Нещодавно двоє студентів відвідали Тернопільський будинок дитини «Малятко». Перший з них, зараз, намагатиметься вам розповісти про своє перебування там (вибачте будь ласка, якщо занадто особисто і емоційно, по-іншому писати не хочеться). Звичайна будівля, ще радянської зовнішності на вул. Сахарова, 2, гарно заховалася за висаджені перед нею сосни й ялинки. Вона б так і залишилась для нас непримітною, якби ми не знали, що саме сюди нам потрібно передати невеличкий пакуночок для дітей від імені коледжу: гофрований папір, термоклеєвий пістолет, двохсторонній скотч і якусь іншу дрібну канцелярію.
Пакуночок передавали ми вдвох педагогу-педіатру Ларисі Борисівні. Запитали чи можна поспілкуватися з дітьми, нам сказали що ні, бо зараз вирує епідемія кору і такі візити не бажані. Ми вийшли з будинку… На вулиці я вирішив, що хочу повернутися назад, щоб поспілкуватися, якщо не з дітьми, то з педагогом. Навіть не знаю, радіти чи заздрити Ромі, який в цей час залишився мене чекати на дворі. З Ларисою Борисівною ми проговорили хвилин 20. І хоча їй далеко не вперше приходилось відповідати на питання схожі на мої, «чайникові», сльози жінка стримати так і не змогла… Ніби і я зараз не можу, 2-га година ночі, сиджу на кухні, згадую прожитий день і “в захльоб ридаю”. Це неможливо… Просто неможливо на таке дивитися і розуміти, що це реальність, а не страшний сон. С*ка, чого все так не справедливо?
Найголовніше з того, що розповіла вихователька:
– заклад існує вже 38 років;
– швидше, в 90-ті, на початку 2000-х, в будинку перебували або діти сироти, або діти з інвалідністю (без ручок, без ніжок). Зараз, тут знаходиться 47 діток, віком до 6-ти років. Всі вони розподілені на групи: перша — 1-місячні немовлятка діти до 1,5 рочку; друга — від 1,5 до 3-х років; третя — від 3-х до 6-ти. За кожною групою закріплений педагог-вихователь також в будинку працюють головний лікар, логопед, психолог і кухарі. Серед дітей є лише одна кругла сирота, всі інші — або діти, які через певні обставини позбавлені батьківського піклування, або ті, яких сюди віддає соціальна служба, яка перед цим відбирає їх у батьків, даючи шанс виправитися: викарабкатися з скрутного матеріального становища, вилікуватися від алкогольної чи наркотичної залежності і так далі (рідко в кого виходить, в одиниць вийшло), або діти, чиї батьки невиліковно «кончені» і не заслуговують права на життя.
– майже всі діти в будинку з серйозним рівнем затримки в розвитку. Вони починають сидіти, ходити, говорити на 4-5 місяців пізніше норм. Є дитина, якій зараз чотири рочки і яка ще толком не говорить. Є дівчинка, в якої мама алкозалежна шльондра, яка брала з собою дитину на виклики до 6-ти років, бідолашне вже стільки життя побачило, що ворогу не побажаєш. Є тут діти, яких соцслужби забрали з наркопритонів, в яких підлоги не було видно, все тонуло під товстим шаром шприців і різної «дурі».
– єдина підтримка притулку — прості люди і волонтери, які втім справляються з цим завданням і діти забезпечені всім необхідним: теплом, світлом, гарячою водою, канцелярією. Іграшок каже стільки, «що діти вже не знають чим гратися». Малеча забезпечена всім крім сім’ї.
– влада в нашій країні абсолютно безсовісна і безсердечна. Навідується сюди хтось з чиновників лише перед Різдвом, Паскою і Новим Роком і звісно… виборами. Перед минулими виборами завітав в будинок, якийсь депутат. Діти старалися, готували якісь виступи. Він сидів з кам’яним обличчям, дивився на годинник, думав чи довго ще до кінця, потім зняв абсолютно душерозривний сюжет, в якому виставив себе неймовірним героєм і поїхав. Через деякий час в закладі зламалося два тени в бойлерах, які нагрівають воду. Грошей на той момент не було, головний лікар насмілилася подзвонити до цього самого депутата і попросити 500грн на два отих тени і працівник, який встановив би їх (бо в колективі працюють одні жінки, ніхто цього робити не вміє), депутат сказав, що вони розглянуть це питання. І пройшло, с*ка, 5 років, питання досі розглядається.
Як так можна? Мені в голові не вкладається. Як? Йдучи сюди я налаштовував себе, що буде важко, дуже важко, але не уявляв наскільки… З перших секунд, з перших кроків і подихів в середині закладу, зрозумів, що це місце не для таких сентиментальних пацанів, як я. Ні гарний ремонт, ні стильні картини, ні навіть безмежна любов вихователів, яким в ноги вклонитися хочеться за те, що вони роблять, тай не тільки їм — всім людям які небайдужі до чужої біди і проблеми, але, нажаль, не можуть приховати ту атмосферу, яка тут панує. Атмосферу покинутості і самотності.
Людині, яка тьфу-тьфу, ніколи з таким не зустрічалася, складно там перебувати, складно, повірте. Але ще складніше їй зустрітися з оцими маленькими дітиськами, які ні в чому не винні, але чомусь, через щось, знаходяться в місці, яке не повинно існувати. Жодна дитина в світі не заслуговує на такий початок свого життя. І коли до тебе, підбігає маленький, 5-річний хлопачка, а разом з ним така ж сама, малесенька 5-річна леді і обидва в один голос кричать, запитують, – «Тату, тату, ти до нас? Ти прийшов нас додому забрати?», в тебе світ перед очима падає. В той момент жити з одного боку не хочеться, а з іншого — хочеться, як ніколи. З одного боку ти нічого не відчуваєш, стоїш не дихаєш, а з іншого — всередині вирує і любов і дика ненависть, і серце з грудей вилітає і слова сказати не можеш. Придумуєш на ходу тупу відмазку, дякуєш Ларисі Борисівні, що все таки дозволила тобі на дві секунди завітати до дітей і йдеш німий на вихід. Зустрічає тебе Рома, питає що і як, а ти далі йдеш, не говориш. Приходиш додому і не знаєш куди емоції, куди злість подіти, чи піти на турнік, на холод їх повиганяти, чи забухати на два дні, а в результаті – сидиш зараз на кухні… Вже в 3-й годині ночі, додруковуєш цей текст, думаєш, варто вибачитися за те, що він занадто якийсь … вийшов, вибачаєшся (отам вверху, на початку), закриваєш ноутбук і далі “в захльоб” ревеш і … не спиш до ранку. Думаєш, дякуєш, думаєш…
Автор – Андрій Гнатюк
Думка автора може не співпадати з думкою редакції.
About the author
У Бучацькій громаді лисиця зі сказом покусала людину
У селі Дуліби, що на Бучаччині, підтверджено випадок сказу у лисиці. Вона зайшла у двір та покусала людину. Про це повідомили у Бучацькій міській раді. "23 червня 2026 року до жителя села Дуліби забігла агресивна лисиця. Під час спроби відігнати її чоловік отримав укуси. Тварину було ліквідовано, після чого спеціалісти Бучацької дільничної лікарні ветеринарної медицини відібрали патологічний матеріал та направили його на дослідження. За результатами лабораторних досліджень Тернопільської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби від 29 червня 2026 року підтверджено, що лисиця була хвора на сказ. Постраждалий проходить курс антирабічної вакцинації," - йдеться у повідомленні. Від 2 липня 2026 року у селі Дуліби запроваджено карантин.
На березі було не проштовхнутися. Як раніше виглядав елітний курорт Тернопільщини (архівні фото)
Пальми над Дністром, нудистський пляж, потяг-люкс із Варшави та відпочивальники, які приїжджали сюди здалеку. Так виглядав курорт, який колись порівнювали з Флоридою та Палм-Біч — а сьогодні про нього нагадують лише архівні фото. Ще менше ста років тому на пляжах Заліщиків справді не було де яблуку впасти. Місто, що фактично є півостровом у глибокому яру Дністра, дев'яносто років тому вважалося престижним курортом Європи. Курорт, який змагався з Австро-Угорщиною та Європою за увагу туристів Своєю популярністю Заліщики завдячують унікальному мікроклімату: місто розташоване в долині Дністра, оточене вигином річки, що створило особливий, схожий на середземноморський клімат, який здавна сприяв розвитку виноградарства й садівництва. Завдяки зручному залізничному сполученню, яке з'явилося наприкінці ХІХ століття, місто увійшло до трійки найпопулярніших курортів Австро-Угорської імперії. Справжній розквіт настав у міжвоєнний період. У 1920–30-х роках береги Дністра почали активно забудовувати пансіонатами — їх звели кілька десятків, а місцеві […]
Перекидало лавки через двір і зносило дітей: все про наслідки негоди на Кременеччині
Потужна злива, що обрушилася на Кременецьку громаду ввечері 2 липня, наробила лиха відразу в кількох селах. У Бонівці вихор перекидав гойдалки через подвір'я, у Горинці стрімка течія мало не забрала життя трьох дітей. Влада вже проводить комісійний обхід постраждалих господарств, а рятувальники й досі отримують слова подяки від врятованих родин. "Терміново" розповідає все, що відомо про наслідки негоди станом на зараз. Що сталося 2 липня близько 17:00 на Кременеччину налетіла негода з сильним вітром і зливою. Найбільше постраждали села Бонівка та Горинка Кременецької територіальної громади: там зривало дахи, валило дерева, пошкоджувало лінії електропередач і підтоплювало будинки. Стихія в Бонівці За словами очевидців, вихор у Бонівці був настільки потужним, що перекидав гойдалки з одного подвір'я на інше. Одна з місцевих жительок опинилася безпосередньо в епіцентрі негоди — за її словами, вихор закрутив її з такою силою, що жінка не одразу зрозуміла, […]
На головному стадіоні Тернополя повністю замінюють покриття (відео)
На Тернопільському міськомустадіоні імені Романа Шухевича стартував демонтаж старого газону — техніка зняла трав'яне покриття повністю. Роботи є частиною масштабної модернізації головного ігрового ядра арени, повідомляють на сторінці "Нива Тернопіль". Покриття стадіону планують оновити відповідно до сучасних стандартів. Техніка та фахівці демонтували старий натуральний трав'яний газон, який за останні роки значно виснажився через постійні навантаження. Кадри з демонтажу оприлюднила «Нива Тернопіль» — на відео видно повністю зняте покриття поля. Стан газону на головному стадіоні неодноразово критикували вболівальники та журналісти — під час матчів Першої ліги поле подекуди виглядало як земля без трав'яного покриву. Нагадаємо, нещодавно "Терміново" писало, що на початку 2025 року єдину в місті арену з професійними біговими доріжками передали в оренду ФК «Нива» на 15 років - під обіцянку залучити 100 мільйонів гривень інвестицій. Натомість замість модернізації тернополяни отримали фактично закритий об'єкт: вхід для звичайних мешканців суттєво обмежили. […]
Мати з Тернопільщини вирушила майже до передової, розшукуючи зниклого сина (відео)
Понад рік родина Січкунів з Тернопільщини живе на межі надії та невідомості. Їхній син Назар, боєць 37-ї окремої бригади морської піхоти, зник безвісти під час бойового завдання на Волноваському напрямку. Мати самотужки вирушила на Донеччину на пошуки сина, а батько, який теж воював, не пережив цієї звістки. Дім батьків досі зберігає пам'ять про Назара — туї та яблуня в саду, посаджені ним ще підлітком разом з батьком, особисті речі в кімнаті, прапор морської піхоти, конспекти з домедичної допомоги та військові записи. Про історію родини Січкунів розповіло Суспільне Тернопіль. Контракт зі Збройними силами Назар підписав у 23 роки — щоб служити поруч із батьком, який на той час уже захищав країну. Проходив службу в 37-й бригаді морської піхоти, виконував завдання на Донеччині. Останнє відео, яке бачили рідні, — Назар із побратимами прямує на позиції біля Розливу на Волноваському напрямку. Після цього […]
На Тернопільщині сильно обмілів Дністер (фото)
На Тернопільщині сильно обміліла річка Дністер. Про це повідомляють місцеві жителі. Зокрема, житель Чортківщини Зореслав Кумпан опублікував в групі "Люблю Заліщики - Love Zalischyky - Lubię Zaleszczyki !" фото обмілілої річки. "Дністер пересихає. Чекає дощу", - пише Зореслав. Ганна Костів-Гуска пише: "Річка заростає водорослями...нижче по течії... Екологічна катастрофа...". Ймовірно, причиною пересихання колись повноводної річки є мінімум опадів та сильна спека.
