
Подібну тему, думається, не надто хотіли б зачіпати і, тим більше, копирсатися в ній колеги-журналісти. Не торкався б її, можливо, і я – не маю наміру приписувати собі надмірну сміливість. Однак доля склалася так, що вона, хоч-не-хоч, нерідко приходить на згадку сама.
Буваючи на цвинтарі, іноді проходжу повз могилу Юрія Варибруса. Знав його ще підлітком – вже в ту пору про нього ходила в місцевих спортивних колах слава як про одного з найталановитіших і найбільш перспективних представників тернопільської борцівської школи. А вже пізніше, коли радикально змінився соціально-економічний устрій країни, він, відчувши нові можливості, доводилося чути, віддав перевагу іншому заняттю.
Як і чимало представників борцівсько-боксерської братії. Однак, як доводилося чути, залишився при цьому своєрідним Робіном Гудом для скривджених, прихильником своєрідного кодексу честі, котрий обстоював і утверджував справедливість в тих випадках, коли закон волів залишатися осторонь. А, поміж іншого, мав стосунок до популярного тоді в місті закладу “Нічлава”, який фактично пішов у небуття разом з ним…
Але – досить про це, щоб не створювати глянцевий образ біблійного праведника. Обставини його загибелі майже тридцять два роки тому досі огорнуті мороком таємниці. А того холодного й сніжного грудневого дня 1992 р., коли його ховали, місто повнилося просто неймовірними чутками і версіями – аж до пачок доларів, які нібито кидали у могилу. Доводилося також читати в соцмережах, що віддати покійному останню шану приїжджав такий собі депутат однієї з міськрад Донеччини Віктор Янукович. І не лише він.
Вже тоді було зрозуміло, що це не наслідок звичайного побутового конфлікту. І що це, швидше за все, замовне вбивство, яке ніколи не буде розкрито – ну, не для того воно організовувалося, щоб бути розкритим. Попри формальні заяви правоохоронців про “деякі вірогідні версії” та “непогані перспективи розслідування справи”. Згадаймо – це був лише початок “лихих 90-х”; кілерство, як моторошний вид заробітку, на наших благословенних теренах лише починало заявляти про себе на повен голос, і цей випадок став одним з перших.
Це сталося понад 30 років тому, але думається, що й нині перспектива розкриття подібного злочину наближалася б практично до нульової. І громадськість сприйняла б подібну історію схожим чином – з пересудами і плітками. А потім її найпрогресивніша частина знову пішла б пікетувати ОДА з якогось приводу. Це – більш актуально. І, що важливо – безпечно. Ну, а з тим, що сталося більш як три десятки років тому… Зловісна таємниця так і залишається схованою під пам’ятником із насипаним гравієм і засохлими стеблами квітів…
Ігор Дуда