На березі було не проштовхнутися. Як раніше виглядав елітний курорт Тернопільщини (архівні фото)

Курорт, який змагався з Австро-Угорщиною та Європою за увагу туристів

Своєю популярністю Заліщики завдячують унікальному мікроклімату: місто розташоване в долині Дністра, оточене вигином річки, що створило особливий, схожий на середземноморський клімат, який здавна сприяв розвитку виноградарства й садівництва. Завдяки зручному залізничному сполученню, яке з’явилося наприкінці ХІХ століття, місто увійшло до трійки найпопулярніших курортів Австро-Угорської імперії.

Справжній розквіт настав у міжвоєнний період. У 1920–30-х роках береги Дністра почали активно забудовувати пансіонатами — їх звели кілька десятків, а місцеві мешканці масово здавали в оренду власні вілли. Курорт був настільки популярним, що до міста навіть проклали окрему залізничну гілку з Варшави через Львів. У сезон, який тривав із травня по жовтень, кількість приїжджих була такою великою, що населення Заліщиків у ці місяці зростало в кілька разів.

“Сонячний”, “Тінистий” і перший нудистський пляж Східної Європи

Головною принадою курорту були обладнані пляжі. На березі Дністра діяли два великі пляжі – “Сонячний” і “Тінистий”, оснащені лежаками, роздягальнями, тенісними кортами та барами. Найдалі від людських очей, у відлюдному місці, розташовувався перший у Східній Європі нудистський пляж, який також називали “Диким”.

Розваги на цьому не закінчувалися. У туристичний сезон на пляжах щодня грав оркестр, а вечорами влаштовували танці, діяли яхт-клуби та секції гірського туризму, а публіку збирали кінні перегони поблизу міста. Курортники мали у своєму розпорядженні електрику, радіо, телефон і асфальтовані дороги – умови, які на той час не поступалися відомим курортам Франції та Італії.

Готелі, вілли й гості зі світовим іменем

Найпопулярнішими серед приїжджих були Гранд-готель “Геленівка” та санаторії з назвами “Лада”, “Яніна”, “Ясна”, “Пляж”, “Байка”, “Ірена”, “Скеля”, а також ресторан із 25-річними традиціями “Подолянка”.

На відпочинок сюди приїжджали представники знаті й творчої інтелігенції — оперна співачка Соломія Крушельницька, письменники Юрій Федькович та Василь Стефаник, а також перший маршал Польщі Юзеф Пілсудський, який навіть мав у Заліщиках власний будиночок. Серед українських гостей курорту також бували подружжя Теліг, Дмитро Донцов та Осип Маковей, який очолював тут учительську семінарію.

Апельсини на Дністрі та плани посадити пальми

Клімат тут справді був незвичним як на Тернопільщину. У Заліщиках примудрялися вирощувати навіть апельсини — влітку в тіні температура сягала до 56 градусів. Організатори курорту дивилися ще далі: у планах було висадити на березі Дністра справжні пальми, адже місцевий клімат теоретично це дозволяв.

Про масштаб курорту красномовно свідчать тогочасні рекламні гасла. Заліщики називали “чорною українською перлиною”, “Подільською Рив’єрою”.

Як курорт знищили війна та повені

Ідилія тривала недовго. З початком Другої світової війни всі пляжі були знищені, пансіонати знесені, а плантації вирізані. Далі природа довершила те, що не встигла зробити війна. Одна з перших потужних повеней сталася 1941 року — майже одразу після приходу радянської влади — і затопила тоді майже половину міста. Остаточно туристичну привабливість Заліщиків змила ще одна повінь у 1960-х роках і байдужість радянської влади до відновлення курортної інфраструктури.

Причина, чому курорт так і не відродили за радянських часів, доволі проста: влада просто не мала бажання відбудовувати колишню курортну зону. На місці колишньої “Рив’єри” з часом постало типове провінційне містечко.

Що на місці елітного курорту сьогодні

Нині туристи приїжджають у Заліщики здебільшого милуватися краєвидами, відпочивають у приватних садибах або наметах, а в місті лишився дендропарк із занедбаним палацом та кілька пам’яток сакральної архітектури.

Втім, місцеві активісти намагаються повернути місту хоч частину колишньої слави: волонтери разом із міською радою відновлюють пляжі, організовують сплави Дністром та впорядковують парки для туристів.