Нещодавно двоє студентів відвідали Тернопільський будинок дитини «Малятко». Перший з них, зараз, намагатиметься вам розповісти про своє перебування там (вибачте будь ласка, якщо занадто особисто і емоційно, по-іншому писати не хочеться). Звичайна будівля, ще радянської зовнішності на вул. Сахарова, 2, гарно заховалася за висаджені перед нею сосни й ялинки. Вона б так і залишилась для нас непримітною, якби ми не знали, що саме сюди нам потрібно передати невеличкий пакуночок для дітей від імені коледжу: гофрований папір, термоклеєвий пістолет, двохсторонній скотч і якусь іншу дрібну канцелярію.
Пакуночок передавали ми вдвох педагогу-педіатру Ларисі Борисівні. Запитали чи можна поспілкуватися з дітьми, нам сказали що ні, бо зараз вирує епідемія кору і такі візити не бажані. Ми вийшли з будинку… На вулиці я вирішив, що хочу повернутися назад, щоб поспілкуватися, якщо не з дітьми, то з педагогом. Навіть не знаю, радіти чи заздрити Ромі, який в цей час залишився мене чекати на дворі. З Ларисою Борисівною ми проговорили хвилин 20. І хоча їй далеко не вперше приходилось відповідати на питання схожі на мої, «чайникові», сльози жінка стримати так і не змогла… Ніби і я зараз не можу, 2-га година ночі, сиджу на кухні, згадую прожитий день і “в захльоб ридаю”. Це неможливо… Просто неможливо на таке дивитися і розуміти, що це реальність, а не страшний сон. С*ка, чого все так не справедливо?
Найголовніше з того, що розповіла вихователька:
– заклад існує вже 38 років;
– швидше, в 90-ті, на початку 2000-х, в будинку перебували або діти сироти, або діти з інвалідністю (без ручок, без ніжок). Зараз, тут знаходиться 47 діток, віком до 6-ти років. Всі вони розподілені на групи: перша — 1-місячні немовлятка діти до 1,5 рочку; друга — від 1,5 до 3-х років; третя — від 3-х до 6-ти. За кожною групою закріплений педагог-вихователь також в будинку працюють головний лікар, логопед, психолог і кухарі. Серед дітей є лише одна кругла сирота, всі інші — або діти, які через певні обставини позбавлені батьківського піклування, або ті, яких сюди віддає соціальна служба, яка перед цим відбирає їх у батьків, даючи шанс виправитися: викарабкатися з скрутного матеріального становища, вилікуватися від алкогольної чи наркотичної залежності і так далі (рідко в кого виходить, в одиниць вийшло), або діти, чиї батьки невиліковно «кончені» і не заслуговують права на життя.
– майже всі діти в будинку з серйозним рівнем затримки в розвитку. Вони починають сидіти, ходити, говорити на 4-5 місяців пізніше норм. Є дитина, якій зараз чотири рочки і яка ще толком не говорить. Є дівчинка, в якої мама алкозалежна шльондра, яка брала з собою дитину на виклики до 6-ти років, бідолашне вже стільки життя побачило, що ворогу не побажаєш. Є тут діти, яких соцслужби забрали з наркопритонів, в яких підлоги не було видно, все тонуло під товстим шаром шприців і різної «дурі».
– єдина підтримка притулку — прості люди і волонтери, які втім справляються з цим завданням і діти забезпечені всім необхідним: теплом, світлом, гарячою водою, канцелярією. Іграшок каже стільки, «що діти вже не знають чим гратися». Малеча забезпечена всім крім сім’ї.
– влада в нашій країні абсолютно безсовісна і безсердечна. Навідується сюди хтось з чиновників лише перед Різдвом, Паскою і Новим Роком і звісно… виборами. Перед минулими виборами завітав в будинок, якийсь депутат. Діти старалися, готували якісь виступи. Він сидів з кам’яним обличчям, дивився на годинник, думав чи довго ще до кінця, потім зняв абсолютно душерозривний сюжет, в якому виставив себе неймовірним героєм і поїхав. Через деякий час в закладі зламалося два тени в бойлерах, які нагрівають воду. Грошей на той момент не було, головний лікар насмілилася подзвонити до цього самого депутата і попросити 500грн на два отих тени і працівник, який встановив би їх (бо в колективі працюють одні жінки, ніхто цього робити не вміє), депутат сказав, що вони розглянуть це питання. І пройшло, с*ка, 5 років, питання досі розглядається.
Як так можна? Мені в голові не вкладається. Як? Йдучи сюди я налаштовував себе, що буде важко, дуже важко, але не уявляв наскільки… З перших секунд, з перших кроків і подихів в середині закладу, зрозумів, що це місце не для таких сентиментальних пацанів, як я. Ні гарний ремонт, ні стильні картини, ні навіть безмежна любов вихователів, яким в ноги вклонитися хочеться за те, що вони роблять, тай не тільки їм — всім людям які небайдужі до чужої біди і проблеми, але, нажаль, не можуть приховати ту атмосферу, яка тут панує. Атмосферу покинутості і самотності.
Людині, яка тьфу-тьфу, ніколи з таким не зустрічалася, складно там перебувати, складно, повірте. Але ще складніше їй зустрітися з оцими маленькими дітиськами, які ні в чому не винні, але чомусь, через щось, знаходяться в місці, яке не повинно існувати. Жодна дитина в світі не заслуговує на такий початок свого життя. І коли до тебе, підбігає маленький, 5-річний хлопачка, а разом з ним така ж сама, малесенька 5-річна леді і обидва в один голос кричать, запитують, – «Тату, тату, ти до нас? Ти прийшов нас додому забрати?», в тебе світ перед очима падає. В той момент жити з одного боку не хочеться, а з іншого — хочеться, як ніколи. З одного боку ти нічого не відчуваєш, стоїш не дихаєш, а з іншого — всередині вирує і любов і дика ненависть, і серце з грудей вилітає і слова сказати не можеш. Придумуєш на ходу тупу відмазку, дякуєш Ларисі Борисівні, що все таки дозволила тобі на дві секунди завітати до дітей і йдеш німий на вихід. Зустрічає тебе Рома, питає що і як, а ти далі йдеш, не говориш. Приходиш додому і не знаєш куди емоції, куди злість подіти, чи піти на турнік, на холод їх повиганяти, чи забухати на два дні, а в результаті – сидиш зараз на кухні… Вже в 3-й годині ночі, додруковуєш цей текст, думаєш, варто вибачитися за те, що він занадто якийсь … вийшов, вибачаєшся (отам вверху, на початку), закриваєш ноутбук і далі “в захльоб” ревеш і … не спиш до ранку. Думаєш, дякуєш, думаєш…
Автор – Андрій Гнатюк
Думка автора може не співпадати з думкою редакції.
About the author
На фронті загинув 24-річний бойовий медик «Азову» Вадим Саєнко з Тернопільщини
На фронті загинув 24-річний бойовий медик «Азову» Вадим Саєнко зі Скала-Подільської громади. Молодший сержант віддав життя під час бойового завдання у Донецькій області. Про це повідомляє другий відділ Чортківського РТЦК та СП. Захисник загинув ще 6 травня 2023 року. Трагедія сталася в районі населеного пункту Спірне, де боєць стримував військову агресію РФ. Що відомо про героя Вадим Саєнко народився у 1999 році. Він проживав у селі Вербівка Скала-Подільської територіальної громади. У війську чоловік служив на посаді бойового медика першого корпусу Національної гвардії України «Азов». Захисник загинув під час виконання бойового завдання. Він до останнього залишався вірним присязі та мужньо виконував військовий обов'язок у самому пеклі боїв на Донеччині. У громаді висловлюють глибокі співчуття родині та близьким Вадима. Друзі та побратими згадують його як віддану та світлу людину.
На Кременеччині жінка влаштувала стрілянину
Замість того, щоб налякати птахів, 59-річна жителька району «налякала» закон. Тепер за постріли з рушниці посеред села жінці доведеться відповідати перед поліцією. Інцидент стався сьогодні, 24 квітня, в одному із сіл Кременецького району, повідомляють у поліції Тернопільської області. Звуки, схожі на постріли, почув поліцейський офіцер громади, який у цей час патрулював територію. Правоохоронець не став чекати виклику на «102» і одразу вирушив на пошуки джерела шуму, проводячи подворовий обхід. Джерело небезпеки знайшлося швидко — ним виявилася місцева мешканка з гладкоствольною рушницею в руках. Хотіла як краще Як з’ясувалося, 59-річна жінка вирішила радикально підійти до питання господарства. Вона пояснила поліції: На її домашню птицю почали полювати хижі птахи. Щоб відлякати непроханих гостей, вона взяла рушницю сина (якого вдома не було). Жінка кілька разів вистрілила у повітря. Проте такий «самозахист» є грубим порушенням закону. На жінку вже склали адміністративний протокол за ст. […]
Після трьох років невідомості На Щиті повертається Герой з Кременеччини Олександр Киричук
Понад три роки тривожного очікування та незгасної надії. На Шумщину надійшла офіційна звістка про загибель Олександра Киричука з села Жолобки, зв'язок із яким зник ще у лютому 2023 року. Про це повідомив голова громади Вадим Боярський. Олександр Киричук (1985 р.н.) був одним із тих, хто не вагаючись став на захист країни у перші ж дні великої війни — у лютому 2022-го. Молодший сержант, стрілець 2-ї стрілецької роти, він понад рік перебував у самому пеклі бойових дій. Його бойовий шлях тривав рік, аж поки 14 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання зв'язок із молодшим сержантом урвався. Відтоді минуло 38 місяців — довгих днів і ночей, протягом яких родина вірила у диво. На жаль, результати ДНК-експертизи виявилися невблаганними: Олександр загинув саме того дня, у лютому 2023-го, мужньо виконуючи свій військовий обов'язок. «Він був прикладом мужності та відданості — людина з […]
Мистецтво бути першим: як сучасні книги змінюють підхід до успіху?
В умовах глобальних змін та стрімкого розвитку технологій постійне навчання стає не просто перевагою, а необхідністю для кожного професіонала. Якісна бізнес література допомагає не лише опанувати нові інструменти управління, а й повністю переглянути свої стратегії саморозвитку та фінансової грамотності. Читання паперових видань дозволяє глибше зануритися в тему, структурувати знання та знайти натхнення для реалізації найсміливіших проєктів. Чому варто інвестувати у професійний non-fiction? Сучасний ринок пропонує тисячі видань, проте справжню цінність мають ті, що базуються на реальному досвіді практиків. Книги з економіки, маркетингу та менеджменту сьогодні стають мостом між теоретичними знаннями та практичними кейсами світових гігантів. Основні переваги читання профільної літератури: Системний підхід: автори допомагають вибудувати чітку структуру в хаосі робочих процесів. Розвиток soft skills: навички переговорів, емоційного інтелекту та лідерства стають ключовими у 2026 році. Економія часу: ви вчитеся на помилках і успіхах людей, які вже пройшли шлях до вершини. Формування оточення: через книги ви отримуєте […]
Помер військовий Іван Роговський з Бучаччини
Ще одна важка втрата для Тернопільщини. На 46-му році життя зупинилося серце військовослужбовця з села Жизномир Івана Роговського. Трагічну звістку повідомили у Бучацькій міській раді. Іван народився у 1980 році. У лавах Збройних Сил України він обіймав посаду електрика автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення. Побратими згадують його як відповідальну та сумлінну людину, яка завжди дбала про те, щоб техніка була справною, а підрозділ — забезпеченим усім необхідним. «Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям і побратимам. Розділяємо ваш біль та смуток у цей важкий час», — йдеться у повідомленні громади. Військовий пішов з життя 18 квітня. Світла пам’ять про захисника, який до останнього подиху був вірним присязі, назавжди залишиться у серцях жителів Бучаччини. Про дату та час зустрічі кортежу з тілом померлого захисника, а також чин похорону, буде повідомлено додатково. Вічна пам'ять Герою!
У Шумську згоріли торгові кіоски
У Шумську сталася пожежа, унаслідок якої серйозно постраждали торгові площі. Про це повідомляє ГУ ДСНС України у Тернопільській області у своєму щоденному зведенні. На щастя, вдалось запобігти великій біді. "Місто Шумськ: Увечері зайнялися торгові павільйони. Вогонь охопив 45 кв. м, повністю знищивши 2 кіоски з товаром. Завдяки професійним діям, вогнеборці зупинили полум'я та врятували від вогню два великі суміжні торгові ряди", - йдеться у повідомленні. Нагадаємо, "Терміново" писало, що на Тернопільщині унаслідок пожежі загинув чоловік 1973 року народження.
