку. У групі був один хлопчик і лише його вихователька кликала Петька. Усіх Іванко, Василько, Галинка, а його одного Петька. Досі пам’ятаю його очі. Здається, якби я зустріла того хлопчика на вулиці зараз, то, мабуть, впізнала б.
  • Що саме пропонуєш зробити, аби змінити систему?
  • Я дуже хочу змінити цю систему на краще, щоб наші діти почувалися комфортніше.

Потрібна профілактика професійного вигорання педагогів

Перш за все треба дати якісну допомогу і профілактику професійного вигорання працівниками освіти (садки, школи). Вже знайшла університет, який цим займається, проводить вебінари з професійного вигорання. Офіційно укладається угода між відділами освіти і проводять низку заходів. Якщо міська рада у Кременці не знайде на це коштів, буду особисто шукати спонсорів, підключати грантові кошти. Не хочу, щоб далі була така прірва.

Окрім цього варто звертатися у Міністерство освіти з пропозицією та рекомендаціями змінити процедуру набору педагогічних працівників. У садках, школах, ліцеях не повинен працювати будь-хто. У нас немає якісного професійного відбору. Потрібне тестування, яке виявлятиме необхідні якості для роботи з дітьми. На роботу треба приймати за конкурсом, а не через завідувача. Потрібно уникнути поборів і хабарів. Якщо у когось є ще якісь ідеї, буду лише вдячна за підказки.

Досвід Світлани Пушкар і її сина Левчика завершився не дуже добре. Але мамі вистачило духу і сили визнати, що щось було не так, забрати дитину з середовища, де їй було незатишно. Сьогодні на це мало-хто наважується.

Ми часто досі живемо “совковою” підсвідомістю, яка шепоче нам, що вчитель/вихователь не може бути неправий, що, коли нашу дитину карають, значить – вона на це заслуговує. Ми не хочемо шукати іншого вихователя, інший садок. І у цьому помиляємося. Запускаємо часто невідворотній процес каліцтва маленької особистості, яка лише починає формуватися. А через багато років гірко про це шкодуємо і розплачуємося.

Як каже психологиня, усі ці прикрі випадки зовсім не означають, що немає чудових педагогів, вихователів від Бога, у яких покликання працювати з дітьми. Але, коли нам не пощастило зустріти таких людей, ми мусимо щось змінювати, повинні втрутитися, бо з власного досвіду пам’ятаємо – як це бути незахищеними.

Схожі пости

На Тернопільщині затьмарений алкоголем неадекват намагався вбити сокирою двох дітей та дружину (фото)

Коли у Тернополі проведуть Хресну ходу

Депутата Тарашевського з облради відпустили за третім разом

Перейти до панелі інструментів