Блоги

Їду потягом Львів - Херсон У Тернополі сідає молодь. Активно обговорюють фільм "Ти - космос", книжку Артура Дроня "Гемінґвей нічого не знає" Вагоном йде військовий, молодь затихає Він їм: Чого затихли? (усміхається) Щебечіть собі... Вони: Та ні, ми просто думаємо чи ви не відмовитесь від наших цукерок і мандаринок Він: Дякую, не відмовлюсь. І від розмов з вами не відмовився б (усміхається) Таке воно, Різдво❤️ Текст - yuliyalapanyuk

Що спільного між Тайсоном і Марчуком? У Львові відбувся благодійний аукціон, який став справжнім прикладом єдності, довіри та відповідальної дії. За один вечір було зібрано 15 мільйонів 257 тисяч гривень на підтримку Збройних сил України — кошти, що вже працюють на транспорт, техніку й реальні потреби наших воїнів. Для мене це була особлива подія, адже мені випала честь представляти три важливі лоти. Я сприймаю це як велику повагу і довіру — не лише до мене, а до тієї справи, яку ми робимо разом. Бо в таких подіях важливі не тільки лоти, а й люди: ті, хто їх передає, ті, хто організовує, і ті, хто купує, беручи на себе відповідальність і дію. Два з представлених мною лотів — роботи Івана Марчука, великого й геніального митця сучасності. Картина з циклу «Віденські рапсодії» була продана за 2 мільйони гривень. Усі кошти спрямовані через […]

Не шукайте підтексту, просто почитайте і подумайте Зараз світла не буде по 16 годин. А ви цього не знали? Ви до цього не готувались? Чи ви досі не зняли рожеві окуляри і думали шо саме цієї зими прилетить чарівник на голубому вертольоті і порозкидає по всій Україні трансформатори? Чи як воно мало на вашу думку статись? Чому досі існують люди, які щиро вірять, що хтось щось має зробити замість них, щоб їм було комфортно? Чому досі існують люди, які купують паверстанції по 70К (про тих шо ціни на них піднімають я мовчу), а потім як тільки стабілізується ситуація з електроенергією продають їх на ОЛХ по 20К, шоб хоть зось відбити, але як тільки приходить зима - знову купують по 70К. Якщо ви за чотири роки не адаптувались до ситуації, а досі підлаштовуєте все під «минулий» комфорт - в мене для […]

Мені 5. Літо. Ба взяла мене з собою на роботу, в колгосп. Я з роззявленим ротом розглядаю телят і не помічаю, як стаю по коліно в стічну канаву з . Ба свариться і миє мені ноги. Чалапаю додому в її сандалях. Кумедно. Мені 6. Зима. Ба дістала з горища ящик із ялинковими прикрасами. Там рожеві скляні зайці, зелені вовки, бурульки, ескімоси із дивним виразом обличчя і вицвівший від старості дощик. Я обережно дістаю і з цікавістю розглядаю кожну іграшку. Наряджаємо малесеньку ялинку й плануємо які 12 страв готувати на Святий вечір. Затишно. Мені 7. Субота перед Великоднем. Я назбирала різних листочків із бур'яну й петрушки. Ба прикладає їх до яєць і замотує в капронові колготи, щоб фарбувати крашанки у цибулевому лушпинні. В неділю раненько йдемо до церкви. Мені холодно і дуже хочеться спати. Після освячення дивимося як «грає» великоднє сонце. […]

І от тебе везуть… Чорний катафалк повільно рушає вулицями твого міста. Міста, в якому, можливо, ти й не народився, але місто яке вирішило тебе провести в останню путь. Ти загинув десь у Сєрєбрянці, чи під Покровськом, або біля Курська. Ніхто з тих, хто зараз дивиться на процесію, не знає як це сталося. Тебе супроводжують близькі, рідні та хлопці й дівчата у однострої. Це не твої брати та посестри по зброї — твої залишились на позиціях. Вони не можуть усі прийти попрощатися. Хоча кожен з них і хотів би цього. І водночас — не хотів би. У гучномовець лунає музика, її перериває голос чоловіка, звучать гасла з твоїм ім’ям. Лунають слова: «Воїн на щиті!» Так колись казали в стародавній Спарті: «Із щитом, або на щиті». В Спарті, яка робила виклик ворогу, який перевищував чисельністю в багато разів. Прапори на машинах та […]

Їм по 10-12, 13, 14... І вони вже на мопедах, мотоциклах. Без прав, без шоломів, без розуміння того, що життя — не гра. Розганяються у дворах, між машинами, по зустрічці, по тротуарах. Мчать так, наче світ належить тільки їм, а правила — для когось іншого. Проблема не в мопеді. Не в швидкості. Проблема — в пустоті навколо них. У відсутності меж. У тому, що в їхньому житті немає того, хто скаже: “Зупинись. Подумай. Це небезпечно”. Немає того, хто навчить відповідальності. Бо дорослі десь зникли. З голови. З двору. З дому. Часто батьки навіть не знають, де їхні діти. Думають: “Та катається з друзями”. Але це не катання. Це щоденне ризикування чужими життями. Це рулетка на колесах. Це те, що може за мить зробити з дитини — інваліда, а з вечора — трагедію. І найгірше — це вкорінена зухвалість. Вони не […]

Школу руйнували давно і послідовно: спочатку ліквідували усні екзамени для учнів проміжних класів, потім - і для учнів випускних класів. Завели тестування не лише на етапі ЗНО (виправданий спосіб подолати корупцію при вступі), але тестували вже малят молодшої школи. Результат- учні навчилися ставити " пташки" і " хрестики", перетворюючись у " нулики". Діти перестали читати, шукати інформацію, бо зникла потреба самим висловлюватись, формулювати думку. Досить лише поставити " пташку". Потім почали інтегрувати предмети до невпізнаваності. А ще трохи згодом зрівняли всі школи під один гребінець, ліквідувавши елітарні ліцеї та гімназії. Престиж освіти зруйновано, зрубано під корінь! Запровадили НУШ, наклеївши по крихітних класах наліпки осередків, накидавши вчителеві купу невиправданих англізмів, переконавши батьків, що навчання- це продовження безтурботної гри. Вчителів поступово перетворили в аніматорів, а на офіційному рівні їх зрівняно з обслугою. Тепер це надавачі освітніх послуг, тобто обслуговуючий персонал для дітей. […]

Коли мої доньки обурюються і не хочуть мити посуд, я розповідаю їм про часи, коли посуд мився в холодній жирній воді в тазику, ганчіркою з чиїхось трусів або майки з додаванням соди. І кажу – у вас все чудово. Коли мій 4-х річний син не хоче сам одягати кросівки на наліпках, фиркаючи мені, як це складно йому зробити, я розповідаю йому про дубові черевики на шнурках, та про те, що зав'язувати шнурки “бантіком” ми вже в 3 роки вміли. Коли мої діти обурюються, що в холодильнику залишився тільки полуничний йогурт, а вони хочуть персик-маракуйя, я їм розповідаю про магазини, де крім кефіру із зеленою кришкою і молока в трикутному пакеті не було нічого, а у них все чудово. Коли мої малі б'ються за 101-й кубик Lego, стверджуючи, що 3 повних коробки занадто мало для їх польоту фантазії на трьох, я […]

... Треба писати те, про що не ризикнуть відкрито сказати чиновники Тернопільського "білого дому". І особливо те, про що не можна замовчувати. У Тернополі приземлився черговий "парашутист". Столична влада вчергове показала тернополянам: ви для нас ніхто, і звати вас ніяк... Саме сьогодні, вже офіційно, заступником начальника Тернопільської обласної військової адміністрації (ОВА) став Володимир Василенко. Розпорядження про призначення підписав керівник ОВА В'ячеслав Негода. Зрештою, жодного іншого вибору у Негоди й не було. Кандидатуру Василенка погодив Кабінет Міністрів України, і наш губернатор просто виконав технічну процедуру. Колись над таким ситуаціями підсміховувались так: "партія сказала "нада", камсамол атвєтіл "єсть"... Чому "парашутист"? Бо не має Володимир Василенко стосунку до Тернопільщини. Він не "наш". У лютому 2025-го його було призначено заступником міністра соціальної політики України, працював він також заступником начальника Полтавської ОВА. Точної почерговості у цих посадах не знаю, поки що є певна плутанина. Але […]

Сьогодні зізнаюсь в любові. До Лановець. Місту,в якому живу. Маленьке містечко. Моє. Наше. Тут усі всіх знають. Не з чужих слів, не з новин — з життя. В аптеці навіть не питають, що потрібно. Знають. Просто простягають через віконце звичну коробочку і додають: "Якщо нові — то, певно, до дітей зібралися?" І це болить. І гріє водночас. У продуктовому не питають: "Скільки?", питають: "Цілий батон чи половинку, як завжди?" Бо знають, що у тебе вдома зранку ще пахне кавою, а ввечері хлібом. І, може, трохи тишею. На вулиці зупиняють не для пліток, а щоб просто сказати: "Бачили твоє відео… Дякуємо. Цікаво." Бо тут живуть не підписники — а серця. А ще -тут сусідка Женя приносить тобі смачний домашній торт просто тому, що ти щиро привітала її чоловіка з Днем ангела.Дякую Женя Прокоп'юк . І це не про обов’язок — це […]