Там вічне літо, ростуть авокадо, банани, манго і ананаси, джунглями бігають екзотичні звірі, а на місцевий діючий вулкан Ньїрагонго з’їжджаються подивитися туристи з цілого світу. Водночас Демократична республіка Конго – дуже бідна країна, де багато людей живе в нетрях, без газу, електропостачання, мобільного зв’язку та чистої води. Тут високий рівень злочинності та безробіття, натомість низький – медицини та освіти, поширені інфекційні хвороби. Більшість людей живуть одним днем і навіть не прагнуть щось в собі міняти, бо вже звикли так жити. Про життя в Демократичній Республіці Конго виданню Терміново розповідає тернополянин Юрій Кульпа. Місяць тому він полетів туди як миротворець у складі національного контингенту.
У Тернополі Юрій Кульпа проходив службу на посаді прес-офіцера 44-ї окремої артилерійської бригади. У ДР Конго він – помічник командира 18-го окремого вертолітного загону по зв’язках з засобами масової інформації. Коли отримав можливість взяти участь у відборі, як кандидат – довго не вагався.
Зауважимо, що Українська миротворча операція під егідою ООН у ДР Конго триває з 2012 року. Ця країна — одна із найбільших держав в Африці, що уже не один десяток років виступає джерелом нестабільності, яка загрожує безпеці всій центральній частині континенту.
– Коли у військову частину прийшла телеграма з проханням запропонувати кандидатів по роботі зі ЗМІ для відрядження до складу 18-го окремого вертолітного загону, який має провести ротацію в Демократичній республіці Конго, командування частини не заперечувало, а вище керівництво погодило мою кандидатуру, – розповідає Юрій Кульпа. – Разом з кандидатами зі всієї України ми пройшли процедуру відбору, здали ряд документів і навесні 2020 року поїхали на бойове злагодження в Броди. Протягом двох тижнів ми здавали тести, нормативи по стрільбі, з фізичної підготовки, знаннях статутів. Після цього, коли приїхала інспекція з командування Сухопутних військ, Генерального штабу та Міністерства оборони України і прийняла у нас заліки, через деяких час вже були відомі прізвища, прописані у наказі головнокомандувача Збройних сил України, хто поїде до Африки у складі Національного континенту. Серед них був і я.
Поїздку українських миротворців до Африки відкладали декілька разів через загострення епідемії коронавірусу у світі. Врешті військовослужбовців вирушили у ДР Конго наприкінці вересня цього року.
– Перед поїздкою ми пройшли двотижневу обсервацію на базі військової частини в Бродах, – говорить Юрій Кульпа. – За цей час нам проводили щеплення від інфекційних захворювань, характерних для цієї країни – холери, гепатиту А, Б, С, малярії, менінгококової інфекції та ін. Всього було 12 щеплень. Адже відомо, що тут географічні та кліматичні умови відрізняються від українських. Майже 6 тисяч кілометрів за океаном дають своє. За три доби до вильоту склад нашого рейсу здав ПЛР-тести, вилетіли з України всі.
Переліт до ДР Конго тривав 15 годин. У першому рейсі, в якому летів Юрій Кульпа, було 160 миротворців. Після приїзду вони пройшли двотижневу обсервацію. Загалом в місії ООН в ДР Конго 250 український миротворців. Вони проведуть там як мінімум півроку, а може й довше.
Базовий табір – за 15 км від діючого вулкана
Базовай табір 18-го окремого вертолітного загону розташований у місті Гома, що знаходиться за кілометр від кордону з Руандою і за 15 км від діючого вулкану Ньїрагонго.
– Я повинен підтримувати зв’язки і надавати інформацію для представників ЗМІ щодо тем, які ходять в компетенцію нашого загону, співпрацювати із прес центром місії ООН та представниками різних видань, в тому числі міжнародних, – описує свої обов’язки Юрій Кульпа. – Працюємо разом із перекладачами штабу, вони їздять з нами всюди на заходи, тому проблем немає. Для мене це дуже цікава робота. Найперше – набуття міжнародного досвіду, знайомство з іншими людьми, країною. До дому я привезу враження, якими хочу поділитися з іншими військовослужбовцям та заохотити людей для служби в ЗСУ. Це я вважаю великий бонус для мого розвитку. Тому що поїхати в таку країну не кожен може – переліт туди цивільними літаками коштує близько 2 тис доларів. Це велика сума.
Зараз тут сезон дощів, а в січні почнеться тропічна спека
Українські миротворці у базовому таборів живуть у вагончиках-керемеках де по 3-4 ліжка в кожній кімнаті, також шафи, столи. Будиночки обладнані кондиціонерами. Також є визначені робочі місця в інших керемеках, учбові зали, брифінгові зали, їдальня. Є санітарні керемеки – це декілька душових кабін, декілька умивальників, пральні машини і туалети.
– Спимо під москітними сітками. У кожного військового над ліжком є спеціально обладнана сітка, яка закривається на замки для того аби убезпечити себе від укусу малярійних комарів, – розповідає тернополянин. – Малярія тут поширена, вона буває різного типу, але щоб мінімізувати зараження дотримуємося всіх застережних заходів. Також нам дають протималярійні препарати у медпункті.
Зараз у ДР Конго сезон дощів, який триватиме кілька місяців. Дощ падає щодня, але ґрунт тут дуже швидко сохне. Температура – у середньому 23-25 градусів тепла. Вночі термометри показують до +20. День тут дорівнює ночі. О 6-й годині ранку світліє, а о 18-й уже темрява.
– А в січні починається тропічна спека +30. Тоді тих комарів буде більше, – говорить Юрій. – Наші медики мають так звані пушки і за допомогою деззасобів проводять обробку керемеків від цих комах.
На території базового табору ростуть бананові пальми, авокадо, манго, сосни.
– За огорожею можна купити практично все, але що я відважився купувати, то це хіба що фрукти. Фрукти в них дуже смачні і справжні. Ананас і манго набагато солодші ніж в Україні, – каже Юрій Кульпа. – Єдине, що все треба добре мити, щоб не отримати інфекції. З їхньої кухні я нічого не пробував і не рекомендував би це робити. Наш загін отримує продукти з місії ООН і нам готують їжу наші поварі, які також пройшли відбір. Ми їмо борщі, м’ясо, картоплю, навіт щодня випечений хліб, бо у нас також є команда пекарів.
Їздять без правил, не люблять фотографів
Юрій Кульпа щодня пізнає життя у ДР Конго і воно суттєво відрізняється від звичного.
– Якщо порівняти умови в Україні з африканськими, то я б сказав, що ми-українці у себе вдома живемо як в Америці, – зазначає чоловік. – У нас є електропостачання, чиста вода, газ, можливість поїхати заробити. Тут такого вони не мають. Вони не можуть жити повноцінно, можливо, і не хочуть. Бо вони змалку звикли до такого життя і не мають бажання змінювати себе.
У ДР Конго панує безробіття. В середньому заробітна плата в місяць – 50 доларів, а ціни – приблизно як в Україні. 1 долар – це 2 тис. конголезьких франків. Середній клас фактично відсутній, є або бідні, або багаті.
– Бідні живуть в халупах, умови життя в них дуже погані. Хоча є хороми, обведені колючим дротом, з озброєною охороною, – каже Юрій Кульпа. – У бідних районах люди будують будинки зі шлакоблоків – дрібних камінців, які викидає вулканічна лава – це в кращому випадку. А є дерев’яні – просто збиті з дощок, так вони і живуть.
Місто Гома дуже густонаселене, ну вулицях насичений рух транспорту. На дорогах сотні мотоциклів, десятки машин.
– Їздити містом небезпечно, тому що тут правил не існує, всі їдуть як хочуть. Рух хаотичний і частково неконтрольований, – говорить Юрій Кульпа. – Часто бувають випадки, що водій змушений зупинитися або прийняти інші маневри, щоб уникнути ДТП.
А ще місцеве населення не дуже привітне до білих людей, продовжує військовослужбовець.
– Коли ми сюди приїхали, нас застерегли, що в цій країні дивно поводяться щодо білих людей і в тому числі до представників миротворчих контингентів, – каже тернополянин. – Вони стежать, пильнують і якщо бачать протиправні, на їх думку, дії, то дуже агресивно на це реагують. Вони не люблять, коли їх фотографують і є рекомендації цього там не робити. Тому що вони вважають, що білі люди, які багатші за них, приїхали просто фотографувати, щоб зіставити бідний і багатий світ. Тут можуть навіть закидати машину камінням, в якій їде фотограф та фотографує. Але коли запропонуєш гроші, тоді можуть навіть позувати перед фотоапаратом.
За долар можна купити два ананаси
Ціни в ДК Конго – приблизно такі ж, як в Україні, навіть вищі. До прикладу, упаковка негазованої води з 12 пляшок по 1,5 л коштує 5 доларів, цигарки – приблизно 7 доларів за 10 пачок, 0,5 кг меленої кави – 6 доларів, упаковка туалетного паперу 10 шт – 5 доларів, хліб (700 гр) – 1,2 долара. Водночас за 1 долар можна купити в середньому 10 бананів, або два ананаси чи 8 лаймів. Батончик Снікерс – 0,9 долара, плитка чорного шоколаду в індійському супермаркеті від 1 до 3-х доларів.
– Молоді жителі країни шукають собі роботу і якщо знайдуть сталу – це для них велике щастя, – розповідає Юрій Кульпа. – Вони працюють на будовах, садівниками чи прибиральниками у багатих. Проте ті віддають перевагу хоч трохи грамотним та охайним. А переважно тут люди живуть сьогоднішнім днем.
Місцеві мешканці не мають грошей, щоб придбати собі одяг та взуття. Проте їм багато допомагають благодійники.
– Місія ООН та благодійні та волонтерські організації присилають сюди дуже багато гуманітарної допомоги з одягом та продуктами. Це досить якісний одяг і ці люди стараються його продати для того, щоб використати на свої потреби та їжу, – каже Кульпа. – Тут часто можна купити фірмові кросівки за 10 доларів та одяг відомивх брендів з етикатками. Взагалі на ринки несуть все, що мають: від бананів до гуманітарної допомоги, яку перепродують, щоб вижити.
– Сталого заробітку жителі країни, як правило, не мають. Для них 50-100 доларів – це дуже багато, на ці гроші може прожити місяць невелика сім’я, – зазначає Юрій Кульпа.
12 фактів про ДР Конго від Юрія Кульпи
- У ДР Конго немає електростанцій, тому струму тут немає, а якщо є, то з великими перебоями. Електроенергію купують в сусідньої держави Руанди або отримують за допомогою генераторів. Всі магазини працюють вдень. Перебої з електропостачанням – до 15-20 разів на день. Газу там теж немає. Їжу місцеві готують на деревному вугіллі.
2. З питною водою у ДК Конго – теж проблеми. Миротворці п’ють лише бутильовану воду. Для технічних потреб – миття, прання – у базовий табір миротворців доставляють воду цистернами. Її набирають у місцевому озері, фільтрують і знезаражують на спеціальній станції, що є на території загону. Місцевому населенню з питною водою – сутужно, часто її привозять з гуманітарною допомогою.
- На ринках всюди потрібно торгуватися. Якщо місцеві зустрічають білу людину, в ній бачать заможного, на кому можна заробити. Тому ціни одразу завищують. Якщо покупця ціна не влаштовує і він йде, за ним можуть бігти та скидати ціну доти, доки він не купить. При цьому можуть пустити навіть половину ціни.
- Інтернет – дорогий, часто з перебоями. Середній тариф, який обирають – 20 доларів за 20 Гб. Телефонним зв’язком у ДК Конго рідко хто користується – це дорого. Всі дзвінки здійснюються через інтернет, використовуючи різні месенджери. Мобільні телефони серед місцевих – розкіш, у більшості їх немає взагалі, оскільки оплачувати рахунки – це додаткові витрати.
- Дітей до 5 років не реєструють через велику смертність. У більшості ж виробляється стійкий імунітет, воду з озера вживають, наче з джерела… Бідні жителі, які не мають за що поховати родича, обкладають місце поховання звичайним камінням у вигляді могилки. Заможніші встановлюють хрести, пам’ятники. А щоб на них не грались діти та нічого не поламали, облаштовують залізні каркаси, які закривають на замок. Звичним є явище, що діти грають на цвинтарі у футбол. А також грають настільні ігри або просто сидять на плитах і спілкуються. На цвинтарі місцеве населення навіть вирощує городину – моркву, квасолю. Тут трохи інша земля, ніж у частині міста, яку накрило вулканічною лавою, де утворилося болото з глиною. До того ж земля на цвинтарі не оподатковується, тому місцеве населення цим користується.
- Освіта – дуже дорога і дуже мало дітей ходять до школи. Хто має гроші, а тут переважно бідне населення, той має змогу вивчити дитину бодай у школі. А хто не має, дитина грається цілими днями на вулиці і ніякої освіти не здобуває. Дітей, які ходять до школи, видно по одягу – вони носять білі сорочки. А ті, хто не вчиться – бігають босоніж, граються весь день. Коли діти бачать білих людей, підбігають і просять будь що. “Чоп-чоп” – це по їхньому цукерка або гроші. Буває навіть хлібу раді чи якомусь сувенірчику.
Діти з бідного району мають імпровізований стадіон з болота і граються м’ячем, скрученим з тряпок. Вони не мають за що купити м’яча і дають собі раду з підручних матеріалів. Або, приміром взяли палиці і зробили автомат. Так і граються, як у нас 50-60 років тому…
- Для перевезення вантажів конголезці використовують саморобні дерев’яні самокати – чукуду. Хто багатший, може собі купити мотоцикл. А хто не має за що купити, змушений збивати з дощок такий самокат для перевезення. Громадський транспорт – невеличкі бусики, аналог “пижиків”, які колись курсували у Тернополі. Проїзд коштує один долар.
- Для того, аби більше побачили фауну ДР Конго, треба виїжджати в зоопарки в джунглі, де з екскурсоводами можна ходити по декілька годин. Можна побачити горил, слонів, бегемотів та крокодилів, які гріються на сонці. Тут є птахи подібні до наших ворон та сорок, але трохи більші за розмірами. Є пташки, подібні до горобців, а є такі як горобці, але червоні. Вони зовсім по іншому подають голоси. На вигляд такі самі, але за поведінкою інші – вони не такі дикі, не втікають, до них можна наблизитися. Також тут є змії, серед них і отруйні, щоб не наражати на небезпеку військових, на території базового табору час від часу скошують трави, щоб змії не мали можливості там ховатися.
- Неподалік від базового табору на прикордонній з Руандою конголезькій території у африканських горах Вірунга знаходиться вулкан Ньїрагонго. Його видно і в сонячну, і хмарну погоду. Вражає він не лише своєю неймовірною красою, але й розмірами. Головний кратер вулкана має 250 метрів у глибину і 2 км в ширину. В ньому іноді утворюється лавове озеро. Ньїрагонго один з небагатьох діючих вулканів, доступних для туристів. Сюди приїжджають сотні людей з різних країн світу. Вони піднімаються до самого кратера та насолоджуються неймовірним краєвидом у самому горнилі вулкану й лавою, яка бурлить.
11. У місто Гомо не побачиш чоловіка з цигаркою. Курити у них дорого (блок цигарок – 7 доларів). На гроші, які заробляють місцеві, не кожен може собі це дозволити. Тому люди не палять, алкоголь не купують (горілка – 10 доларів), переважно вживають спиртне домашнього виробництва. У цій країні високий рівень злочинності: починаючи від крадіжок, завершуючи згвалтуванням. Особливо за межами міст, там вже діють бандитські формування.
- У ДР Конго поширені інфекційні хвороби. Тому військовослужбовці вживають всіх заходів, аби недопустити коронавірусу. Але про поширення цієї хвороби у цій країні мало чути. У масках можна побачити хіба декількох місцевих, переважно всі не користуються засобами захисту.
Головне зображення: Юрій Кульпа.