Ще одна газета на Тернопільщині припинила своє видання. Теребовлянська “Воля”, яка була зі своїми читачами понад 30 років, випустила останній випуск. Про це розповів редактор Анатолій Ткач.
“Дякуємо, що були з нами”
Шановний читачу, тримаєш у руках останній номер «Волі». Колектив редакції робив усе можливе і неможливе, щоб продовжувалось спілкування між тобою і газетою. Однак тоненька ниточка наших останніх зусиль, аби врятувати газету, таки перервалась.
Усе почалося трохи понад 30 років тому. 18 вересня 1992 року журналіст, колишній працівник редакції місцевої газети, краєзнавець і поет Григорій Кушнерик (нині покійний – авт.) за підтримки районної державної адміністрації випустив на чотирьох сторінках перший номер районної газети «Воля». А вже 1 жовтня штат новоствореної редакції поповнили Галина Цубера, Ганна Миколаєнко, Анатолій Ткач, Ізидор Романський (нині покійний – авт.), Леся Сич, Ольга Ваврійчук, Любов Кузик, за плечима яких була робота у редакціях місцевих газет «Трудова слава» і «Теребовлянські вісті». Пізніше з редакції «Теребовлянських вістей» перейшли також Наталія Бойчук і Руслан Терещенко.
З 1993 року «Воля» виходила щотижня на восьми сторінках. На той час її разовий тираж становив 4100 екземплярів. У листопаді 1994 року колектив редакції очолив Анатолій Ткач.
Початок 90-их років минулого століття – це час розпаду СРСР, національного відродження, становлення незалежної України. Газета, висвітлюючи актуальні події на Теребовлянщині, приділяла особливу увагу просвітницькій діяльності, національно-патріотичному вихованню молоді.
Більш як тридцять років «Воля» вела літопис Теребовлянського краю, зібрала навколо себе читацьку аудиторію, серед її шанувальників було чимало постійних передплатників.
У процесі роздержавлення друкованих засобів масової інформації у листопаді 2018 року комунальне підприємство Редакція районної газети «Воля» реформувалось у ТОВ «Редакція Теребовлянської газети «Воля». З його співзасновників вийшли органи влади, колектив редакції як колектив учасників товариства одноосібно став за редакційним кермом. Редакція змінила статус об’єкта комунальної власності на об’єкт приватної власності. Газета пішла, так би мовити, у вільне плавання, залишившись без фінансової підтримки органів влади. Щоб «Воля» жила, треба було заробляти кошти: працювати над збільшенням тиражу, фінансових надходжень від оголошень, реклами, вітань, розширювати коло замовників інформаційних послуг.
Першим тривожним дзвіночком для колективу стала пандемія коронавірусної хвороби, яка поширювалась в Україні із 2020 року. Скоротились обсяги реклами, почались перебої із доставленням газет передплатникам. Це не могло не позначитись на фінансовому становищі редакції.
Новим серйозним випробуванням для «Волі» було повномасштабне вторгнення російської орди в Україну. Фінансові надходження від реклами, оголошень, вітань скоротились майже у 8-10 разів. Щоб зберегти газету, з весни 2022 року «Воля» з восьми сторінок перейшла на чотири. Заробітна плата працівників впала до критично низького рівня, редакційні витрати звелись до мінімуму. Але разом з усіма жили надією, що перемога не за горами, а разом із її здобуттям відновиться звичне життя.
Останньою краплею у чаші терпіння став удар від ПАТ «Укрпошта» – нашого партнера у видавничій справі, який уже давно не заслуговує на означення «надійного». Ще п’ять років тому «Укрпошта» розпочала реформування поштових відділень у селах, суть якого зводилась до того, що на зміну стаціонарним відділенням приходили пересувні автокрамниці. Тепер улюблену газету не приносила додому листоноша, як було завжди, а її треба було забрати передплатнику із машини, яка приїжджала у село 1-2 рази на тиждень, або з магазину, або з бібліотеки, де її залишали працівники пошти. Скільки нарікань від жителів сільської місцевості доводилось чути?! Тиражі газет поповзли вниз. Та «Укрпошта» не реагувала ні на скарги людей, ні на обурення журналістів. Влада у розв’язанні цього питання зайняла споглядацьку позицію. І ось навесні цього року черговий «сюрприз» від «Укрпошти» – скорочення листонош у ще діючих поштових відділеннях. Результат такого «мудрого» рішення не забарився: тираж «Волі» на друге півріччя 2023 року впав майже на 30 відсотків. А надходження від передплати, до речі, – основна стаття доходів редакції у воєнний час. У такій критичній ситуації змушені були з жовтня перейти на дворазовий випуск газети в місяць замість чотириразового. Редакція від безвиході не оголосила передплату «Волі» на 2024 рік. Іскорка світла у кінці тунелю таки згасла.
Наші шановні передплатники, дякуємо вам за те, що були разом із нами, за розуміння нашого надзвичайно важкого фінансового стану в останні місяці року. Особливо вдячні тим нашим шанувальникам, які роками були вірні газеті, які телефонували або при зустрічі стурбовано запитували: «А як же буде без «Волі»? За більш як три десятиріччя ми встигли здружитись, стати однією сім’єю. Та всьому є початок і всьому, ще раз у цьому переконуєшся, є кінець. На думку спадають мудрі слова Ліни Костенко: «І все на світі треба пережити, і кожен фініш – це, по суті, старт». Кожен із нас за життя переживає не один, здавалось би, фініш, та людина збирається із силами, озброюється надією і – вже знову в строю, готова жити та любити, боротись і перемагати.
Слова щирої подяки за десятки років спільної праці адресую своїм колегам, з якими разом випускали газету до сьогоднішнього дня. Серед читачів «Волі» добре відомі імена Наталія Бойчук і Руслан Терещенко. Все життя вони пов’язали із друкованим рядком, оживляючи його силою думки, наповнюючи теплом свого серця. За це їх люблять і поважають читачі. Впродовж майже пів століття незмінним бухгалтером редакцій місцевих газет була Леся Сич. Дякую вам, колеги, за відданість газеті, за те, що професія для вас стала покликанням, за надійне плече.
На жаль, шановний читачу, зустрічатимеш перемогу над російськими окупантами без «Волі». А так хотілось привітати тебе і себе із нею. Адже наш колектив теж не стояв осторонь загальнонаціональної біди, розповідаючи про новітніх героїв, про підтримку захисників, про бої на фронтах… Вірмо у ЗСУ, у свої сили, не втрачаймо надію у завтрашній день!
Анатолій Ткач, редактор газети «Воля».