Перед шановним тезкою скидаю шапку
Коли, бувало, рано-вранці бачив, як він крокує алеєю парку "Сопільче", то мимоволі забував, що нас з ним роз’єднує вікова дистанція у ціле покоління. Сама енергійна хода цього чоловіка змушувала замислитися над тим, яким невладним буває час над людьми. І наскільки багато встигли вони зробити за відведений їм долею відтинок. І скільки ще, сподіваюся, встигнуть. Про те, що в Тернополі проживає мій відомий однофамілець, я довідався ще на початку своєї журналістської діяльності. Тоді не раз доводилося отримувати дивні відгуки на публікації, до яких я був непричетний і тематика котрих ніяк не перетиналася з моєю. Нині зізнаюся: в променях доброї репутації Ігоря Микитовича мені вдалося трохи "попаразитувати", перш ніж зробив собі сяке-таке ім'я в місцевій журналістиці. Нас, бувало, плутали в редакціях, виникали майже комічні ситуації з гонорарами... Що таке тематика Ігоря Дуди-старшого (дозволю собі так його назвати), довідався, не раз побувавши у […]