
За кілька кілометрів від Тернополя, серед тихих пагорбів і долини річки Серет, стоїть село, яке зберігає дві архітектурні перлини минулого. Буцнів — місце, де історія говорить не через підручники, а через камінь і метал, через форму арки та дзвін храмового купола.
У цьому невеликому селі поєдналися творіння інженерів Австро-Угорщини і геній львівського архітектора Юліана Захаревича. Тут, поруч із віадуком, який вражає навіть сучасних будівельників, стоїть храм, що став зразком архітектурної сміливості для свого часу.
Міст, який піднімається над Серетом. Віадук, який пережив імперії та війни
Щоб потрапити у Буцнів, достатньо звернути з траси за Великою Березовицею праворуч, на село Острів. І вже за кілька хвилин погляд зупиняється на грандіозній споруді — арковому залізничному мості. Він мовчазно височіє над долиною Серету.
Цей віадук — справжній символ епохи Габсбургів. Величезні опори, що ніби виростають із землі, підтримують граційне полотно колії. Його споруджували інженери двоєдиної імперії, які прагнули не лише функціональності, а й естетики. Сьогодні цей міст залишається однією з найефектніших аркових споруд в Україні.
Буцневсько-Островський віадук на лінії Тернопіль-Ходорів усього за два роки (1895-1897) звела фірма “Г. Грегенсен і сини” за проєктом італійського архітектора Цидуліні.
Храм Святості Божества – твір генія Юліана Захаревича
Та головна гордість Буцнева — це Храм Святості Божества (1890). Його проєкт створив львівський архітектор Юліан Захаревич — людина, яка стояла за створенням проєктів корпусів Львівської політехніки, вокзалу у місті Ясси в Румунії, костелів та десятків інших архітектурних пам’яток.
Храм у Буцневі — незвичний навіть для тих, хто бачив сотні церков Галичини. Захаревич відмовився від традиційної симетрії й зробив фасади асиметричними.
Попри те, що Буцнів невеликий, сюди часто приїжджають мандрівники, фотографи та просто ті, хто хоче відчути подих старого краю. Село немов застигло між двома епохами — австро-угорською архітектурою і сучасністю.
І храм, і міст стоять уже понад сто років, переживши війни, зміну держав і епох. Вони — мов два свідки минулого, які й далі тримаються поруч, нагадуючи, що історія не завжди десь далеко. Вона — буквально за кілька кілометрів від Тернополя. Це місце, де можна побачити живу історію Галичини, відчути дух старої Європи й доторкнутися до справжнього мистецтва інженерії та архітектури.
Фото – “Україна інкогніта”