
Історія Тернопільщини зберігає імена людей, які присвятили життя боротьбі за українську державність. Один із них – Осип Назарук, письменник і журналіст, який народився у 1883 році на Тернопільщині. Його твори десятиліттями були під забороною в СРСР. Радянська цензура вважала його небезпечним ворогом, книги авторства Назарука знищувала.
Сьогодні у фокусі нашої уваги життєвий шлях тернополянина, який пройшов австрійські табори, очолював міністерство пропаганди ЗУНР і представляв український уряд у Канаді та США.
Як молодий юрист став політв’язнем

Осип Назарук народився 31 серпня 1883 року в Галичині на Тернопільщині. Хлопець здобував освіту в Бучацькій та Золочівській гімназіях, а 1902 року закінчив навчання у львівській гімназії. Він продовжив навчання у Відні, де 1908 року отримав диплом юридичного факультету місцевого університету. Ще через чотири роки, у 1912-му, він захистив докторат зі світського та церковного права і пройшов судову практику в столиці Австро-Угорської імперії.
1905 року Назарук приєднався до Української радикальної партії та став членом її головної управи. Коли почалася Перша світова війна, 6 серпня 1914 року він вступив до Легіону Українських січових стрільців на посаді старшого десятника. Проте військова кар’єра тривала недовго.
Вже 28 серпня 1914 року австрійська влада заарештувала Назарука за підозрою у шпигунстві на користь Російської імперії. Його ув’язнили в Станіславі, який сьогодні називається Івано-Франківськом, а згодом відправили до табору “Талергоф” в Австрії. На волю він вийшов у грудні 1914 року. Після звільнення, з 1915 по 1918 рік, Назарук очолював Пресову Квартиру УСС.
Міністр пропаганди ЗУНР у 36 років: переговори з гетьманом Скоропадським та місія в Одесі від Директорії

У травні 1915 року Назарук почав працювати секретарем Загальної української ради у Відні. Протягом 1916-1918 років він керував журналом “Громадський голос” як головний редактор.
1918 рік став переломним у його житті. Назарук увійшов до Української Національної Ради ЗУНР у Львові та брав участь у переговорах із гетьманом Павлом Скоропадським про допомогу у війні проти Польщі. Він працював перекладачем під час переговорів з німецькою військовою делегацією та представниками Державного секретаріату ЗУНР.
З грудня 1918 року по квітень 1919-го Назарук керував головним управлінням преси та пропаганди, яке мало статус окремого міністерства. Він працював у цій посаді за часів урядів Володимира Чехівського та Степана Остапенка. Директорія доручила йому провести переговори з представниками Антанти в Одесі. Воєнні поразки армії УНР та конфлікт із Симоном Петлюрою змусили його повернутися до Галичини.
Представник української справи у Північній Америці: від Вінніпега до Чикаго через Ризьку мирну конференцію
У листопаді 1919 року Назарук як уповноважений у справах преси і пропаганди виїхав до Відня. Він входив до складу делегації ЗУНР на польсько-радянських переговорах під час Ризької мирної конференції 1920 року. У квітні того ж року він став членом Ліги відновлення України та працював у редакціях часописів “Український прапор” та “Воля”.
У серпні 1922 року Назарук переїхав до Канади як надзвичайний представник уряду ЗУНР. 23 лютого 1923 року він виступив на зборах українських публіцистів та письменників у Вінніпезі. Назарук підтримав ідею об’єднати літераторів українського походження в Канаді для видання Альманаху за участю всіх тодішніх українських письменників і письменниць країни.

У 1923 році за дорученням президента ЗУНР Євгена Петрушевича Назарук переїхав до США. Там він активно займався публіцистичною та громадською діяльністю. Він редагував газету “Січ” – видання українського товариства гетьманського спрямування в Чикаго. Назарук став одним з ідеологів січового руху в Америці. На 6-му Всесічовому з’їзді в липні 1927 року у Детройті він виголосив програмну доповідь “Сучасне положення українців в Америці”. 1926 року у Філадельфії він почав працювати співредактором українського католицького часопису “Америка”, продовжуючи співпрацювати із “Січчю”.
Повернення до Львова та остання адвокатська контора

Після повернення до Львова у 1928 році Назарук став впливовою постаттю політичного життя Галичини. Він належав до діячів Української католицької народної партії, створеної 1930 року (з 1932 року вона називалася Українська народна обнова). У 1931 році він був серед засновників українського католицького освітнього товариства “Скала”.
З січня 1928-го по серпень 1939 року Назарук працював головним редактором часопису Української християнської організації “Нова Зоря”. З 1930 року це було офіційне видання Станіславської Митрополії УГКЦ. У часописі друкували статті про життя церкви, її історію, культурне життя, мемуари та публікації про бібліотеки України.
Наприкінці 1938 року Назарук відкрив у Львові власну адвокатську контору. Після окупації західноукраїнських земель Червоною армією 2 жовтня 1939 року він виїхав до Варшави. На початку 1940 року переїхав до Кракова, де 31 березня того ж року помер від інфаркту. Його поховали на Раковицькому кладовищі Кракова.

Осип Назарук належить до тих публіцистів та громадських діячів, яких радянська цензура однозначно вважала ворожими елементами. Об’єктивне вивчення його діяльності та публікація праць були заборонені протягом десятиліть. Найвідоміший його твір – історичний роман “Роксоляна”.

 
 
 
 
 
 
 
 
 