У вирі воєнних подій, де кожен день сповнений викликів, знаходяться люди, чия невтомна праця стає справжнім порятунком. Ольга Караванська, не вважаючи себе волонтеркою у повному розумінні цього слова, є саме тією сполучною ланкою між потребами фронту та готовністю суспільства допомагати. Її історія – це не про гучні заяви, а про щоденну, кропітку роботу, про довіру військових і підтримку небайдужих, що разом творять вагомі справи.
“Я не вважаю, що роблю достатньо, аби називати себе волонтеркою. Адже, мою думку, це люди, які здійснюють великі справи без очікування винагороди. Ще до повномаштабної війни я допомагала тим, хто цього потребував, або залучала інших. Коли 24 лютого 2022 року мій чоловік пішов воювати, я зрозуміла: будуть ситуації, де наша допомога буде необхідною. Мені дуже пощастило з оточенням — я могла просто зателефонувати й сказати, що потрібна випічка на благодійний ярмарок для збору коштів на потреби військових, і люди із завзяттям допомагали”, – розповіла “Терміново” Ольга Караванська.
“Це виклик щоразу, і якщо в людини є добра воля та внутрішній стрижень, вона має розуміти: якщо вже став на цей шлях — мусиш пройти його до кінця”.
Ольга розповідає, що бували випадки, коли телефонували військові з Харкова, Миколаєва, Херсона і казали, що її рекомендували — як волонтерку, якій можна довіряти, та яка справді допомагає з автівками. Адже траплялось і таке, що хлопці збирали кошти з власної зарплати, передавали їх волонтерам, а ті — просто зникали. “У мене немає слів. Я не втомлююсь повторювати: дуже хочу, щоб карма їх наздогнала”.
Жінка згадує про те, як до неї звернулись бійці 126-ї окремої бригади морської піхоти з проханням придбати тепловізори. Згодом, Ольга почала спілкуватися з командиром цієї бригади та дізналася, що їм терміново потрібен човен. Спочатку подумала, що йдеться про надувний, але виявилося, що потрібен зовсім інший — з мотором, потужністю 120 кінських сил. Сам човен коштував півтори тисячі доларів, а мотор до нього — як два джипи. Вона розгубилась, але коли командир зателефонував і розповів, що ситуація критична, то зрозуміла: човен потрібно купити за будь-яку ціну. Необхідну суму мені допоміг зібрати друг Олександр Пільгун, а завдяки волонтерці Кірі Родкіній вийшли на Олександра, який займається виготовленням човнів.
“Я поїхала на зустріч з хлопцями з бригади, щоб передати їм техніку, але дорогою зателефонував майстер, який її виготовляє, і каже: “Ольго, ще не можемо привезти — не заводиться”. Я розгубилася, адже хлопців спеціально відпустили з частини, відповідаю йому: “У вас ще є ніч попереду, ми о десятій виїжджаємо з Одеси, дорога займає три години — до цього часу все має бути готово”. Мені було неприємно, що довелося так говорити, але вибору не мала. Зранку техніка вже була справна — і досі вона служить хлопцям”, – згадує Ольга Караванська.
“Я завжди кажу «ми», хоча у мене немає фонду, але є ті люди, які з першого дня війни обрали мене як волонтера, якому вони довіряють та підтримують збори, 24 автівки, 3 буси, човен – придбані за допомогою цих людей”.
Ольга щиро зізнається: “Я маленька ниточка між військовими і людьми, які допомагають закривати збори, це їхня велика заслуга, без них нічого б не вийшло”.
“Разом ми здатні на великі справи. Бувало, я самостійно покривала третину необхідної суми. Часто мені приходять на допомогу друзі з громадської ініціативи “Девора” Бойові бджоли України — завдяки їм вдається швидше закривати збори”.
Вона зауважує: “Ця війна зробила мене більш прагматичною і жорсткою. Я щиро бажаю, щоб кожного, хто нажився на війні, хто вчинив нечесно й несправедливо щодо наших захисників, хто будь-яким чином сприяв її затягуванню — наздогнала карма. Не можна залишатися безкарним, коли через твої дії гинуть люди”.
За словами Ольги, з 2022 року збори дуже змінились: “Різниця відчутна, адже з перших днів війни люди були надзвичайно мотивовані. Пам’ятаю, коли збирала кошти для чоловіка — за півтора місяця нам вдалося зібрати на три машини. Тоді було складніше через брак знань: я не розуміла, що таке дрон чи турнікет, якими вони мають бути, як правильно його накладати; не знала, що таке РЕБ і де його шукати. Довелося вивчити безліч нових термінів. Коли берешся виконувати запит — потрібно розуміти, як саме працює те, що ти купуєш. Просто придбати будь-що і передати — не варіант. На кону — життя, незалежно від того, що саме ти передаєш”.
Читайте також: “Навіть утомлене серце може бути джерелом світла” – волонтерка Василина Новосад про незламність, віру і силу допомогати
About the author
Розкішний догляд чи розумна економія? Детальний розбір доступних аналогів преміум засобів для догляду за шкірою
У сучасному світі догляду за шкірою, де нові продукти з'являються щодня, а маркетингові обіцянки можуть заплутати навіть досвідчених поціновувачів, виникає логічне питання: чи завжди висока ціна є запорукою ефективності? Чи справді для якісного догляду потрібно витрачати цілий статок? У цій статті ми розвіємо міфи та доведемо, що ефективний догляд не обов'язково має бути дорогим. Зокрема, порівняємо популярні засоби з преміального сегмента з їх доступнішими аналогами — українськими та мас-маркет брендами. Розкладаємо все по поличках: що працює, як і чому це варте вашої уваги. Незалежно від того, чи ви тільки починаєте знайомство з доглядом, чи вже давно розбираєтесь у кислотах, пептидах і церамідах — ви знайдете тут щось корисне. Гелі для вмивання Люкс: Bioderma Sensibio Gel Moussant Аналог: White Mandarin фітомус для вмивання Bioderma Sensibio Gel делікатно очищує, не порушуючи захисний бар’єр шкіри, і гідна заміна йому фітомус для вмивання від […]
Неодноразово погрожував розправою. Стало відомо, чому загинула жінка на Кривоноса
У Тернополі син убив матір під час пожежі в квартирі на вулиці Кривоноса. 37-річний чоловік підпалив житло разом з жінкою всередині. Поліція затримала підозрюваного та оголосила йому підозру в умисному вбивстві. Про це повідомляє ГУ НП у Тернопільській області. Трагедія сталася 9 червня близько сьомої вечора на четвертому поверсі будинку. Сусіди почули вибух і побачили полум'я, тому викликали рятувальників. Пожежники витягли з палаючої квартири тіло 59-річної жінки та її пораненого сина. Чоловіка з опіками госпіталізували до лікарні. Слідство встановило, що син раніше кілька разів погрожував матері. Його також притягали до відповідальності за домашнє насильство. Сестра загиблої розповіла поліції подробиці того дня. П'яний племінник прийшов до матері та почав погрожувати спалити її. Жінка не могла вийти з квартири, бо син її не випускав. Перед пожежею мати встигла подзвонити сестрі. Вона сказала, що син приніс горючу рідину та розлив її по кімнаті. […]
Викладачка з ТНТУ перемогла у турнірі з плавання «Кубок трьох річок»
Наталія Вальчак, старший викладач кафедри фізичного виховання і спорту ТНТУ імені Івана Пулюя, здобула золото на дистанції 1500 метрів у турнірі з плавання на відкритій воді «Кубок трьох річок». Змагання відбулись 7 червня у Житомирі. Спортсменка також зайняла друге місце в абсолютній першості серед жінок на тій же дистанції, змагаючись із учасниками з різних міст України. Турнір проходив на відкритій воді річки Тетерев у районі житомирського гідропарку. Про це повідомили у ТНТУ. Колектив кафедри фізичного виховання і спорту привітав викладачку з перемогою та побажав нових спортивних досягнень. Наталія Володимирівна представляла тернопільську команду на престижних змаганнях серед плавців різних вікових категорій.
Жінка на чолі колони “На Щиті”. Історія тернопільської волонтерки “Відьми”, яка мріє про власну книгу і допомагає ветеранам
Тернополянка Оксана Перняк, відома за позивним «Відьма», вже рік майже щодня зустрічає полеглих воїнів, аби провести їх в останню путь за кермом автомобіля гуманітарної місії. Проте її допомога Україні значно ширша: жінка встигає опікуватися пораненими в лікарнях та збирати кошти для ЗСУ, продаючи створені власноруч українські силянки. Що ж спонукає людину стати частиною такої емоційно виснажливої місії? «Терміново» Оксана розповідає, що поштовхом для неї стала особиста криза, яка змусила шукати вихід з важкого стану. «Поворотним моментом для мене стала хвороба, сидіти вдома я не могла, лізли дурні думки. Якось випадково натрапила на інформацію про місію «На щиті», тоді просто приєдналася до супроводу, ще не знаючи, що це стане частиною мого життя», — ділиться волонтерка. Свій перший виїзд, який відбувся взимку 2024 року, жінка пам’ятає нечітко, проте емоції закарбувалися назавжди. «Я мало що пам’ятаю з того дня, було холодно, йшов дощ, […]
“Якщо не будемо плисти далі, то просто потонемо”: як волонтерка Любов Атласюк об’єднує небайдужих задля Перемоги
"Щоб не зійти з розуму від страху — почала щось робити". Ці прості, але сповнені глибокого змісту слова стали відправною точкою для героїні цієї історії, чиє волонтерство розквітло у найскладніші часи для України – з перших днів повномасштабного вторгнення. "Волонтер — це не одна людина, це всі, хто її підтримує, це сила спільноти. І саме завдяки їй ми тримаємось", – підкреслює волонтерка. "Моє волонтерство розпочалося у лютому 2022 року. Чоловік на той момент був за кордоном, і декілька днів, поки він зміг повернутись в Україну, я була сама — з дитиною та собакою у новобудові, де, крім нас, майже ніхто ще не жив. Усі виїжджали, було дуже страшно, і щоб не зійти з розуму від страху — почала щось робити. Я їздила в магазини, купувала продукти й відвозила їх у штаби. Так усе й почалося" - розповідає Любов Атласюк. Згодом […]
“Дуже хочу, щоб карма їх наздогнала”: Ольга Караванська про недоброчесних волонтерів та свою віддачу для армії
У вирі воєнних подій, де кожен день сповнений викликів, знаходяться люди, чия невтомна праця стає справжнім порятунком. Ольга Караванська, не вважаючи себе волонтеркою у повному розумінні цього слова, є саме тією сполучною ланкою між потребами фронту та готовністю суспільства допомагати. Її історія – це не про гучні заяви, а про щоденну, кропітку роботу, про довіру військових і підтримку небайдужих, що разом творять вагомі справи. "Я не вважаю, що роблю достатньо, аби називати себе волонтеркою. Адже, мою думку, це люди, які здійснюють великі справи без очікування винагороди. Ще до повномаштабної війни я допомагала тим, хто цього потребував, або залучала інших. Коли 24 лютого 2022 року мій чоловік пішов воювати, я зрозуміла: будуть ситуації, де наша допомога буде необхідною. Мені дуже пощастило з оточенням — я могла просто зателефонувати й сказати, що потрібна випічка на благодійний ярмарок для збору коштів на потреби […]
