Нещодавно двоє студентів відвідали Тернопільський будинок дитини «Малятко». Перший з них, зараз, намагатиметься вам розповісти про своє перебування там (вибачте будь ласка, якщо занадто особисто і емоційно, по-іншому писати не хочеться). Звичайна будівля, ще радянської зовнішності на вул. Сахарова, 2, гарно заховалася за висаджені перед нею сосни й ялинки. Вона б так і залишилась для нас непримітною, якби ми не знали, що саме сюди нам потрібно передати невеличкий пакуночок для дітей від імені коледжу: гофрований папір, термоклеєвий пістолет, двохсторонній скотч і якусь іншу дрібну канцелярію.
Пакуночок передавали ми вдвох педагогу-педіатру Ларисі Борисівні. Запитали чи можна поспілкуватися з дітьми, нам сказали що ні, бо зараз вирує епідемія кору і такі візити не бажані. Ми вийшли з будинку… На вулиці я вирішив, що хочу повернутися назад, щоб поспілкуватися, якщо не з дітьми, то з педагогом. Навіть не знаю, радіти чи заздрити Ромі, який в цей час залишився мене чекати на дворі. З Ларисою Борисівною ми проговорили хвилин 20. І хоча їй далеко не вперше приходилось відповідати на питання схожі на мої, «чайникові», сльози жінка стримати так і не змогла… Ніби і я зараз не можу, 2-га година ночі, сиджу на кухні, згадую прожитий день і “в захльоб ридаю”. Це неможливо… Просто неможливо на таке дивитися і розуміти, що це реальність, а не страшний сон. С*ка, чого все так не справедливо?
Найголовніше з того, що розповіла вихователька:
– заклад існує вже 38 років;
– швидше, в 90-ті, на початку 2000-х, в будинку перебували або діти сироти, або діти з інвалідністю (без ручок, без ніжок). Зараз, тут знаходиться 47 діток, віком до 6-ти років. Всі вони розподілені на групи: перша — 1-місячні немовлятка діти до 1,5 рочку; друга — від 1,5 до 3-х років; третя — від 3-х до 6-ти. За кожною групою закріплений педагог-вихователь також в будинку працюють головний лікар, логопед, психолог і кухарі. Серед дітей є лише одна кругла сирота, всі інші — або діти, які через певні обставини позбавлені батьківського піклування, або ті, яких сюди віддає соціальна служба, яка перед цим відбирає їх у батьків, даючи шанс виправитися: викарабкатися з скрутного матеріального становища, вилікуватися від алкогольної чи наркотичної залежності і так далі (рідко в кого виходить, в одиниць вийшло), або діти, чиї батьки невиліковно «кончені» і не заслуговують права на життя.
– майже всі діти в будинку з серйозним рівнем затримки в розвитку. Вони починають сидіти, ходити, говорити на 4-5 місяців пізніше норм. Є дитина, якій зараз чотири рочки і яка ще толком не говорить. Є дівчинка, в якої мама алкозалежна шльондра, яка брала з собою дитину на виклики до 6-ти років, бідолашне вже стільки життя побачило, що ворогу не побажаєш. Є тут діти, яких соцслужби забрали з наркопритонів, в яких підлоги не було видно, все тонуло під товстим шаром шприців і різної «дурі».
– єдина підтримка притулку — прості люди і волонтери, які втім справляються з цим завданням і діти забезпечені всім необхідним: теплом, світлом, гарячою водою, канцелярією. Іграшок каже стільки, «що діти вже не знають чим гратися». Малеча забезпечена всім крім сім’ї.
– влада в нашій країні абсолютно безсовісна і безсердечна. Навідується сюди хтось з чиновників лише перед Різдвом, Паскою і Новим Роком і звісно… виборами. Перед минулими виборами завітав в будинок, якийсь депутат. Діти старалися, готували якісь виступи. Він сидів з кам’яним обличчям, дивився на годинник, думав чи довго ще до кінця, потім зняв абсолютно душерозривний сюжет, в якому виставив себе неймовірним героєм і поїхав. Через деякий час в закладі зламалося два тени в бойлерах, які нагрівають воду. Грошей на той момент не було, головний лікар насмілилася подзвонити до цього самого депутата і попросити 500грн на два отих тени і працівник, який встановив би їх (бо в колективі працюють одні жінки, ніхто цього робити не вміє), депутат сказав, що вони розглянуть це питання. І пройшло, с*ка, 5 років, питання досі розглядається.
Як так можна? Мені в голові не вкладається. Як? Йдучи сюди я налаштовував себе, що буде важко, дуже важко, але не уявляв наскільки… З перших секунд, з перших кроків і подихів в середині закладу, зрозумів, що це місце не для таких сентиментальних пацанів, як я. Ні гарний ремонт, ні стильні картини, ні навіть безмежна любов вихователів, яким в ноги вклонитися хочеться за те, що вони роблять, тай не тільки їм — всім людям які небайдужі до чужої біди і проблеми, але, нажаль, не можуть приховати ту атмосферу, яка тут панує. Атмосферу покинутості і самотності.
Людині, яка тьфу-тьфу, ніколи з таким не зустрічалася, складно там перебувати, складно, повірте. Але ще складніше їй зустрітися з оцими маленькими дітиськами, які ні в чому не винні, але чомусь, через щось, знаходяться в місці, яке не повинно існувати. Жодна дитина в світі не заслуговує на такий початок свого життя. І коли до тебе, підбігає маленький, 5-річний хлопачка, а разом з ним така ж сама, малесенька 5-річна леді і обидва в один голос кричать, запитують, – «Тату, тату, ти до нас? Ти прийшов нас додому забрати?», в тебе світ перед очима падає. В той момент жити з одного боку не хочеться, а з іншого — хочеться, як ніколи. З одного боку ти нічого не відчуваєш, стоїш не дихаєш, а з іншого — всередині вирує і любов і дика ненависть, і серце з грудей вилітає і слова сказати не можеш. Придумуєш на ходу тупу відмазку, дякуєш Ларисі Борисівні, що все таки дозволила тобі на дві секунди завітати до дітей і йдеш німий на вихід. Зустрічає тебе Рома, питає що і як, а ти далі йдеш, не говориш. Приходиш додому і не знаєш куди емоції, куди злість подіти, чи піти на турнік, на холод їх повиганяти, чи забухати на два дні, а в результаті – сидиш зараз на кухні… Вже в 3-й годині ночі, додруковуєш цей текст, думаєш, варто вибачитися за те, що він занадто якийсь … вийшов, вибачаєшся (отам вверху, на початку), закриваєш ноутбук і далі “в захльоб” ревеш і … не спиш до ранку. Думаєш, дякуєш, думаєш…
Автор – Андрій Гнатюк
Думка автора може не співпадати з думкою редакції.
About the author
В Україну йде похолодання, але на заході буде найтепліше: прогноз погоди на початок тижня
На більшій частині країни температура знизиться, проте на заході ще збережеться тепла погода з температурами до +16. Тернопільщина опиниться серед найтепліших регіонів. Як повідомляє "Терміново" з посиланням на Тернопільський обласний центр з гідрометрології та синоптикиню Наталку Діденко, 17 березня погода зміниться по всій Україні. Що чекає на Тернопільщину 17 березня на Тернопіллі - хмарно з проясненнями, без опадів. Вітер південно-східний, 5-10 м/с. Температура вночі: від -2° до +3°. Вдень: +10...+15° тепла. 18 березня картина схожа - хмарно з проясненнями, без суттєвих опадів. Вітер зміниться на північно-східний, 5-10 м/с. Вдень +9...+14°, вночі від -1° до +4°. Захід - найтепліший, схід - найхолодніший 17 березня Україна розділиться на дві температурні зони. На сході - Сумщина, Полтавщина, Дніпропетровщина - вдень лише +4...+8°. На заході, зокрема й на Тернопільщині, - до +16°. На решті території: +8...+11°. Вітер 17-го обіцяє бути тихим. "Хоча й завтра […]
Бізнес-консалтинг на основі даних: як аналітика допомагає приймати правильні рішення
Часи, коли успіх бізнесу залежав виключно від харизми власника та його вміння вгадувати настрій ринку, стрімко відходять у минуле. Сьогодні ринок нагадує велетенський механізм, що кожну секунду генерує терабайти інформації. Іронія в тому, що багато компаній досі намагаються керувати цим процесом наосліп, ігноруючи дані, які лежать буквально під ногами. Саме тут на зміну класичним порадам приходить професійний бізнес консалтинг, який базується не на суб'єктивних відчуттях експерта, а на жорсткій аналітиці. Це вже не просто теорія про те, як стати кращими, а конкретна інструкція, побудована на вивченні реальної поведінки ваших же клієнтів. Колись ми думали, що головне в консалтингу - це стратегічні сесії в дорогих готелях та красиві презентації з графіками, намальованими від руки. Зараз це радше робота в «полях» великих даних. Аналітика дозволяє побачити те, що часто приховано від ока засновника: де ви реально втрачаєте лояльних людей, які товари приносять […]
Сімка в смартфоні: чому пора забути про металеві скріпки та пластик
Ви коли-небудь пробували замінити сім-карту на ходу, стоячи десь у черзі чи в набитому транспорті? Це той ще атракціон: знайти скріпку, не впустити лоток, не загубити крихітний шматочок пластику, який так і норовить вислизнути з пальців. Але всі ці маніпуляції виглядають як спроба завести автомобіль за допомогою кривого стартера. Світ давно перейшов на цифру, і мобільний зв'язок не виняток. Сьогодні віртуальна сім карта - це вже не екзотика для обраних, а цілком реальна зручність, яка позбавляє від необхідності тримати вдома склад пластикового сміття. Ви просто скануєте код, і ваш номер уже в телефоні. Швидко, чисто і без зайвих рухів. Для багатьох українців це стало справжнім порятунком, особливо коли потрібно мати два, три або навіть п’ять номерів під різні завдання, а фізичний слот у смартфоні всього один. Або коли ви купуєте новий iPhone, де місця для звичного пластику взагалі може не […]
Інтернет для дому і роботи: що справді важливо при виборі підключення
Сьогодні для мешканців міста інтернет ужгород уже давно не сприймається як проста побутова послуга, яку підключають раз і забувають. Для когось це основа віддаленої роботи, для когось спосіб залишатися на зв’язку з рідними, а для когось звична частина домашнього комфорту, без якої день буквально розсипається. Сторінки мають відкриватися швидко, відеодзвінки не повинні зависати, а фільм увечері не має перетворюватися на боротьбу з буферизацією. Начебто базові речі. Але саме на них усе й тримається. В Ужгороді це відчувається особливо чітко. Місто прикордонне, ритм тут доволі рухливий, а цифрових сценаріїв у повсякденному житті стає дедалі більше. Тому, коли люди шукають підключення для квартири чи будинку, їм уже потрібен не просто формальний доступ до мережі, а стабільний інтернет для нормального темпу життя. І тут важливо не схопитися за першу-ліпшу обіцянку, а спокійно подивитися, що реально має значення. Чому домашній інтернет в Ужгороді вже […]
Помер учасник АТО/ООС та російсько-української війни Анатолій Якимчук
Важка втрата для Заліщицької громади - помер учасник АТО/ООС, сучасної російсько-української війни, військовослужбовець Анатолій Якимчук. Про це повідомили у Заліщицькій міській раді. "Сьогодні передчасно зупинилося серце учасника АТО/ООС, сучасної російсько-української війни, військовослужбовця Анатолія Якимчука. Людини, яка свого часу стала на захист України, виконуючи військовий обов’язок перед державою та народом", - йдеться у повідомленні. Про дату та час зустрічі тіла військового та похорону обіцяють повідомити згодом. Редакція "Терміново" висловлює співчуття усім, хто знав Героя Анатолія Якимчука. Вічна йому пам'ять і слава!
Пішов з життя найстарший блогер України – дід Толя. Відео, які зробили його легендою
88-річний Анатолій Іванович із Кам'янця-Подільського, якого в інтернеті знали як Діда Толю, помер. Про смерть дідуся повідомив онук Олександр — просто під час прямого ефіру в TikTok, зі сльозами на очах. Саме Олександр колись почав знімати дідуся і викладати відео в мережу. Один із роликів, де Дід Толя по-своєму виконав Stefania від Kalush Orchestra, набрав понад дев'ять мільйонів переглядів. Люди полюбили його за щирість, гострий язик і неповторний характер. На їхні спільні сторінки підписалися понад мільйон людей. Сумну звістку оголосив онук Олександр просто під час прямого ефіру — розповів підписникам, що дідусь помер після ускладнень від операції. Чоловіку ампутували ногу вище коліна, і спершу здавалося, що все минулося добре, однак серце старого не витримало. Загалом на сторінки дуету підписалися понад мільйон двісті тисяч людей у TikTok та більше ста тисяч в Instagram. Останній рік через вік і здоров'я він уже […]
