Багато людей виїжджають в США в пошуках кращого життя, і це ні для кого не секрет. Вони хочуть комфортніше жити, більше собі дозволяти, мріють про краще майбутнє для своїх дітей. Словом, щоб дізнатися, що таке “американська мрія” не з чужих уст. Ми поспілкувалися з людиною, яка перевірила це на собі.
Коли з’явилася можливість, сім’я Ірини Радчук вирішила її не втратити. За декілька місяців вони зібрали документи, продали автомобіль та виїхали в США. Оселилися в штаті Вашингтон, поблизу Сіетла. Обрали це місце не лише через вдале розташування, але і через багаточисленну українську діаспору. Адже спочатку дуже важко призвичаїтись до іншої країни, інших традицій та правил. Тому легше, коли хтось, хто говорить рідною мовою, допоможе.
Довідка. Сіетл – один з багатьох американських мегаполісів. Знаходиться поблизу кордону з Канадою і вважається одним із найзеленіших в США. Тут дійсно дуже красиво – гори, океан. Клімат в Сіетлі середземноморський – опади випадають найчастіше лише взимку. Зима тут м’яка та ніжна, а влітку не буває дуже сильної спеки, як-от у Флориді.
- Іра, що тебе найбільше вразило по прибутті в США?
Якщо чесно, то найбільше вразило ставлення сусідів. Коли ми тільки приїхали і заселились в наш орендований будиночок, то були досить схвильованими. Я, як мама, відразу думала, як я маю нагодувати дітей, як піти в магазин (автомобіля в нас не було, а без нього тут не обійдешся). Проте саме сусіди дуже допомогли нам. Я відкрила холодильник, а він був заповнений продуктами.
Ми були приємно шоковані, адже абсолютно незнайомі люди допомогли нам майже з усіма речами першої необхідності – від матраців і до обідніх ложок.
Також один із сусідів подарував нам відразу 2 велосипеди, тому що побачив, що ми тільки заселилися, а його діти вже виросли. Такі от щедрі українці в США.
Все, що розповідають про американців в інтернеті та по телебаченню – це правда. Вони справді ходять в магазин в піжамах, зовсім не дбають про свій зовнішній вигляд. Вони не купують дорогий, вишуканий одяг, усі ходять в розтягнутих спортивних штанах та кросівках, бо це зручно. Можливо, в Сіетлі не так, але на околицях точно так само.
Щодо американців, то вони теж людяні, завжди хочуть допомогти. Одного разу я поїхала в магазин за ліками для дитини і забула вдома телефон. І не змогла їх знайти на полицях величезного гіпермаркету. Пояснити не вмію, що мені потрібно (мови ще на достатньому для цього рівні не знаю). Вирішила попросити американку допомогти мені, пояснювала жестами, що мені потрібно. Дівчина з радістю допомогла і показала, де лежить потрібний препарат.
- Чи важко було дітям адаптуватися до іншої мови та культури?
Дітям було значно легше, ніж нам, хоча ми в США лише декілька місяців і ще не все знаємо. Ми з чоловіком відразу вирішили віддати нашу молодшу дочку в американський дитячий садочок, щоб вона змогла вивчити мову. Зараз вона ходить до нього на чотири години в день. При чому графік можна вибрати – з 8.00 до 12.00 чи з 12.00 до 16.00.
Старшу дочку (8 років) віддали в українську школу, де вона буде вчитися приблизно рік, поки не вивчить мову. Ось так виглядає молодша школа:
Окремо хочу розповісти про безпеку, з якою в США не жартують. Щоб відправити дитину до школи і забрати її, потрібно показувати документи мами чи тата (ID-картку). Без них дитину ніхто не пустить в шкільний автобус і не випустить з нього по прибуттю додому.
Також не можна випускати дітей самих гуляти, навіть просто по вулиці, біля будинку. Якщо якась американка побачить це, відразу викличе поліцію і до вас ще довго будуть навідуватись соцслужби, перевіряючи, чи ви добре виховуєте своїх дітей. З одного боку, це дуже добре, але з іншого – трішки незручно, тому що не можеш випустити дітей погуляти біля будинку, коли робиш щось вдома.
- Що ви зробили першим перш за все, коли приїхали?
Після того, як виспалися, приготували обід, пішли знайомитися з сусідами. Як я вже говорила, нас зустріли дуже тепло.
Чоловік майже відразу (за допомогою тих самих сусідів) почав шукати роботу. Він трохи розуміється в техніці, то спочатку ходив на різні виклики неподалік. Комусь потрібно було перевстановити операційку в комп’ютері, комусь – скласти меблі чи щось таке. Потім уже влаштувався на постійну роботу.
Також обов’язково було потрібно здати на права і купити машину. Навіть не одну, а дві. Без автомобіля тут не те, що важко, а неможливо. Спочатку ми бігали туди-сюди по селі, намотуючи кілометри. Спочатку старшу дочку потрібно відправити до школи, на шкільний автобус. Він зупиняється десь за 1,5 км від будинку. Відправила – біжиш назад, тягнучи за собою молодшу дитину, адже вдома залишати її одну не можна навіть на 5 хв.
Далі одягаєш молодшу, відправляєш її на автобус до садочка. І знову 1,5 км туди і назад. Через три години все повторюється, коли дітей потрібно забрати. А потрапити в магазин без автівки – то взагалі місія нездійсненна.
Тому машина тут – не більше як необхідність. Ми відразу придбали 2 стареньких, недорогих авто.
- Чим ти була приємно вражена, коли освоїлась у вашому містечку? Чим займаєтесь у вільний від роботи та навчання час?
Коли я вже отримала права і машину, ми почали потроху їздити, обдивлятися околиці. Знайшли декілька дитячих майданчиків та розважальних місць, де можна провести вільний час. Діти були в захваті.
На фото – маленький майданчик неподалік нашого дому.
Коли хороша погода, гуляємо селом. Якщо випадає сніг – усі дуже радіють. Миттю беруть санки – і на гірку.
- Розкажи ще про ціни. На продукти, послуги, тощо.
Ціни на продукти тут приблизно такі самі, як і в Тернополі. Проте на свою зарплату ти можеш собі значно більше дозволити. Можеш їсти морепродукти майже щодня, тому що вартість дозволяє.
Також тут є така цікава особливість, чого в Україні не зустрінеш. Це так звані “фудбанки” (food – їжа, bank – банк), де кожен охочий може безкоштовно отримати їжу. Для цього лише потрібно показати документи, що проживаєш в цьому окрузі. Цією послугою користуються усі – і бідніші, і багатші. Часто приїжджають на зовсім дорогих авто (сміється, – ред.)
Тут можна взяти м’ясо, рибу, овочі, фрукти, яйця тощо.
Довідка. Фудбанк – це благодійна акція, яка була впроваджена під час пандемії. В її рамках виробники їжі, термін якої закінчується, передають її благодійникам безкоштовно. Однією з причин є намагання дбати про екологію – менше викидати. При цьому якість продуктів жорстко контролюється.
До речі, коли ми лише приїхали, то були трішки шоковані смаком продуктів. Американці споживають ну дуже багато цукру. Деколи здається, що тут навіть звичайна вода солодка, і м’ясо також. В Україні ми притримувались принципів здорового харчування, але тут це дуже важко. Звісно, стараємось все парити-варити.
Одяг тут значно дешевший. За 100 доларів можеш одягнутися з голови до п’ят, і навіть більше.
Заправити машину дешево – цей пункт американці взагалі не вважають статтею витрат. Та і купити її, хоч не нову, але може кожен.
Що дорого – то це оренда житла. За свій маленький скромний будиночок з однією спальнею ми платимо 1500 доларів. І взагалі – з житлом тут непросто. Щоб знайти хороші апартаменти, можна витратити декілька місяців, тому що на них стоїть черга.
Щодо послуг, нічого ще не можу сказати, тому що ми ще нічого не знаємо. Тут у кожному містечку є такі зони відпочинку, їх звуть place. У цих “плейсах” є дитячі майданчики, тенісні корти, басейни, ігрові кімнати тощо. Вартість залежить від ваших доходів. Та ми ще туди не ходили, і поки не спішимо, тому що у штаті зараз багато хворих на коронавірус людей.
І взагалі, тут дуже мало вакцинованих. Вашингтон – демократичний штат, тут багато що дозволяється, і змусити когось щось робити проти його волі дуже важко. Саме тому мало хто вакцинується, особливо релігійні люди (біля нас живе багато баптистів, п`ятидесятників тощо). І деякі, коли ти їм говориш, що маєш щеплення, здивовано викочують очі , ніби ти з іншої планети.
- Подумуєш над тим, щоб повернутись?
Звісно, дуже сумую за рідними, домом, роботою. Проте і тут є деякі очікування та мрії. Одне ще скажу – тут кожен може жити в достатку і отримувати все, що хочеться, – проте для цього потрібно працювати. Багато працювати. Ніхто нікому і нічого на тарілочці готовеньке не принесе.
А якщо не вийде – завжди можна повернутись. Головне, щоб у здоров’ї, та щоб хтось чекав вдома.
- Дякую за розмову і бажаю, щоб усі мрії втілились у життя.
About the author
Вештатися увечері спальним районом може виявитися дорогуватим задоволенням
Інтуїція - велика річ. Отож, коли я зайшов за ріг будинку в спальному районі й побачив дві постаті в темряві попереду, то відразу ж відчув, що щось має статися. І не помилився. Перший удар я отримав у щелепу. Щось хруснуло, і відразу ж другий кулак влучив прямісінько у брову. "От тварюки, могли б хоч для проформи попросити закурити", - подумав я в ту мить, коли здатність до іронії зникає, поступаючись місцем страху. Увесь хміль у голові миттєво вивітрився. Відчув у роті млосний смак крові, і з-під ніг попливла земля. Та впасти зараз було б недозволеною розкішшю. Це означало б зробити голову і корпус зручною мішенню для ніг "відморозків", які в цю пізню пору обрали мене за опудало для тренування з кікбоксингу. Треба визнати, що я сам добряче допоміг їм у цьому - навіщо було вештатися в таку пору та ще […]
Олімпійська чемпіонка Підгрушна: “Після завершення кар’єри я нікому не потрібна” (головне з інтерв’ю)
Олімпійська чемпіонка Олена Підгрушна розповіла про критичний стан біатлону в Україні. В інтерв'ю для SportBusiness.Media титулована спортсменка відверто поділилася проблемами галузі та власними переживаннями щодо завершення кар'єри. За словами Підгрушної, в Україні досі немає жодного біатлонного стадіону, який відповідав би європейським стандартам. Ситуацію погіршили російські обстріли, які пошкодили частину наявних спортивних баз. "Навіть коли ми вигравали на піку своєї кар'єри, європейці нас запитували: 'А правда, що у вас немає жодного стадіону?' Ми відповідали: 'Ну так'", – зазначила спортсменка. Стан дитячо-юнацького спорту також критичний. Більшість зборів і виїздів юних біатлоністів фінансують батьки. "Далеко не кожна сім'я може оплатити й витягнути це. Збори дорогі, адже включають витрати на переїзди, проживання та харчування і плюс є довготривалими", – пояснила Підгрушна. Спортсменка розповіла про разючу різницю у підтримці атлетів в Україні та за кордоном. "Коли в мене була можливість поспілкуватися в Чехії з одним […]
Помер багаторічний ректор вишу на Тернопільщині
У Бережанах на Тернопільщині 20 лютого 2025 року пішов з життя Василь Михайлович Павліський, багаторічний керівник місцевого агротехнічного інституту. Видатному науковцю та освітянину було 83 роки. Про смерть науковця повідомили у Бережанській міській раді. Василь Павліський народився 26 травня 1941 року в селі Угринів-Долішній на Івано-Франківщині. Здобув вищу освіту у Львівському політехнічному інституті, який закінчив 1968 року. З 1992 року очолював Бережанський технікум механізації та електрифікації сільського господарства. Під його керівництвом навчальний заклад спочатку отримав статус коледжу, а 2000 року перетворився на Бережанський агротехнічний інститут. За час роботи Василя Павліського заклад встановив міжнародну співпрацю з установами США, Канади, Австрії, Данії, Німеччини та Швейцарії. Науковий доробок ректора налічує 88 праць, серед яких три монографії. Василь Павлінський мав почесне звання заслуженого машинобудівника України, був доктором технічних наук, професором та дійсним членом Українських академій економічної кібернетики і триботехніки. Також його відзначено як почесного […]
Знайшли за сотні кілометрів від дому: тернопільські патрульні допомогли розшукати зниклу дівчинку
Патрульні Тернопільщини розшукали неповнолітню дівчину з Черкащини, яка покинула домівку та вирушила до Львова. 20 лютого працівники дорожньої станції Підволочиська отримали повідомлення від правоохоронців Черкаської області про зникнення 16-річної дівчини. Вона прямувала невідомим транспортом у напрямку Тернополя. Після термінового сповіщення всіх патрульних екіпажів області заступник начальника служби освітньої безпеки разом із колегою зафіксували на трасі М-09 Тернопіль — Львів — Рава-Руська автомобіль Renault із черкаськими номерами. У салоні перебувала пасажирка, зовнішність якої збігалася з описом розшукуваної. Про це повідомили у патрульній поліції області. Водій транспортного засобу пояснив правоохоронцям, що працює таксистом і здійснює перевезення дівчини до Львова, де на неї нібито чекають родичі. Втім, сама пасажирка не змогла пояснити причини втечі з дому та ігнорування телефонних дзвінків від рідних. Патрульні доправили неповнолітню до районного відділу поліції для з'ясування всіх обставин події. Про знайдення дівчини одразу повідомили колег із Черкащини.
На Тернопільщині бібліотеки працюють у холоді або закриті
На Тернопільщині за минулий рік припинили роботу 15 бібліотечних закладів, а 88 установ не працюють через брак фінансування. Від початку повномасштабного вторгнення бібліотечна галузь області майже не отримує коштів. Найгострішою проблемою залишається відсутність опалення. У 116 публічних бібліотеках (16,7% від загальної кількості) опалення повністю відсутнє, а в 199 закладах (28,6%) приміщення опалюються лише частково. Про це йдеться у дописі на сторінці Прочитай. Книгозбірня. Критичною є ситуація з оновленням книжкових фондів. Упродовж 2024 року бібліотеки області отримали всього 47 642 примірники нових видань. У перерахунку на окремі заклади це становить від 2 до 80 книг на одну бібліотеку, що не відповідає потребам читачів. На тлі системної кризи окремі благодійники підтримують бібліотечні установи. Зокрема, Михайло Апостол, громадський діяч та радник начальника Тернопільської ОВА, передав цінні видання до фонду Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. Попри складні умови роботи, бібліотеки області продовжують зберігати та […]
Що саме не задекларував Головко на 2 мільйони гривень
НАБУ та САП висунули підозру колишньому очільнику Тернопільської обласної ради Михайлу Головку, який також був народним депутатом України 7-го та 8-го скликань, у приховуванні майна від декларування. За даними слідства, вартість незадекларованого майна перевищує 2 мільйони гривень. Правоохоронці встановили, що протягом 2022-2023 років посадовець користувався квартирою своєї матері площею 201,9 квадратного метра, проте не вніс цю інформацію до декларації. Окрім того, він не вказав у документах нежитлові приміщення, які належать членам його родини: паркувальне місце, автомийку та кладову. Також підозрюваний не задекларував кошти, які зберігалися на банківському рахунку. Про це йдеться у повідомленні на сайті НАБУ. За цим фактом відкрито кримінальне провадження за частиною 1 статті 366-2 Кримінального кодексу України. Яким майном володіє родина Головків? У повідомленні на сайті НАБУ вказано, що Головко не вніс у декларацію квартиру площею 201,9 кв.м. Це сусідня квартира від тієї у Тернополі, яку придбала […]
