Столітня хата за 35 км від Тернополя, у селі Сороцьке Теребовлянського району залишилася тернопільській майстрині Оксані Чмиленко від дідуся з бабусею. Тут багато часу проводили батьки майстрині, у цій хаті народився її тато. На жаль, рідних вже немає в живих, проте спогад про них завжди житиме у цій хатині. Тому Оксана Чмиленко вирішила її розмалювати, символічно, обравши візерунок із улюбленої батькової вишиванки.
Робота тривала близько місяця. Оксана Чмиленко розмальовувала фасад разом з семирічним сином Ростиславом. І якраз співпало так, що візерунок на хаті з’явився до батькового дня народження – 20 серпня. Цього дня Роману Калиняку мало б виповнитися 87 років. На жаль, понад два роки тому його не стало…
– Ця сорочка у мого батька була дуже давно. Він дуже любив цю вишиванку, – пригадує майстриня. – Постійно її одягав на святкові заходи до Дня незалежності, свят УПА, днів пам’яті, куди його часто запрошували, як учасника національно-визвольних змагань. У цій вишиванці ми його й поховали.
Як розповідає Оксана Чмиленко, її батько був у юнацтві ОУН, збирався вступати у лави УПА. За це його арештували, коли йому було 18 років.
– Підступно вичекали його в рідній хаті… Вхопили за руку в сінях, як тільки він прочинив двері. Це було зразу після різдвяних свят, а 9 травня 1953 року його засудили на 25 років заслання в Сибір. У таборах і тюрмах він провів 17 років, вийшовши достроково під амністію, – розповідає про нелегку батькову долю тернополянка.
Майстриня пригадує, як якось із батьком навіть обговорювала ідею розмалювати хату.
– Саме про вишиванку ми не говорити, просто я припускала, що на тих кутах можна нанести якісь візерунки. Досі пам’ятаю, як він тоді мрійливо усміхнувся, – каже Оксана Чмиленко. – У нього було багато планів щодо цієї хати. Її треба було обтягнути сіткою, поштукатурити. Мій батько був майстер на всі руки. Він дуже хотів це все зробити, але для себе завжди бракувало часу. І коли його не стало, то я втілила цю його мрію з іншими майстрами.
Тернополянка зауважує, що якби не коронавірус, то, можливо, не мала б часу на таку справу.
– А тут карантин – хотілося бути далі від міста, ближче до природи, – пригадує жінка. – Ми більше залишалися в селі. Тут почали з’являтися творчі ідеї.
Для візерунку-вишиванки на хаті використані акрилові фарби чорного, жовтого, зеленого, червоного та вишневого кольорів. Ці фарби не змиваються і не вигоряють на сонці. Загалом Оксана Чмиленко з сином розфарбували близько 10 тисяч квадратиків, з яких складається візерунок.
– Найскладніше в цій роботі було розграфити канву на рівну кількість клітинок зверху і знизу, – зауважує майстриня.
Бабуся Оксани Чмиленко дуже любила вишивати, дідусь робив мережку. На стінах в одній з кімнат цієї хати жінка почепила старенькі бабусині рушники, вишиті на домотканому полотні. У планах – розмалювати грубку. На ній, як варіант, планує використати якийсь із візерунків з бабусиного вишиття. А також хоче розвісити на стінах батькові фотографії, яких у нього було багато.
“ В цій хаті ще ніби вчора він наспівував “Ленту за лентою”, яка звучала з радіохвилі спеціально для нього, на його 84. Наспівував і плакав. Плакали і ми всі, ніби відчували, що вітаємо востаннє. У цій хаті частково починалася Україна для мене. Ще певне в помислах дідуся, коли він стиха коло грубки читав книги і листівки з глибоким змістом, збираючи тут гурму сусідів…У думках бабусі і її ще глибшим вишиттям”, – написала Оксана Чмиленко на своїй сторінці у соцмережі Фейсбук, демонструючи фото хати з візерунками.
Головне фото: Оксана Чмиленко
