Того трохи похмурого суботнього ранку люди в пожвавленому районі міста були зайняті своїми звичними справами. Дві тітоньки обговорювали різницю в цінах на овочі на ринку і в розташованому поруч магазинчику. Літній чоловік вперто і безуспішно намагався видобути хоч краплину води з помпи у свою пластикову каністру, завзято рухаючи архаїчною на вигляд рукояттю вгору і вниз. Зграйка хлопців і дівчат у відповідному нинішній молодіжній моді “прикиді” з веселим шумом швидко промайнула поруч. Молоденька матуся суворо вичитувала свого білявого карапуза за те, що той уже вдруге примудрився ґрунтовно залізти в болото. Люди на зупинці витягували шиї, вдивляючись, чи не їдуть вже потрібні їм маршрутка і тролейбус. Біля згаданого овочевого магазинчика зупинився пікап, і водій заходився вивантажувати ящики з різнокольоровою вітамінною поживою. Звичний життєвий ритм звичайного району міста. Нічого особливого.
Буквально через лічені миті це відчуття зникає. Лунає різкий звук сирени поліцейського автомобіля. Він їде попереду процесії з двох автівок темного захисного кольору і однієї білої, схожої чи то на швидку, чи на реанімобіль якоїсь небаченої раніше конструкції. Кортеж проїжджає повз мене, і я встигаю прочитати на вікні однієї з автівок напис “На Щиті”. Зненацька далека наразі війна немовби махнула біля обличчя чорним крилом смерті. Здалося, що й люди навколо мимоволі притихли…
Скільки було в тій сумній процесії отого “На Щиті”? Не знаю. Може, один, може – декілька. У нього (у них) залишилися міцно взяті нині в жорстокі обійми горем матері, батьки, сестри, брати, дружини, діти, близькі родичі. Горем, єдиним порятунком від якого зараз будуть гіркі сльози, які хоч якось вберігають ладне ось-ось розірватися серце. Він, той, що безмовно лежить у “На Щиті”, теж міг, напевно, сьогодні обговорювати з товаришем кляті ціни, торгуватися з продавцем у овочевому кіоску, гуляти з маленьким сином і картати того за те, що вліз у болото… Міг, але йому випала інша доля: стати у тяжкий час на захист країни і покласти голову в цій борні.
Цікаво, чи всі, проводжаючи очима похмурі автівки, що рухалися вниз дорогою у супроводі поліцейської сирени, усвідомили в ту мить, що саме йому, отому в автомобілі “На Щиті” ми всі найперше зобов’язані тим, що можемо суботнім ранком займатися в своєму місті звичними справами?
Скинувши з себе заціпеніння, я глянув у бік, звідки долинув веселий гамір. Група хлопців спускалася вулицею, щось жваво, голосно і зі сміхом обговорюючи. Для них та інших навколо життя продовжувало буяти. Подивившись у протилежний бік, побачив, як внизу, біля перехрестя, кортеж ледь пригальмував. Знову почувся різкий звук сирени, і мені здалося, що я здалеку бачу на вікні темного автомобіля моторошний напис “На Щиті”.
Символ життя, яке забрала війна…
About the author
На Щиті. Спеціальний транспорт, що стає звичним
Того трохи похмурого суботнього ранку люди в пожвавленому районі міста були зайняті своїми звичними справами. Дві тітоньки обговорювали різницю в цінах на овочі на ринку і в розташованому поруч магазинчику. Літній чоловік вперто і безуспішно намагався видобути хоч краплину води з помпи у свою пластикову каністру, завзято рухаючи архаїчною на вигляд рукояттю вгору і вниз. Зграйка хлопців і дівчат у відповідному нинішній молодіжній моді "прикиді" з веселим шумом швидко промайнула поруч. Молоденька матуся суворо вичитувала свого білявого карапуза за те, що той уже вдруге примудрився ґрунтовно залізти в болото. Люди на зупинці витягували шиї, вдивляючись, чи не їдуть вже потрібні їм маршрутка і тролейбус. Біля згаданого овочевого магазинчика зупинився пікап, і водій заходився вивантажувати ящики з різнокольоровою вітамінною поживою. Звичний життєвий ритм звичайного району міста. Нічого особливого. Буквально через лічені миті це відчуття зникає. Лунає різкий звук сирени поліцейського автомобіля. […]
