Минає третій рік повномасштабної війни росії проти України. За даними Уповноваженого з питань зниклих безвісти за особливих обставин Артура Добросердова – нині в розшуку є майже 63 тисячі людей. Це цивільні і військові, які зникли внаслідок війни або окупації. Але ці цифри не остаточні, точної статистики в України поки що немає. Втім за кожним, хто загинув, потрапив у полон чи вважається безвісти зниклим, криються особисті болючі історії родин, які чекають на своїх близьких чи переживають трагічну втрату. У них ця війна відібрала сенс життя та роками продовжує тримати у стані невизначеності.
Катерина Єфіменкова — цивільна дружина військового з бригади НГУ “Азов”. Востаннє Катя бачилася зі своїм нареченим Богданом 21-го лютого 2022 року, на його 27-й день народження. “Це для мене прекрасний і жахливий день водночас, бо вже свій третій день народження він зустрічатиме в полоні”.
Пара родом з Маріуполя. Познайомилися ще у школі, але згодом тривалий час спілкувалися лише телефоном. І якось, коли чоловік вже був на військовій службі, вони таки домовилися побачитися вперше за довгий час, пригадує дівчина: “Я написала Богдану, зустріньмося зараз. Він відповів, що якраз у Маріуполі і має 10 хвилин перед від’їздом на базу в Урзуф. Я пам’ятала Богдана ще школярем, а тут виходить з таксі такий красень з бородою у тактичній кепці”.
За 4 місяці стосунків Богдан освідчився, закохані почали готуватися до весілля. Катерина каже, що в якийсь момент зрозуміла, що не хоче пишних святкувань — їй достатньо знати, що кохана людина поруч. У цивільному шлюбі вони прожили 6 років.
За тиждень до початку великої війни Богдан попросив наречену покинути Маріуполь. Він сказав, якщо росіяни зайдуть в місто, то зрівняють його з землею. Катерина до останнього не вірила в такий страшний сценарій.
“Ми з батьками виїжджали 24 лютого під вибухи. Як тільки машина зупинялася — в мене починалася паніка, мені здавалося, що зараз у нас влучить снаряд і ми всі загинемо. Думка про те що, якщо я зупинюсь, я помру, — переслідувала мене всю дорогу”, — пригадує Катерина день евакуації.
Дорогою дівчина отримувала повідомлення від нареченого — Богдан наполегливо просив виїжджати за кордон. Але Катерина з батьками зупинилися на Закарпатті. Про те, що відбувалося в Маріуполі, Богдан нічого не розповідав. На зв’язок виходив дуже рідко, адже в місті вже точилися важкі бої. “Усе, що він встиг мені написати, це те, що у них не вистачає їжі, він дуже схуд і через важкі контузії не може спати. Потім у коротких повідомленнях він просив прислати фото їжі, аби хоч подивитися на неї, а вже потім прощався зі мною. Я не знала, що відповідати… Мені було дуже важко”, — розповідає Катерина. Дівчина розуміла, що там пекло, і шанси в ньому вижити мізерні. Вона постійно шукала зв’язку з нареченим через його побратимів і готувалася до найгіршого.
У травні 2022 року, коли стало відомо про вихід оборонців Азовсталі та полон, доля Богдана була невідома. “Я дуже нервувала, бо дівчата одна за одною почали писати, що їхні чоловіки виходять на зв’язок, а мій досі ні. Тоді я звернулась із запитом до однієї служби, де дізналася, що Богдан вважається безвісти зниклим. Мій світ рухнув. Я сиділа в кутку кімнати десь на Закарпатті та просто ридала”, — пригадує Катерина.
Пізніше інформація про чоловіка була спростована. Богдан разом з усім гарнізоном виходив з оточення в “почесний полон”.
Полон
26 травня 2022 року Богдан вперше за довгий час подзвонив Катерині. Розмова була коротка. Він сказав, що дуже скучив і важить зараз лише 53 кг при зрості 180 см. Катя знала, що у Богдана були важкі контузії. Побратими розповідали, що поряд з ним впав снаряд, і всі думали, що він загинув. Але він встав і пішов. “Про його важкий стан я здогадалася навіть з його повідомлень, які він писав ще з Маріуполя, — вони були нерозбірливими, з одруківками”, — пригадує Катерина. Це було востаннє, коли дівчина розмовляла з коханим.
Про нелюдські катування Богдана в російському полоні наречена вперше дізналась у 2023 році від колишніх військових бранців, яким вдалося повернутися додому. “Таких тортур, як у фільмах жахів, я навіть уявити не могла. Полонених принижують усіма можливим методами”, — розповідає наречена Богдана.
Історія Богдана увійшла до “Московських конвенцій” — збірки статей, написаних на основі реальних свідчень колишніх військовополонених, їхніх близьких і товаришів по службі. У книзі описується полон та поводження російської сторони з українськими військовополоненими.
Проєкт було створено Асоціацією родин захисників “Азовсталі” за підтримки Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими при ГУР МО, Офісу Омбудсмена та Міністерства закордонних справ України.
Крім розповідей очевидців про полон, Катерина Єфіменкова не отримувала жодної звістки від свого нареченого азовця понад 2,5 роки.
Дівчину дуже пригнічує те, що чоловік перебуває у повній інформаційній ізоляції: листи йому не доходять, він навіть не знає, що на нього чекають вдома! “Я роками не знаю, де він знаходиться. У жовтні 2024 року я знайшла військового з обмінів, який був з Богданом в одній камері. Той сказав, що до літа вони перебували у в’язниці в Таганрозі, а потім їх вивезли. Відтоді Богдан просто зник, я не можу знайти ніякої інформації з того часу. І це дуже лякає”.
Катерину також засмучує бездіяльність міжнародних організацій, які мали б контролювати, як росія поводиться із полоненими українськими військовими. Дівчина неодноразово зверталася до Червоного Хреста, передавала їм факти катування — в офіційних листах, через форму на сайті, навіть дзвонила у Женевський офіс. Але все що вони зробили — це передавали запити на розгляд. Навіть посилка та лист, які Катерина відправляла через Червоний Хрест, Богдану не дійшли.
Понад 2,5 роки життя в страху та очікуванні привели Катерину до повного виснаження. “У мене був такий жахливий стан, що я навіть з ліжка не могла встати. Два тижні я не виходила з дому, навіть на акції на підтримку військовополонених не ходила. У мене просто опустилися руки, бо, щоб я не робила, — це не допомагало”, — пригадує дівчина. Продовжувати боротьбу за чоловіка Катерині допомогла робота з психологом на безоплатному проєкті GIDNA від фонду Future for Ukraine.
“Зараз я достатньо активна і навіть переїхала в нове житло. Повернулася до своєї соціальної роботи і про себе не забуваю. Дякую моїй психологині Ользі Корбут”.
За минулий рік проєкт допоміг відновити емоційний стан 28 жінкам, чиї рідні перебувають у полоні або безвісти зникли, зокрема 14 жінкам з Асоціації родин захисників “Азовсталі”.
На фото ми приховуємо обличчя Богдана навмисно задля безпеки захисника, який й досі перебуває в російському полоні.
Матеріал написаний на основі інтерв’ю з Катериною Єфіменковою, до дня народження її нареченого — захисника, військовослужбовця бригади НГУ “Азов”, якому 21 лютого виповнюється 30 років. Укотре наголошуємо, що важливо нагадувати світу про українців, яких росія незаконно утримує в жорстоких умовах. Кожна хвилина полону — це ризик не повернутися. Що довше наші захисники там, то ближче вони до смерті.
About the author
Від електромонтера до мера: міський голова Збаража про сім’ю, чесну владу та як його хотіли вивезти в ліс (відео)
Міський голова Збаража Роман Полікровський дав інтерв'ю для Youtube-каналу "Християни для України", де розповів про свою родину, яка постраждала від радянських репресій, віру в Бога, принципи керування містом та інвестиційні перспективи громади. "Терміново" зібрало найцікавіше з інтерв'ю. Родинна історія та репресії Родина мера по обох лініях зазнала переслідувань з боку радянської влади. Дідусь Полікровського був вивезений до Сибіру і відбував покарання в концентраційних таборах. У той час енкаведисти вбили бабусю мера, коли його мамі було лише півтора року. "Одна із причин переслідувань - християнська віра родини. Дідусь віддав частину свого будинку для церковних богослужінь", - зазначив Полікровський. Один із братів діда помер у таборі. Після повернення із заслання його родині довелося жити з тавром "ворогів народу", що суттєво впливало на дитинство та юність батьків мера. Дідусь Полікровського, за його словами, блискуче знав Біблію та міг цитувати цілі глави напам'ять. Для […]
Вона ніколи НЕ вибирає, ніколи НЕ приходить вчасно і ніколи НЕ має жалю – Ольга Бітківська
Смерть. Вона ніколи НЕ вибирає, ніколи НЕ приходить вчасно і ніколи НЕ має жалю. Вона підла, підступна і цинічна. Їй байдуже на стать, вік, сімейний стан чи життєві цінності. Для неї не мають ніякого значення місце, час чи обставини. Вона не зважає на те, чи був він добрим чи злим, мудрим чи дурним, багатим чи бідним. Їй байдуже на сльози, відчай чи прохання, та й молитов вона не чує. Вона всеодно зробить те, що повинна. В найбільш непідходящий (для нас, не для неї) час, стоятиме за невидимою ширмою і зловтішатиметься. Буває, вона має настрій жорстоко жартувати. Провести по самому краю, над прірвою, і піти. Але жарти з нею - погані. Вона знає, як в одну мить перекреслити все, що було і стерти все, що мало бути, раз - і нема. Вона не знає переживань чи якогось розуміння, що він не […]
На Тернопільщину суне потепління: коли очікувати плюсової температури
На найближчі вихідні Тернопільщину накриє антициклон, який принесе суху, але морозну погоду. Втім, уже з понеділка синоптики прогнозують потепління і перехід температури до плюсових значень. За даними метеорологів, 22-23 лютого зберігатиметься суха погода без опадів. Нічна температура повітря сягатиме від -10°C до -17°C, тоді як денні показники на Тернопільщині та західних областях будуть значно комфортнішими – від -1°C до +5°C. Відома українська синоптикиня Наталка Діденко повідомляє, що нині над Україною розташувався центр антициклону, який забезпечить безхмарну погоду майже на всій території країни, окрім східних регіонів. "У неділю, 23 лютого, східну частину України зачепить циклон, який принесе сніг. Решта території залишатиметься під впливом сухої антициклональної погоди", – зазначає Діденко. Суттєве послаблення морозів та поступове підвищення температурних показників очікується з 25 лютого. Саме тоді денні максимуми у Тернопільській області стабільно перейдуть через нульову позначку в бік плюсових значень. "Весна нам вже підморгує", […]
Пожежа на Лановеччині: є постраждалий
На Лановеччині сталася пожежа. Унаслідок загоряння будинку власник отримав опіки. Про це розповіли у ГУ ДСНС України у Тернопільській області. "У селі Якимівці Лановецької ТГ ліквідували пожежу житлового будинку. Вогнеборцям вдалося врятувати одну будівлю. Внаслідок пожежі опіки обличчя та верхніх кінцівок отримав 71-річний власник будинку", - йдеться у повідомленні. Також "Терміново" раніше розповідало про пожежу на Лановеччині. Загинув власник будинку, який, ймовірно, курив у ліжку.
Потрійна аварія біля Тернополя: двоє людей у лікарні
На Тернопільщині, в селі Великі Гаї, зіштовхнулися три автомобілі. Про це на лінію "102" повідомили очевидці аварії. "У ході перевірки стало відомо, що водій автомобіля ВАЗ допустив зіткнення із харчовою цистерною марки Volvo і після цього авто не зупиняючись врізалося ще й в Renault Duster. У результаті автотрощі тілесні ушкодження отримала кермувальниця Renault та водій автомобіля ВАЗ. Їх бригада екстреної медичної допомоги госпіталізувала до лікарні", - йдеться у повідомленні поліції області. У всіх водіїв взяли кров на вміст алкоголю. Триває перевірка обставин зіткнення.
На Лановеччині у пожежі загинула людина
У селі Лановецької територіальної громади сталася трагічна подія – під час пожежі загинув 68-річний місцевий мешканець. Бездиханне тіло чоловіка виявили сусіди, які помітили дим із вікон будинку. Жителі села, побачивши дим, вирішили перевірити, що сталося. Увійшовши до будинку, вони знайшли на ліжку тіло чоловіка, який проживав сам. На місце події негайно виїхала слідчо-оперативна група Лановецького відділення поліції. За свідченнями сусідів, загиблий мав схильність до надмірного вживання алкогольних напоїв. Про це повідомляють у ГУ НП у Тернопільській області. Ймовірною причиною займання стало куріння в ліжку. Внаслідок необережного поводження з вогнем загорівся матрац, а чоловік отруївся чадним газом. Правоохоронці відкрили кримінальне провадження за статтею 115 Кримінального кодексу України з поміткою "нещасний випадок". Наразі тривають слідчі дії для встановлення всіх обставин події.
