Нещодавно двоє студентів відвідали Тернопільський будинок дитини «Малятко». Перший з них, зараз, намагатиметься вам розповісти про своє перебування там (вибачте будь ласка, якщо занадто особисто і емоційно, по-іншому писати не хочеться). Звичайна будівля, ще радянської зовнішності на вул. Сахарова, 2, гарно заховалася за висаджені перед нею сосни й ялинки. Вона б так і залишилась для нас непримітною, якби ми не знали, що саме сюди нам потрібно передати невеличкий пакуночок для дітей від імені коледжу: гофрований папір, термоклеєвий пістолет, двохсторонній скотч і якусь іншу дрібну канцелярію.
Пакуночок передавали ми вдвох педагогу-педіатру Ларисі Борисівні. Запитали чи можна поспілкуватися з дітьми, нам сказали що ні, бо зараз вирує епідемія кору і такі візити не бажані. Ми вийшли з будинку… На вулиці я вирішив, що хочу повернутися назад, щоб поспілкуватися, якщо не з дітьми, то з педагогом. Навіть не знаю, радіти чи заздрити Ромі, який в цей час залишився мене чекати на дворі. З Ларисою Борисівною ми проговорили хвилин 20. І хоча їй далеко не вперше приходилось відповідати на питання схожі на мої, «чайникові», сльози жінка стримати так і не змогла… Ніби і я зараз не можу, 2-га година ночі, сиджу на кухні, згадую прожитий день і “в захльоб ридаю”. Це неможливо… Просто неможливо на таке дивитися і розуміти, що це реальність, а не страшний сон. С*ка, чого все так не справедливо?
Найголовніше з того, що розповіла вихователька:
– заклад існує вже 38 років;
– швидше, в 90-ті, на початку 2000-х, в будинку перебували або діти сироти, або діти з інвалідністю (без ручок, без ніжок). Зараз, тут знаходиться 47 діток, віком до 6-ти років. Всі вони розподілені на групи: перша — 1-місячні немовлятка діти до 1,5 рочку; друга — від 1,5 до 3-х років; третя — від 3-х до 6-ти. За кожною групою закріплений педагог-вихователь також в будинку працюють головний лікар, логопед, психолог і кухарі. Серед дітей є лише одна кругла сирота, всі інші — або діти, які через певні обставини позбавлені батьківського піклування, або ті, яких сюди віддає соціальна служба, яка перед цим відбирає їх у батьків, даючи шанс виправитися: викарабкатися з скрутного матеріального становища, вилікуватися від алкогольної чи наркотичної залежності і так далі (рідко в кого виходить, в одиниць вийшло), або діти, чиї батьки невиліковно «кончені» і не заслуговують права на життя.
– майже всі діти в будинку з серйозним рівнем затримки в розвитку. Вони починають сидіти, ходити, говорити на 4-5 місяців пізніше норм. Є дитина, якій зараз чотири рочки і яка ще толком не говорить. Є дівчинка, в якої мама алкозалежна шльондра, яка брала з собою дитину на виклики до 6-ти років, бідолашне вже стільки життя побачило, що ворогу не побажаєш. Є тут діти, яких соцслужби забрали з наркопритонів, в яких підлоги не було видно, все тонуло під товстим шаром шприців і різної «дурі».
– єдина підтримка притулку — прості люди і волонтери, які втім справляються з цим завданням і діти забезпечені всім необхідним: теплом, світлом, гарячою водою, канцелярією. Іграшок каже стільки, «що діти вже не знають чим гратися». Малеча забезпечена всім крім сім’ї.
– влада в нашій країні абсолютно безсовісна і безсердечна. Навідується сюди хтось з чиновників лише перед Різдвом, Паскою і Новим Роком і звісно… виборами. Перед минулими виборами завітав в будинок, якийсь депутат. Діти старалися, готували якісь виступи. Він сидів з кам’яним обличчям, дивився на годинник, думав чи довго ще до кінця, потім зняв абсолютно душерозривний сюжет, в якому виставив себе неймовірним героєм і поїхав. Через деякий час в закладі зламалося два тени в бойлерах, які нагрівають воду. Грошей на той момент не було, головний лікар насмілилася подзвонити до цього самого депутата і попросити 500грн на два отих тени і працівник, який встановив би їх (бо в колективі працюють одні жінки, ніхто цього робити не вміє), депутат сказав, що вони розглянуть це питання. І пройшло, с*ка, 5 років, питання досі розглядається.
Як так можна? Мені в голові не вкладається. Як? Йдучи сюди я налаштовував себе, що буде важко, дуже важко, але не уявляв наскільки… З перших секунд, з перших кроків і подихів в середині закладу, зрозумів, що це місце не для таких сентиментальних пацанів, як я. Ні гарний ремонт, ні стильні картини, ні навіть безмежна любов вихователів, яким в ноги вклонитися хочеться за те, що вони роблять, тай не тільки їм — всім людям які небайдужі до чужої біди і проблеми, але, нажаль, не можуть приховати ту атмосферу, яка тут панує. Атмосферу покинутості і самотності.
Людині, яка тьфу-тьфу, ніколи з таким не зустрічалася, складно там перебувати, складно, повірте. Але ще складніше їй зустрітися з оцими маленькими дітиськами, які ні в чому не винні, але чомусь, через щось, знаходяться в місці, яке не повинно існувати. Жодна дитина в світі не заслуговує на такий початок свого життя. І коли до тебе, підбігає маленький, 5-річний хлопачка, а разом з ним така ж сама, малесенька 5-річна леді і обидва в один голос кричать, запитують, – «Тату, тату, ти до нас? Ти прийшов нас додому забрати?», в тебе світ перед очима падає. В той момент жити з одного боку не хочеться, а з іншого — хочеться, як ніколи. З одного боку ти нічого не відчуваєш, стоїш не дихаєш, а з іншого — всередині вирує і любов і дика ненависть, і серце з грудей вилітає і слова сказати не можеш. Придумуєш на ходу тупу відмазку, дякуєш Ларисі Борисівні, що все таки дозволила тобі на дві секунди завітати до дітей і йдеш німий на вихід. Зустрічає тебе Рома, питає що і як, а ти далі йдеш, не говориш. Приходиш додому і не знаєш куди емоції, куди злість подіти, чи піти на турнік, на холод їх повиганяти, чи забухати на два дні, а в результаті – сидиш зараз на кухні… Вже в 3-й годині ночі, додруковуєш цей текст, думаєш, варто вибачитися за те, що він занадто якийсь … вийшов, вибачаєшся (отам вверху, на початку), закриваєш ноутбук і далі “в захльоб” ревеш і … не спиш до ранку. Думаєш, дякуєш, думаєш…
Автор – Андрій Гнатюк
Думка автора може не співпадати з думкою редакції.
About the author
У поліції назвали причину пожежі в Подолянах і звуків, схожих на вибухи
У п'ятницю ввечері в одному з торгово-розважальних центрів Тернополя спалахнула пожежа - задимлення помітили близько 18:00, а звуки, схожі на вибухи, злякали відвідувачів. Постраждалих немає. Як повідомляють у поліції Тернопільської області, причиною займання стала літієва батарея в рюкзаку одного з відвідувачів. Що сталося в ТРЦ 20 березня близько 18:00 поліція отримала повідомлення про пожежу та звуки, схожі на вибухи, в одному з торгово-розважальних центрів міста. Причина - батарея в рюкзаку Поліцейські з'ясували: задимлення спричинило коротке замикання літієвої батареї. Вона знаходилася в наплічнику одного з відвідувачів і через замикання почала горіти. Рятувальники швидко ліквідували займання. Ніхто не постраждав. Поліція встановлює всі обставини події. Інформацію внесено до реєстру заяв про кримінальні правопорушення та інші події.
У Бережанах ремонтують частину траси М-30
У місті Бережани розпочали ремонт державної траси М-30 Стрий - Умань - Дніпро - Ізварине. На час робіт рух транспорту обмежено. Як повідомляють у Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Тернопільській області, підрядник вже приступив до зрізування зношеного покриття за допомогою фрезерувальної установки. Що і коли зроблять Після підготовчих робіт дорожники виконають: суцільний вирівнювальний шар із гарячого асфальтобетону; ремонт водовідвідної системи. Повноцінний рух відновлять після завершення всіх робіт. У грудні минулого року на цій ділянці траси пошкодилась водопропускна труба - комунікація Бережанської міської ради. Місто усунуло аварію, проте постраждало і дорожнє покриття траси М-30. Наразі рух на ділянці здійснюється у реверсному режимі. Служба закликає водіїв знижувати швидкість і бути обережними поряд із дорожньою технікою.
Тернопільська біатлоністка Ірина Тарасюк здобула бронзу на Чемпіонаті України
Тернопільська спортсменка Ірина Тарасюк виборола бронзову нагороду в індивідуальній гонці на Чемпіонаті України з біатлону, що проходить на відомому гірськолижному курорті Буковель поблизу Яремчі на Івано-Франківщині. Про успіхи спортсменки розповіла її тренерка Людмила Сагайдак. Ірина пройшла дистанцію з результатом стрільби 0:1:0:0 - лише один промах на чотирьох вогневих рубежах, що засвідчило її чудову стрілецьку майстерність. Бронзова медаль стала заслуженою нагородою для спортсменки та справжнім приводом для гордості всієї Тернопільщини. Щиро вітаємо Ірину Тарасюк з блискучим результатом і бажаємо нових спортивних перемог! Довідка Ірина Тарасюк — біатлоністка з Копичинець Тернопільського району, народилася 7 лютого 2004 року. Представляє Тернопільську обласну школу вищої спортивної майстерності (ТОШВСМ), є студенткою Західноукраїнського національного університету (ЗУНУ). Походить зі справжньої біатлонної родини: її сестра Тетяна Тарасюк та брат Тарас Тарасюк — також діючі біатлоністи. Мама спортсменки — Людмила Сагайдак — колишня біатлоністка і тренер, яка виховала не одне […]
У Тернополі різко зросла вартість проїзду громадським транспортом
Через різке збільшення вартості пального в Україні в Тернополі ухвалили рішення про підвищення вартості проїзду громадським транспортом. Відповідне рішення ухвалили на засіданні виконавчого комітету Тернопільської міської ради. З наступного понеділка, 23 березня, мешканці Тернополя платитимуть більше за проїзд у громадському транспорті. Вартість квитка відтепер залежатиме від способу оплати. Найвигідніший варіант — персоніфікована «Соціальна карта Тернополянина»: проїзд коштуватиме 15 гривень. За неперсоніфікованим електронним квитком доведеться сплатити 17 гривень, а при оплаті банківською карткою, NFC-пристроєм або разовим квитком — 20 гривень. Для учнів та студентів із «Соціальною картою» тариф становитиме 7,5 гривень. Попри підвищення цін, пільги залишаються в повному обсязі. Школярі та студенти, як і раніше, їздитимуть безкоштовно у тролейбусах і комунальних автобусах та зі знижкою 50% — у приватному транспорті. Пенсіонери, особи з інвалідністю та учасники бойових дій зберігають право на безоплатний проїзд. У місті також продовжує діяти послуга «Єдиний квиток», […]
Мобілізували 5 березня. На Щиті повернувся додому Ростислав Маковський
На Тернопільщини поховали військового Ростислава Маковського, якого мобілізували на початку березня. Про втрату розповіли у Бережанській міській раді. "Ростислав Маковський народився 22 червня 1982 року в м. Бережани. Навчався в Бережанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1, Бережанському агротехнічному коледжі та Бережанському агротехнічному інституті за спеціальністю «Економіка». Деякий час працював на Бережанському склозаводі. Згодом переїхав на постійне проживання до Львова, де працював водієм в приватній торговій фірмі, інженером в РЕМ, служив у Муніципальній поліції міста Львова, працював Львівській районній державній адміністрації та директором приватного підприємства. 5 березня 2026 р. був мобілізований до лав ЗСУ", - йдеться у повідомленні. Ростислав Маковський був курсантом 1 навчального взводу 2 навчального курсу школи загальновійськової підготовки військової частини А3211. На жаль, він помер під час проходження військової служби. У Ростислава залишилась дружина, батько, брат та хрещена.
На 98 році життя помер патріарх Філарет. Що відомо про його вклад в українську Церкву
На 98 році життя помер патріарх Філарет. Про смерть Святійшого повідомив митрополит Епіфаній. "Сьогодні глибокий сум і жаль у моєму серці, як і в серцях багатьох українців, бо нині завершився земний шлях Святійшого Патріарха Філарета. Закликаю всеукраїнську паству підносити сердечні молитви за упокій душі новопреставленого Патріарха Філарета, який сьогодні відійшов до Господа. Просімо у Всевишнього прийняти його у Своєму Небесному Царстві. Сердечні співчуття рідним спочилого владики! Ми завжди пам’ятатимемо настанови Патріарха Філарета про важливість підтримання єдності Української Церкви навколо Київського Престолу. Пам՚ятатимемо і виконуватимемо також його уроки й настанови про важливість соборності, про смирення перед волею Божою і волею повноти Церкви, про віддане служіння Богу, Церкві Христовій та українському народу. Серце Патріарха Філарета зупинилося на 98-му році життя. Але молитва та пам’ять про нього залишаться в помісній автокефальній Українській Православній Церкві довіку. Нехай світлою і вічною буде пам’ять новопреставленого Патріарха, […]
