Ми знову покоління тих, хто бачить ветеранів війни. Тільки тепер вони серед нас
Колись я думала, що ми останнє покоління, яке бачить живих ветеранів війни. З кожним наступним Днем Перемоги на параді біля пам'ятника в центрі нашого села їх було все менше і менше. Дев'ятого травня в школі не вчилися, вихідний. Проте кожен в Білозірці знав на котру годину парад, одне слово, але так багато означало для жителів нашого села. Святково зібрані учні з великими букетами нарцисів, тюльпанів, ранніх півоній і розбитого серця поспішали до школи, звідки велелюдною ходою рушали в центр села до пам'ятника, попереду всіх йшли одинадцятикласники, вони несли велику гірлянду з ялинки і квітів, яку мали покласти на меморіал, де закарбовані імена тих односельчан, які загинули на війні. Назустріч шкільній рушала така ж хода, тільки з церкви, її очолював священник, хористи та чоловіки з форенґлями (в нас так кажуть). В самому ж центрі, на площі вже чекали люди, всі магазини […]