Два роки очікувань, сліз, оббивання порогів поліції та прокуратури закінчились для збаражчанки Юлії Бабій телефонною розмовою наприкінці грудня із слідчою, яка повідомила – справу про смерть чоловіка Юлії закривають. І стаття, за якою відкрито справу, – не та.
– Слідча сказала, що справу закривають, бо кінець року, – каже телефоном жінка. – І надішлють мені документ, щоб я підписала. А потім я собі зможу оскаржувати постанову про закриття справи. Я кажу, ви не розумієте, одна справа – оскаржувати, інше – справу вести. Чому ви її протримали стільки часу? А зараз ви мені в один голос кажете, що вам голови повідривають, бо вам треба справу закрити?
Розповідаючи, жінка час від часу зупиняється, бо зривається на сльози і не може говорити. У той час чути, як жінку заспокоює її ж чотирирічний син та просить не плакати.
– Я вже не плачу. Вже не плачу. Бачиш, мама сльозки витерла і більше не плаче, – чути, як заспокоює дитину вже жінка…
Обурила поведінка бригади швидкої
9 лютого 2020 уже буде два роки, як пані Юлія залишилась вдовою із маленькою дитиною на руках. Як писали ЗМІ, довгоочікуване сімейне щастя – подружжя Юлії та Михайла Бабіїв, прожило разом 25 років до того, як стати батьками, перекреслив один вечір: жінка гралась з дворічним сином, а чоловік спустився у кухню готувати вечерю. Коли чоловік не відгукнувся, жінка спустилась і знайшла його підлозі. Викликала швидку. Медики приїхали і з порога констатували смерть. Окрім того, ще й сплутали чоловіка з бомжем, якого вже колись рятували від того, що “таблєток нажерся”. Дивувались, а чого це він в трусах тільки. Правда, потім медики, як роз’яснювало їхнє керівництво, заперечували будь-які образи в сторону пацієнта.
Жінка ж повзала біля ніг медиків та просила зробити хоч щось. Як результат її прохань і молінь, медики попросили дзеркало, аби поставити під ніс чоловіку та довести, що той вже не дихає. Так закінчилось життя для пересічного збаражанина, який ніколи не мав проблем із здоров’ям – не пив, не курив, у свої 46 років чоловік ще підтягувався на турніку та виховував довгоочікуваного малюка.
А невдовзі виявилось, коли рідні Михайла таки захотіли притягнути до відповідальності медиків, які, як переконана жінка, нічого не зробили, що чоловік нібито помер через отруєння чадним газом, а медики, які приїхали на виклик, насправді майже 25 хвилин проводили реанімаційні заходи, а не хамили й ображали. Все це призвело до відкриття кримінального провадження, звісно не без пручання “системи”, зокрема за ч.1 ст. 115 КК, за ч.2 ст. 139 КК “139 КК «Ненадання допомоги хворому медичним працівником». Санкція останньої статті передбачає покарання у вигляді обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Справу взяли на контроль у Головному управлінні Нацполіції в області.Справу, казали тоді, ось-ось передадуть до суду.
Хотіли закрити ще у квітні
Справу розслідували, слідчі змінювались, експертизи проводились і як результат – результату немає. Так, вперше справу збирались закрити у квітні 2019 року – Юлія звернулась знову у ЗМІ, оскільки поліція кивала на прокуратуру, мовляв, зібрані усі докази, але проект підозри медикам процесуальний керівник не погоджує, а той – на слідчих, начебто ті не прислали матеріалів справи. Закінчилось все тим, що справу прокуратура завернула на доопрацювання, щоб було з чим до суду йти. Відтак з квітня і до сьогодні у справі зробили єдину дію – провели ще раз судово-медичну експертизу.
Та показала, що медики таки справді мали проводити реанімаційні заходи і експерти детально розписали, щоби мали робити бригада швидкої допомоги. Та дали роз’яснення, що законодавством України не передбачено таких випадків, при яких би реанімаційні заходи не проводились. А про це, нагадаємо, свого часу говорили керівництво швидкої, мовляв, у такому випадку, як був, реанімаційні заходи не проводяться.
– Фактично, із кінця літа пішла мова, що справу треба закривати. Начебто, була нарада у прокуратурі і там вирішили, що справа – безперспективна, – каже Юлія Бабій. – Процесуальний керівник сказала, що з такою справою до суду не піде, бо на неї подадуть потім медики до Європейського суду (ми намагались перепитати про це у процесуального керівника, однак вже тривалий час прокурор не бере трубки – прим. ред.). А тепер-от слідча каже, що вона її закриє при всій повазі до мене. Мовляв, стаття, за якою відкрита справа, не підходить. Бо вона їм би підходила, якби медики не надали медичну допомогу і людина залишилась хворою, але живою. А тут, у будь-якому випадку, чи медики б йому надавали допомогу чи ні, вони у будь-якому випадку його б не врятували, бо є 63% окису вуглецю.
Слідчого експерименту не проводили
Тим часом ще 21 грудня 2019 у відповідь на звернення адвоката у Генпрокуратуру щодо відводів групи прокурорів у кримінальному провадженні, прийшла відповідь від Кременецької місцевої прокуратури, чия працівниця і є процесуальним керівником у справі. У ній зазначено: “Перевіркою кримінального провадження встановлено, що досудове розслідування ведеться відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, а тому підстав для вжиття заходів реагування, визначених ст. 37 КПК України, немає. За результатами слідства та з урахуванням здобутих фактичних даних слідчим буде прийнято обгрунтоване рішення.” Тобто, прокуратура дала відповідь, що справу розслідують попри те, що з літа потерпілій говорили, що справу закриють.
– За весь час розслідування так і не було відтворення подій, – обурюється пані Юлія. – Це ж не треба великого розуму, щоб зібрати всіх тоді присутніх під час трагедії, але мене ніхто не слухає. І хай би медики показали, як вони реанімували чоловіка!
Клопотання з цього приводу у Слідчий відділ ГУ НП в Тернопільській області надіслав 27 грудня і новий адвокат пані Юлії, наданий Центром надання безоплатної вторинної правової допомоги, Артем Синюк. У ній він просить повторно допитати потерпілу, одночасно допитати потерпілу і медиків, потерпілу і свідків, провести слідчий експеримент. Яка буде реакція – побачимо згодом.
-Ті бояться того, ті – іншого, а мені що робити?, – додає жінка. – Якби не було причин і лікарі зробили все правильно, то не було б виправлень у виїзну картку, не писали б, що проводили якісь дії!
Далі буде.
