У вирі воєнних подій, де кожен день сповнений викликів, знаходяться люди, чия невтомна праця стає справжнім порятунком. Ольга Караванська, не вважаючи себе волонтеркою у повному розумінні цього слова, є саме тією сполучною ланкою між потребами фронту та готовністю суспільства допомагати. Її історія – це не про гучні заяви, а про щоденну, кропітку роботу, про довіру військових і підтримку небайдужих, що разом творять вагомі справи.
“Я не вважаю, що роблю достатньо, аби називати себе волонтеркою. Адже, мою думку, це люди, які здійснюють великі справи без очікування винагороди. Ще до повномаштабної війни я допомагала тим, хто цього потребував, або залучала інших. Коли 24 лютого 2022 року мій чоловік пішов воювати, я зрозуміла: будуть ситуації, де наша допомога буде необхідною. Мені дуже пощастило з оточенням — я могла просто зателефонувати й сказати, що потрібна випічка на благодійний ярмарок для збору коштів на потреби військових, і люди із завзяттям допомагали”, – розповіла “Терміново” Ольга Караванська.
“Це виклик щоразу, і якщо в людини є добра воля та внутрішній стрижень, вона має розуміти: якщо вже став на цей шлях — мусиш пройти його до кінця”.
Ольга розповідає, що бували випадки, коли телефонували військові з Харкова, Миколаєва, Херсона і казали, що її рекомендували — як волонтерку, якій можна довіряти, та яка справді допомагає з автівками. Адже траплялось і таке, що хлопці збирали кошти з власної зарплати, передавали їх волонтерам, а ті — просто зникали. “У мене немає слів. Я не втомлююсь повторювати: дуже хочу, щоб карма їх наздогнала”.
Жінка згадує про те, як до неї звернулись бійці 126-ї окремої бригади морської піхоти з проханням придбати тепловізори. Згодом, Ольга почала спілкуватися з командиром цієї бригади та дізналася, що їм терміново потрібен човен. Спочатку подумала, що йдеться про надувний, але виявилося, що потрібен зовсім інший — з мотором, потужністю 120 кінських сил. Сам човен коштував півтори тисячі доларів, а мотор до нього — як два джипи. Вона розгубилась, але коли командир зателефонував і розповів, що ситуація критична, то зрозуміла: човен потрібно купити за будь-яку ціну. Необхідну суму мені допоміг зібрати друг Олександр, а завдяки волонтерці Кірі Родкіній вийшли на Олександра Пільгуна, який займається виготовленням човнів.
“Я поїхала на зустріч з хлопцями з бригади, щоб передати їм техніку, але дорогою зателефонував майстер, який її виготовляє, і каже: “Ольго, ще не можемо привезти — не заводиться”. Я розгубилася, адже хлопців спеціально відпустили з частини, відповідаю йому: “У вас ще є ніч попереду, ми о десятій виїжджаємо з Одеси, дорога займає три години — до цього часу все має бути готово”. Мені було неприємно, що довелося так говорити, але вибору не мала. Зранку техніка вже була справна — і досі вона служить хлопцям”, – згадує Ольга Караванська.
“Я завжди кажу «ми», хоча у мене немає фонду, але є ті люди, які з першого дня війни обрали мене як волонтера, якому вони довіряють та підтримують збори, 24 автівки, 3 буси, човен – придбані за допомогою цих людей”.
Ольга щиро зізнається: “Я маленька ниточка між військовими і людьми, які допомагають закривати збори, це їхня велика заслуга, без них нічого б не вийшло”.
“Разом ми здатні на великі справи. Бувало, я самостійно покривала третину необхідної суми. Часто мені приходять на допомогу друзі з громадської ініціативи “Девора” Бойові бджоли України — завдяки їм вдається швидше закривати збори”.
Вона зауважує: “Ця війна зробила мене більш прагматичною і жорсткою. Я щиро бажаю, щоб кожного, хто нажився на війні, хто вчинив нечесно й несправедливо щодо наших захисників, хто будь-яким чином сприяв її затягуванню — наздогнала карма. Не можна залишатися безкарним, коли через твої дії гинуть люди”.
За словами Ольги, з 2022 року збори дуже змінились: “Різниця відчутна, адже з перших днів війни люди були надзвичайно мотивовані. Пам’ятаю, коли збирала кошти для чоловіка — за півтора місяця нам вдалося зібрати на три машини. Тоді було складніше через брак знань: я не розуміла, що таке дрон чи турнікет, якими вони мають бути, як правильно його накладати; не знала, що таке РЕБ і де його шукати. Довелося вивчити безліч нових термінів. Коли берешся виконувати запит — потрібно розуміти, як саме працює те, що ти купуєш. Просто придбати будь-що і передати — не варіант. На кону — життя, незалежно від того, що саме ти передаєш”.
Читайте також: “Навіть утомлене серце може бути джерелом світла” – волонтерка Василина Новосад про незламність, віру і силу допомогати
About the author
“Дуже хочу, щоб карма їх наздогнала”: Ольга Караванська про недоброчесних волонтерів та свою віддачу для армії
У вирі воєнних подій, де кожен день сповнений викликів, знаходяться люди, чия невтомна праця стає справжнім порятунком. Ольга Караванська, не вважаючи себе волонтеркою у повному розумінні цього слова, є саме тією сполучною ланкою між потребами фронту та готовністю суспільства допомагати. Її історія – це не про гучні заяви, а про щоденну, кропітку роботу, про довіру військових і підтримку небайдужих, що разом творять вагомі справи. "Я не вважаю, що роблю достатньо, аби називати себе волонтеркою. Адже, мою думку, це люди, які здійснюють великі справи без очікування винагороди. Ще до повномаштабної війни я допомагала тим, хто цього потребував, або залучала інших. Коли 24 лютого 2022 року мій чоловік пішов воювати, я зрозуміла: будуть ситуації, де наша допомога буде необхідною. Мені дуже пощастило з оточенням — я могла просто зателефонувати й сказати, що потрібна випічка на благодійний ярмарок для збору коштів на потреби […]
“Навіть утомлене серце може бути джерелом світла” – волонтерка Василина Новосад про незламність, віру і силу допомогати
Її історія починається не з гучних закликів, а з тихого болю за тих, хто на передовій. Василина Новосад – лікарка і мати трьох дітей - відчула гостру потребу допомогти своїм друзям, військовим медикам. З цього особистого пориву народилася потужна хвиля волонтерства, яка охопила тисячі кілометрів фронту. Один із її проєктів – налагодження унікального виробництва безкаркасних нош, що життєво необхідні для порятунку поранених. У кожній переданій нею одиниці допомоги не лише кошти небайдужих, а й частинка її власного серця відданого служінню тим, хто тримає над нами мирне небо.Історія незламної жінки, яка на власному прикладі доводить, що навіть одна людина може стати рятівним мостом між тилом і фронтом, у матеріалі "Терміново". Василина Новосад каже, що її волонтерська діяльність розпочалась з допомоги друзям військовим медикам. «Потреб було багато, спочатку пробувала їх закривати своїми силами, потім, коли розуміла масштаби запитів, то почала відкривати збори в […]
