
Світлана Кузьмич із села Стіжок два роки, два місяці і сім днів чекала на повернення сина Андрія з чеченського полону. Попри офіційні сповіщення про зникнення безвісти та невтішні прогнози командирів, вона вірила, що її син живий.
Андрій повернувся з Польщі на початку повномасштабного вторгнення. У жовтні 2023 року Світлана провела його на війну, обіцяючи собі триматися заради сина. Про це розповіла жінка для “Шумськ info”.
Після навчань Андрій потрапив до 5-ї штурмової бригади. Світлана згадує останню несподівану зустріч напередодні Нового року, коли син з’явився на порозі з букетом квітів, уже маючи в очах досвід запеклих боїв.

14 лютого 2024 року Андрій не вийшов на зв’язок у визначений час, тоді Світлана відчула страшну тривогу. Згодом на її подвір’я прийшли представники ТЦК зі звісткою про зникнення безвісти.

Хоча на позиціях був сильний обстріл і шансів на порятунок майже не залишалося, мати відмовилася вірити у смерть сина. Вона шукала розради в молитвах на Замковій горі та у спогадах у кімнаті сина.
Відео з полону та боротьба за повернення
Надія отримала підтвердження 21 лютого, коли односельці знайшли відео з Андрієм у полоні в одному з телеграм-каналів. Попри важкі кадри, Світлана була щаслива бачити сина живим.

Вона розпочала активну боротьбу за його визволення: брала участь в акціях у Києві, зверталася до всіх можливих інстанцій та спілкувалася з тими, хто вже повернувся з полону. Один із побратимів підтвердив, що бачив Андрія, і закликав матір не здаватися.
“Якось ми з дівчатами були у Києві на одній з акцій. І до нас приїхав Назар зі Славути, який повернувся з полону. Він іде, а ми йому називаємося імена, показуємо портрети. Я кажу: Кузьмич Андрій! А він задумався і питає: “Рись” (це позивний сина). Кажу: “Так!”. І Назар відповідає: знаю, були разом. Він тоді обійняв нас і каже: «Ви добре робите, що шукаєте, що виходите на акції, добивайтеся і далі». Взагалі хочу сказати, що мені дуже щастило у пошуках. З ким би я не спілкувалася, куди б не зверталася, усюди зі мною ішли на контакт, не було такого, як часом розповідають дівчата, нерозуміння чи байдужості”, – розповідає жінка.

Свобода воїна та шлях додому
Довгоочікувана подія сталася 22 квітня – Андрія Кузьмича звільнили в рамках обміну. Перші кадри з ним мати побачила через прямий ефір сестри, яка зустрічала автобус.

Згодом відбулася коротка, але надзвичайно емоційна зустріч у реабілітаційному центрі. Світлана згадує, як плакала над кожним шматком хліба, поки син був у неволі, а тепер мріє нагодувати його домашнім борщем.
Зараз Андрій проходить відновлення, а вдома у Стіжку на нього чекає вся родина та сусіди. Мати не розпитує його про жахи полону, лише обережно слухає, коли він сам починає говорити. Вона знімає для нього відео квітучого саду та рідних місць, де раніше молилася за нього.

Нова місія матері
Символом їхнього зв’язку стала срібна ладанка, яку Андрій колись подарував мамі, а потім забрав із собою на фронт – вона вберегла його навіть у полоні. Світлана планує і надалі підтримувати родини полонених, адже тепер точно знає: віра та боротьба здатні творити дива.

