Нещодавно двоє студентів відвідали Тернопільський будинок дитини «Малятко». Перший з них, зараз, намагатиметься вам розповісти про своє перебування там (вибачте будь ласка, якщо занадто особисто і емоційно, по-іншому писати не хочеться). Звичайна будівля, ще радянської зовнішності на вул. Сахарова, 2, гарно заховалася за висаджені перед нею сосни й ялинки. Вона б так і залишилась для нас непримітною, якби ми не знали, що саме сюди нам потрібно передати невеличкий пакуночок для дітей від імені коледжу: гофрований папір, термоклеєвий пістолет, двохсторонній скотч і якусь іншу дрібну канцелярію.
Пакуночок передавали ми вдвох педагогу-педіатру Ларисі Борисівні. Запитали чи можна поспілкуватися з дітьми, нам сказали що ні, бо зараз вирує епідемія кору і такі візити не бажані. Ми вийшли з будинку… На вулиці я вирішив, що хочу повернутися назад, щоб поспілкуватися, якщо не з дітьми, то з педагогом. Навіть не знаю, радіти чи заздрити Ромі, який в цей час залишився мене чекати на дворі. З Ларисою Борисівною ми проговорили хвилин 20. І хоча їй далеко не вперше приходилось відповідати на питання схожі на мої, «чайникові», сльози жінка стримати так і не змогла… Ніби і я зараз не можу, 2-га година ночі, сиджу на кухні, згадую прожитий день і “в захльоб ридаю”. Це неможливо… Просто неможливо на таке дивитися і розуміти, що це реальність, а не страшний сон. С*ка, чого все так не справедливо?
Найголовніше з того, що розповіла вихователька:
– заклад існує вже 38 років;
– швидше, в 90-ті, на початку 2000-х, в будинку перебували або діти сироти, або діти з інвалідністю (без ручок, без ніжок). Зараз, тут знаходиться 47 діток, віком до 6-ти років. Всі вони розподілені на групи: перша — 1-місячні немовлятка діти до 1,5 рочку; друга — від 1,5 до 3-х років; третя — від 3-х до 6-ти. За кожною групою закріплений педагог-вихователь також в будинку працюють головний лікар, логопед, психолог і кухарі. Серед дітей є лише одна кругла сирота, всі інші — або діти, які через певні обставини позбавлені батьківського піклування, або ті, яких сюди віддає соціальна служба, яка перед цим відбирає їх у батьків, даючи шанс виправитися: викарабкатися з скрутного матеріального становища, вилікуватися від алкогольної чи наркотичної залежності і так далі (рідко в кого виходить, в одиниць вийшло), або діти, чиї батьки невиліковно «кончені» і не заслуговують права на життя.
– майже всі діти в будинку з серйозним рівнем затримки в розвитку. Вони починають сидіти, ходити, говорити на 4-5 місяців пізніше норм. Є дитина, якій зараз чотири рочки і яка ще толком не говорить. Є дівчинка, в якої мама алкозалежна шльондра, яка брала з собою дитину на виклики до 6-ти років, бідолашне вже стільки життя побачило, що ворогу не побажаєш. Є тут діти, яких соцслужби забрали з наркопритонів, в яких підлоги не було видно, все тонуло під товстим шаром шприців і різної «дурі».
– єдина підтримка притулку — прості люди і волонтери, які втім справляються з цим завданням і діти забезпечені всім необхідним: теплом, світлом, гарячою водою, канцелярією. Іграшок каже стільки, «що діти вже не знають чим гратися». Малеча забезпечена всім крім сім’ї.
– влада в нашій країні абсолютно безсовісна і безсердечна. Навідується сюди хтось з чиновників лише перед Різдвом, Паскою і Новим Роком і звісно… виборами. Перед минулими виборами завітав в будинок, якийсь депутат. Діти старалися, готували якісь виступи. Він сидів з кам’яним обличчям, дивився на годинник, думав чи довго ще до кінця, потім зняв абсолютно душерозривний сюжет, в якому виставив себе неймовірним героєм і поїхав. Через деякий час в закладі зламалося два тени в бойлерах, які нагрівають воду. Грошей на той момент не було, головний лікар насмілилася подзвонити до цього самого депутата і попросити 500грн на два отих тени і працівник, який встановив би їх (бо в колективі працюють одні жінки, ніхто цього робити не вміє), депутат сказав, що вони розглянуть це питання. І пройшло, с*ка, 5 років, питання досі розглядається.
Як так можна? Мені в голові не вкладається. Як? Йдучи сюди я налаштовував себе, що буде важко, дуже важко, але не уявляв наскільки… З перших секунд, з перших кроків і подихів в середині закладу, зрозумів, що це місце не для таких сентиментальних пацанів, як я. Ні гарний ремонт, ні стильні картини, ні навіть безмежна любов вихователів, яким в ноги вклонитися хочеться за те, що вони роблять, тай не тільки їм — всім людям які небайдужі до чужої біди і проблеми, але, нажаль, не можуть приховати ту атмосферу, яка тут панує. Атмосферу покинутості і самотності.
Людині, яка тьфу-тьфу, ніколи з таким не зустрічалася, складно там перебувати, складно, повірте. Але ще складніше їй зустрітися з оцими маленькими дітиськами, які ні в чому не винні, але чомусь, через щось, знаходяться в місці, яке не повинно існувати. Жодна дитина в світі не заслуговує на такий початок свого життя. І коли до тебе, підбігає маленький, 5-річний хлопачка, а разом з ним така ж сама, малесенька 5-річна леді і обидва в один голос кричать, запитують, – «Тату, тату, ти до нас? Ти прийшов нас додому забрати?», в тебе світ перед очима падає. В той момент жити з одного боку не хочеться, а з іншого — хочеться, як ніколи. З одного боку ти нічого не відчуваєш, стоїш не дихаєш, а з іншого — всередині вирує і любов і дика ненависть, і серце з грудей вилітає і слова сказати не можеш. Придумуєш на ходу тупу відмазку, дякуєш Ларисі Борисівні, що все таки дозволила тобі на дві секунди завітати до дітей і йдеш німий на вихід. Зустрічає тебе Рома, питає що і як, а ти далі йдеш, не говориш. Приходиш додому і не знаєш куди емоції, куди злість подіти, чи піти на турнік, на холод їх повиганяти, чи забухати на два дні, а в результаті – сидиш зараз на кухні… Вже в 3-й годині ночі, додруковуєш цей текст, думаєш, варто вибачитися за те, що він занадто якийсь … вийшов, вибачаєшся (отам вверху, на початку), закриваєш ноутбук і далі “в захльоб” ревеш і … не спиш до ранку. Думаєш, дякуєш, думаєш…
Автор – Андрій Гнатюк
Думка автора може не співпадати з думкою редакції.
About the author
Осінній джиг: як підібрати форму і розмір силікону під умови водойми
Осінній джиг вимагає підбирати силікон у певному порядку: форма під активність риби, розмір під глибину й течію, а колір — наприкінці. Коли вода холоднішає, судак, окунь і щука частіше тримаються ближче до дна, тож приманка має добре працювати на повільній подачі. Вибір залежить від глибини, течії, активності риби та потрібної швидкості проводки. У тих самих умовах силіконові приманки різної форми й розміру поводяться по-різному, тому оцінювати варто не лише колір, а й характер гри. Форма силіконової приманки: активна чи пасивна гра Форма силіконової приманки визначає, як вона рухається на падінні, на паузі та під час підйому від дна. Віброхвіст: лопать здебільшого дає вібрацію вже на невисокій швидкості, тож він зручний для ступінчастої проводки й пошуку активної риби. Твістер: хвіст грає під час опускання, тому доречний на стоячій воді, де падіння довше. Слаги, черв'яки, раки: рух задає здебільшого проводка, їх ставлять, […]
Знайшли мертвим чоловіка, який зник після візиту до ТЦК на Тернопільщині
На Тернопільщині знайшли мертвим 55-річного Миколу Новоринського, якого розшукували понад два тижні. Чоловік зник після того, як його відпустили з районного ТЦК. Про це розповіла виданню ZAXID.NET донька загиблого Марія Бохна, а також повідомили у поліції Тернопільської області. Чоловіка зупинили працівники ТЦК 14 жовтня у селі Конюхи. Оскільки документів при собі він не мав, його відвезли до Козової для перевірки. Після уточнення даних Миколу Новоринського відпустили, бо він має інвалідність через порушення зору. Чоловіка підвезли до заправки на об'їзній дорозі біля Козової. Звідти він мав пішки пройти близько 30 кілометрів до рідного села. У ніч на 15 жовтня Миколу зупинив поліцейський патруль під час комендантської години. Чоловік пояснив, що йде додому, після чого правоохоронці перевірили його та відпустили. Удень того ж дня його бачили у селі Заберізки — він запитував дорогу до Конюхів. Після цього зв'язок із ним зник. Що […]
У місті на Тернопільщині вулицю перейменують в честь загиблого Героя
У Заліщиках на Тернопільщині вирішили перейменувати вулицю в честь загиблого Героя. Зокрема, вулицю Зеленогайську перейменують на вулицю Володимира Сотника. Про це йдеться у рішенні, яке опублікувала Заліщицька міська рада. Володимиру Сотнику було 22 роки, коли він загинув під час виконання бойового завдання. "Володя служив Україні ще з часів АТО. Завжди усміхнений, добрий, щирий і світлий — він ніколи не втрачав віри, навіть там, де найважче. Його любов до життя, позитив і відданість побратимам залишаться у серцях кожного, хто його знав", - розповідали у листопаді 2025 року у Заліщицькій міській раді.
На Тернопільщині спалахнула будівля із зерном
На Тернопільщині рятувальники ліквідували пожежу господарської будівлі для сушіння зерна. Вогонь охопив 20 кв. м споруди в селі Суходіл. Рятувальники не дали полум'ю перекинутися на сусідню будівлю, повідомляють у ДСНС. "У селі Суходіл Гусятинської громади Чортківського району сталася пожежа господарської будівлі, призначеної для сушіння та зберігання зерна. Загоряння виникло о 14:43. Вогонь охопив площу 20 кв. м. Унаслідок пожежі знищено покрівлю навісу та пошкоджено будівлю. Завдяки оперативним діям рятувальників вдалося врятувати сусідню господарську будівлю", - йдеться у повідомленні. До ліквідації пожежі залучали підрозділи ДСНС: 12 рятувальників та 3 одиниці техніки. Причину виникнення пожежі та розмір матеріальних збитків встановлюють.
На Тернопільщині та інших областях заходу знищували дрони: як впоралась ППО
На Тернопільщині та в інших областях заходу України знищували ворожі дрони. Про це повідомляє Повітряне командування "Захід". "Вдень 3 листопада та вночі 4 листопада російські агресори атакували західний регіон України уданими дронами з реактивними і поршневими двигунами. Авіація та підрозділи протиповітряної оборони повітряного командування «Захід» у зоні своєї відповідальності в Рівненській, Хмельницькій, Волинській та Тернопільській областях знищили 27 ударних БпЛА типу «Герань-2», «Герань-4» та «Герань-5»", - йдеться у заяві. Втім, є "приліт". Ворог вдарив по енергетиці поблизу Тернополя. https://terminovo.te.ua/news/146571/
У Тернополі дівчина потрапила під тролейбус і отримала важкі травми – родина шукає свідків ДТП
Поліція та родичі шукають очевидців ДТП з тролейбусом на вулиці Богдана Хмельницького. У Тернополі розшукують свідків дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 30 жовтня орієнтовно о 22:00 на зупинці біля залізничного вокзалу. Під час маневру тролейбуса дівчина потрапила під його задні колеса та отримала важкі тілесні ушкодження (переломи обох кінцівок). Усіх, хто володіє будь-якою інформацією щодо обставин події або має фото/відеозаписи, просять звернутися за номером: 096-816-77-78. Фото ілюстративне
