Нещодавно двоє студентів відвідали Тернопільський будинок дитини «Малятко». Перший з них, зараз, намагатиметься вам розповісти про своє перебування там (вибачте будь ласка, якщо занадто особисто і емоційно, по-іншому писати не хочеться). Звичайна будівля, ще радянської зовнішності на вул. Сахарова, 2, гарно заховалася за висаджені перед нею сосни й ялинки. Вона б так і залишилась для нас непримітною, якби ми не знали, що саме сюди нам потрібно передати невеличкий пакуночок для дітей від імені коледжу: гофрований папір, термоклеєвий пістолет, двохсторонній скотч і якусь іншу дрібну канцелярію.
Пакуночок передавали ми вдвох педагогу-педіатру Ларисі Борисівні. Запитали чи можна поспілкуватися з дітьми, нам сказали що ні, бо зараз вирує епідемія кору і такі візити не бажані. Ми вийшли з будинку… На вулиці я вирішив, що хочу повернутися назад, щоб поспілкуватися, якщо не з дітьми, то з педагогом. Навіть не знаю, радіти чи заздрити Ромі, який в цей час залишився мене чекати на дворі. З Ларисою Борисівною ми проговорили хвилин 20. І хоча їй далеко не вперше приходилось відповідати на питання схожі на мої, «чайникові», сльози жінка стримати так і не змогла… Ніби і я зараз не можу, 2-га година ночі, сиджу на кухні, згадую прожитий день і “в захльоб ридаю”. Це неможливо… Просто неможливо на таке дивитися і розуміти, що це реальність, а не страшний сон. С*ка, чого все так не справедливо?
Найголовніше з того, що розповіла вихователька:
– заклад існує вже 38 років;
– швидше, в 90-ті, на початку 2000-х, в будинку перебували або діти сироти, або діти з інвалідністю (без ручок, без ніжок). Зараз, тут знаходиться 47 діток, віком до 6-ти років. Всі вони розподілені на групи: перша — 1-місячні немовлятка діти до 1,5 рочку; друга — від 1,5 до 3-х років; третя — від 3-х до 6-ти. За кожною групою закріплений педагог-вихователь також в будинку працюють головний лікар, логопед, психолог і кухарі. Серед дітей є лише одна кругла сирота, всі інші — або діти, які через певні обставини позбавлені батьківського піклування, або ті, яких сюди віддає соціальна служба, яка перед цим відбирає їх у батьків, даючи шанс виправитися: викарабкатися з скрутного матеріального становища, вилікуватися від алкогольної чи наркотичної залежності і так далі (рідко в кого виходить, в одиниць вийшло), або діти, чиї батьки невиліковно «кончені» і не заслуговують права на життя.
– майже всі діти в будинку з серйозним рівнем затримки в розвитку. Вони починають сидіти, ходити, говорити на 4-5 місяців пізніше норм. Є дитина, якій зараз чотири рочки і яка ще толком не говорить. Є дівчинка, в якої мама алкозалежна шльондра, яка брала з собою дитину на виклики до 6-ти років, бідолашне вже стільки життя побачило, що ворогу не побажаєш. Є тут діти, яких соцслужби забрали з наркопритонів, в яких підлоги не було видно, все тонуло під товстим шаром шприців і різної «дурі».
– єдина підтримка притулку — прості люди і волонтери, які втім справляються з цим завданням і діти забезпечені всім необхідним: теплом, світлом, гарячою водою, канцелярією. Іграшок каже стільки, «що діти вже не знають чим гратися». Малеча забезпечена всім крім сім’ї.
– влада в нашій країні абсолютно безсовісна і безсердечна. Навідується сюди хтось з чиновників лише перед Різдвом, Паскою і Новим Роком і звісно… виборами. Перед минулими виборами завітав в будинок, якийсь депутат. Діти старалися, готували якісь виступи. Він сидів з кам’яним обличчям, дивився на годинник, думав чи довго ще до кінця, потім зняв абсолютно душерозривний сюжет, в якому виставив себе неймовірним героєм і поїхав. Через деякий час в закладі зламалося два тени в бойлерах, які нагрівають воду. Грошей на той момент не було, головний лікар насмілилася подзвонити до цього самого депутата і попросити 500грн на два отих тени і працівник, який встановив би їх (бо в колективі працюють одні жінки, ніхто цього робити не вміє), депутат сказав, що вони розглянуть це питання. І пройшло, с*ка, 5 років, питання досі розглядається.
Як так можна? Мені в голові не вкладається. Як? Йдучи сюди я налаштовував себе, що буде важко, дуже важко, але не уявляв наскільки… З перших секунд, з перших кроків і подихів в середині закладу, зрозумів, що це місце не для таких сентиментальних пацанів, як я. Ні гарний ремонт, ні стильні картини, ні навіть безмежна любов вихователів, яким в ноги вклонитися хочеться за те, що вони роблять, тай не тільки їм — всім людям які небайдужі до чужої біди і проблеми, але, нажаль, не можуть приховати ту атмосферу, яка тут панує. Атмосферу покинутості і самотності.
Людині, яка тьфу-тьфу, ніколи з таким не зустрічалася, складно там перебувати, складно, повірте. Але ще складніше їй зустрітися з оцими маленькими дітиськами, які ні в чому не винні, але чомусь, через щось, знаходяться в місці, яке не повинно існувати. Жодна дитина в світі не заслуговує на такий початок свого життя. І коли до тебе, підбігає маленький, 5-річний хлопачка, а разом з ним така ж сама, малесенька 5-річна леді і обидва в один голос кричать, запитують, – «Тату, тату, ти до нас? Ти прийшов нас додому забрати?», в тебе світ перед очима падає. В той момент жити з одного боку не хочеться, а з іншого — хочеться, як ніколи. З одного боку ти нічого не відчуваєш, стоїш не дихаєш, а з іншого — всередині вирує і любов і дика ненависть, і серце з грудей вилітає і слова сказати не можеш. Придумуєш на ходу тупу відмазку, дякуєш Ларисі Борисівні, що все таки дозволила тобі на дві секунди завітати до дітей і йдеш німий на вихід. Зустрічає тебе Рома, питає що і як, а ти далі йдеш, не говориш. Приходиш додому і не знаєш куди емоції, куди злість подіти, чи піти на турнік, на холод їх повиганяти, чи забухати на два дні, а в результаті – сидиш зараз на кухні… Вже в 3-й годині ночі, додруковуєш цей текст, думаєш, варто вибачитися за те, що він занадто якийсь … вийшов, вибачаєшся (отам вверху, на початку), закриваєш ноутбук і далі “в захльоб” ревеш і … не спиш до ранку. Думаєш, дякуєш, думаєш…
Автор – Андрій Гнатюк
Думка автора може не співпадати з думкою редакції.
About the author
Срібна вода, яка “не бере” газу і лікує від хвороб: неймовірна історія святого джерела, яку совєти не змогли перетворити на курорт
На Бережанщині, серед лісового урочища біля села Куропатники, б'є унікальне джерело, яке місцеві жителі називають цілющим і святим. Кришталево чиста вода виходить з глибини пагорба, біля якого стоїть дерев'яна капличка, а навколо ходять легенди про провалену церкву і підземний дзвін у великодню ніч. Але найцікавіше - як розповіли "Терміново" місцеві жителі, совєтська влада намагалась перетворити це місце на курорт, але зіткнулась з несподіваною перешкодою. Джерело, яке стало пам'яткою природи і про яке місцеві розповідають дивовижні речі Куропатницьке джерело розташоване поблизу села Куропатники Тернопільського району, у межах лісового урочища з такою самою назвою. У 1994 році воно офіційно отримало статус гідрологічної пам'ятки природи місцевого значення. Вода тут низхідна, дуже холодна і має добрі смакові якості. Джерело каптоване, тобто огороджене для збереження. Місцеві жителі вважають, що вода містить срібло, і саме цим пояснюють її особливі властивості. Люди приїжджають сюди набрати води, яку, […]
У моторошній аварії на Львівщині загинуло четверо військових
На Львівщині сталася жахлива аварія, у якій загинули четверо військових. Трагедія трапилася ввечері 30 жовтня неподалік села Жирівка. Про це повідомили у Теруправлінні Державного бюро розслідувань у Львові. ДБР розпочало кримінальне провадження за фактом смертельної ДТП. За попередньою інформацією, близько 21:15 водій Nissan з військовими номерами втратив контроль над автомобілем на повороті. Машина з'їхала з дороги та на великій швидкості врізалася у вантажівку, яка стояла на узбіччі. Від удару загинули водій та двоє пасажирів легковика. Крім того, загинув військовий, який саме виходив з кабіни вантажівки. Слідчі ДБР оглянули місце трагедії, зібрали докази та опитали свідків. Справу розслідують за статтею про порушення правил керування транспортом, що спричинило загибель кількох людей. Процесуальне керівництво здійснює Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону.
Шухнін Антон Domino Foundation: партнерські програми підтримки військових і цивільних
В умовах війни благодійність в Україні набула нового змісту. Вона перестала бути справою окремих ентузіастів і перетворилася на скоординовану діяльність, де бізнес, волонтери та громади діють спільно. Партнерство стало ключовим фактором ефективності допомоги, адже, лише об’єднавши ресурси, можна швидко реагувати на виклики. Одним із прикладів такого підходу є Domino Foundation — благодійна ініціатива, яка поєднує системність бізнесу й гнучкість волонтерського руху. Як виникла ідея Domino Foundation Domino Foundation створено Антоном і Анастасією Шухніними — людьми, які добре знають, що означає втратити дім. У 2014 році вони вимушено залишили Донецьк і почали життя з початку. Згодом, розвиваючи власний бізнес, вони заснували інтернет-магазин люксового одягу під торговельною маркою Domino. А після початку повномасштабної війни вирішили використати ресурси компанії, зв’язки та досвід для підтримки країни. Метою Domino Foundation стало не просто надання допомоги, а створення платформи взаємодії. Благодійність тут розглядається як партнерство […]
ВПО отримують нові можливості для працевлаштування: у Тернополі відбудеться перший Ярмарок можливостей
5 листопада у Тернополі відбудеться ярмарок, що має на меті об’єднати роботодавців, релокований бізнес, представників влади й громадські організації, щоб допомогти ВПО знайти нові шляхи для розвитку у своїй громаді. Відновлення економічної стабільності — один із ключових кроків інтеграції внутрішньо переміщених осіб у нові громади. Для багатьох ВПО працевлаштування стало не лише питанням доходу, а й відчуттям упевненості та можливості повернути контроль над власним життям. Водночас знайти роботу чи започаткувати власну справу після переїзду часто складно. Частина людей досі відновлюється після пережитого, хтось піклується про дітей або літніх родичів, а дехто на новому місці просто не може знайти роботу за фахом. Щоб допомогти внутрішньо переміщеним особам знайти роботу, перекваліфікуватися або започаткувати власну справу, програма «Єднання заради дії» запускає серію Ярмарків можливостей для ВПО — події, де кожен зможе познайомитися з роботодавцями, дізнатися про грантові програми та отримати консультації для власного […]
Росія вдарила по сусідній області забороненою ракетою, яка може нести ядерну боєголовку
Росія вдарила по селу Лапаївка на Львівщині ракетою 9М729, яка може нести ядерну боєголовку. Про це повідомило агентство Reuters. Цей тип зброї заборонений міжнародними угодами. Внаслідок удару 5 жовтня загинула ціла родина. Ракета 9М729 може летіти на відстань до 2500 кілометрів. Саме через таку дальність цю зброю заборонив Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності, який США та РФ розірвали у 2019 році. Це крилата ракета наземного базування з системи "Іскандер-М". Вона здатна нести як звичайну, так і ядерну боєголовку вагою до 500 кілограмів. Росія раніше заперечувала існування цієї ракети, але згодом визнала її наявність. Країни НАТО неодноразово звинувачували РФ у порушенні міжнародних угод через розробку та розміщення цього озброєння.
На Кременеччині горів приватний будинок
На Кременеччині сталася пожежа будинку. Загоряння відбулося у селі Бонівка. Про це повідомляють у ГУ ДСНС України у Тернопільській області. Рятувальники зазначають, що площа пожежі становила 35 квадратних метрів. "О 15:07 виникла пожежа приватного житлового будинку в селі Бонівка, що на Кременеччині. Площа пожежі становила 35 кв. м. Зусиллями надзвичайників було недопущено поширення вогню та врятовано від полум'я 2 сусідні будівлі", - йдеться у повідомленні. Раніше "Терміново" повідомляло, що на Тернопільщині сталася велика пожежа. Вогонь наробив страшних збитків.
